Копія.

Головуючий по справі: РИМАР Є.П.

Доповідач: ОКСЕНЕНКО О.М.

11а-37-2008

УХВАЛА

Іменем  України

25  липня 2008   року     м.  Київ

Військовий апеляційний суд Центрального регіону в складі: головуючого -генерал-майора юстиції КУЗЬМША А.С. ,  суддів: полковників юстиції ОКСЕНЕНКА О.М.  і ДИМАРЕЦЬКОГО В.М. ,  при секретарі КУЛІЧЕНКО Н.І.,  за участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону підполковника юстиції КУРАКІНА О.О.,  захисника - адвоката ОСОБА_6,  розглянув у судовому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою засудженого на вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 22 травня 2008 року яким військовослужбовець військової частини А - 1414,  заступник командира навчального взводу,  молодший сержант

ОСОБА_7,    який   народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Райгородка,  Новоайдарського району Луганської обл.,    українець,   громадянин України,  раніше не судимий,  на військовій службі з квітня 2007 року,

- засуджений за ч. 2  ст.  424    КК України  із застосуванням     ст.   ст.  69, 62 КК України у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон строком на вісім місяців.

Судом ОСОБА_7 визнано винним у застосуванні до підлеглого військовослужбовця фізичного насильства.

Як зазначено у вироку суду,  цей злочин ОСОБА_7 вчинив за таких обставин. Головний сержант навчальної роти снайперів - заступник командира взводу у військовій частині А-1414,  в порушення вимог  ст.   ст.  11, 49, 50, 59 і 123 Статуту внутрішньої служби ЗС України,  ОСОБА_7 21 березня 2008 року близько 21 годин,  біля входу в казарму № 7,  з метою підкорення і виховання солдата ОСОБА_8,  за те,  що той не виконав команду шикуватись,  наніс підлеглому удар правим коліном в пахову ділянку,  чим спричинив йому закриту травму клітки у формі крововиливу під оболонку лівого яєчка,  тобто легке тілесне ушкодження,  що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

В апеляційній скарзі засуджений,  не заперечуючи своєї вини в застосуванні насильства та в умисному заподіянні підлеглому ОСОБА_8 легкого тілесного ушкодження,  висловлює незгоду із призначеним покаранням,  вважаючи його надмірно суворим як за видом,  так і розміром.  При цьому апелянт зазначає,  що застосування ним фізичного насильства до ОСОБА_8 було спровоковане поведінкою самого потерпілого,  який проігнорував команду шикуватись. ОСОБА_7 вважає,  що примушуючи підлеглого виконати команду,  він діяв в інтересах служби,  не маючи при цьому достатнього досвіду управління особовим складом та механізму реального впливу на порушників дисципліни,  і ці обставини суд першої інстанції не взяв до уваги. Також,  на думку ОСОБА_7,  суд не в повній мірі врахував його позитивно характеризуючи дані,  що він надавав допомогу потерпілому під час лікування  і той пробачив його. Апелянт просить змінити вирок та пом'якшити покарання.

Заслухавши доповідача,  пояснення в підтримку апеляції захисника ОСОБА_6 та прокурора,  який вважав необхідним вирок залишити без змін,  а апеляційну скаргу без задоволення,  апеляційний суд регіону перевіривши матеріали справи та доводи апеляції,  вважає за необхідне залишити вирок без зміни.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні фізичного насильства до підлеглого ОСОБА_8 та заподіяння йому легкого тілесного ушкодження,  що спричинили короткочасний розлад здоров'я,  відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами.

Доводи засудженого про те,  що застосовуючи насильство до підлеглого військовослужбовця він діяв в інтересах служби є безпідставними,  оскільки його дії,  як військового начальника,  вийшли за межі закону,  який не допускає будь-яких методів фізичного впливу начальників у відносинах з підлеглими. При цьому,  матеріали справи вказують,  що ОСОБА_7 не пробував застосувати належні методів впливу до військовослужбовця ОСОБА_8,  який перебував по відношенні до нього у підлеглості,  а відразу вдався до насильства та фізичного покарання останнього.

Є безпідставними і доводи апелянта про відсутність механізму реального впливу на порушників військової дисципліни,  оскільки такий механізм чітко визначений Дисциплінарним Статутом ЗС України. Сумнівним також є і твердження ОСОБА_7 про відсутність у нього досвіду управління особовим складом,  оскільки його дані щодо проходження військової служби підтверджують,  що в жовтні 2007 року він пройшов навчальний курс для кандидатів на заміщення вакантних посад сержантського складу навчальних підрозділів,  а з листопада 2007 року займав посаду головного сержанта навчальної роти.

Покарання призначено з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого,  даних про особу,  а також обставин,  які суд визнав такими,  що суттєво пом'якшують його відповідальність. При цьому суд безпосередньо врахував ті обставини на які ОСОБА_7 посилається в апеляції. Саме з урахуванням особи та наявності обставин,  що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину суд знайшов можливим призначити основне покарання нижче від найнижчої межі,  встановленої в санкції ч. 2  ст.  424 КК України і перейти до іншого,  більш м'якого виду основного покарання,  не зазначеного в санкції цієї частини і статті. Будь-яких інших законних підстав для подальшого пом'якшення покарання суд регіону не знаходить.

На підставі викладеного та керуючись  ст.  ст.  362,  366 і 367 КПК України,  військовий апеляційний суд регіону,  -

УХВАЛИВ:

Вирок військового суду Київського гарнізону від 22 травня 2008 року відносно ОСОБА_7 затоптати без зміни,  а апеляцію засудженого - без задоволення.