ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" листопада 2009 р. Справа № 8/12-09
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Феськовій М.Ю. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Євлампієва Л.М. - директора,
Люлькіс І.М. -представника за довіреністю №3 від 03.07.2008р.,
Левицької-Корчун В.І. - представника за довіреністю №3 від 03.07.2008р.,
від відповідача: Федорова А.В. - представника за довіреністю (т.1, а.с. 62),
розглянувши апеляційну скаргу Малого підприємства Виробничо-комерційна фірма "СТАВОС", м. Вінниця
на рішення господарського суду Вінницької області
від "15" квітня 2009 р. у справі № 8/12-09 (суддя Мельник І.Ю.)
за позовом Малого підприємства Виробничо-комерційна фірма "СТАВОС", м.Вінниця
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-інвестиційна компанія "Свій дім", м.Вінниця
про визнання недійсною додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. до договору про сумісну діяльність від 06.09.1993р. №10
з перервою в судовому засіданні з 22.10.2009р. по 19.11.2009р., відповідно до ст.77 ГПК України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.04.2009р. у справі №8/12-09 у позові Малого підприємства Виробничо-комерційна фірма "СТАВОС" до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-інвестиційної компанії "Свій дім" про визнання недійсною додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. до договору про сумісну діяльність від 06.09.1993р. №10 відмовлено.
Вважаючи, що вказане рішення місцевого господарського суду не відповідає нормам матеріального права та є таким, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, зокрема, наступне:
- господарський суд першої інстанції не взяв до уваги, що протоколом №3 від 03.07.1998р. скасовано протокол №2 від 02.07.1998р., яким було погоджено укладення додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. до договору про спільну діяльність, й наведена обставина свідчить про те, що дії представника МП ВКФ "Ставос" ОСОБА_1. юридичною особою не були схвалені;
- твердження господарського суду першої інстанції про обізнаність сторін про передачу позивачем відповідачеві нерухомого майна по додатковій угоді №4 від 03.07.1998р., що випливає з встановленого у справі №503/5-361 про банкрутство МП ВКФ "Ставос" факту відсутності у останнього будь-якого майна, не відповідають дійсності, оскільки судом не було враховано, що у згаданій справі про банкрутство була винесена ухвала, якою було поновлено провадження у справі за нововиявленими обставинами з підстав наявності майна, а саме частки МП ВКФ "Ставос" у ринку "Західний". Крім того, про існування справи про банкрутство МП ВКФ "Ставос" останньому стало відомо лише в серпні 2008 року, під час розгляду спору про визнання права власності МП ВКФ "Ставос" на першу чергу торгівельного комплексу "Ринок "Західний", а докази про наявність ліквідованого майна підприємством було отримано лише 27.08.2008р., після отримання відповіді з Вінницької райдержадміністрації на запит щодо надання документів, підтверджуючих право власності МП ВКФ "Ставос" на спірне майно;
- безпідставним є посилання суду на те, що відповідач отримав на спірне нерухоме майно свідоцтво про право власності від 05.02.2001р. №19, у зв'язку з чим, а також через пропуск МП ВКФ "Ставос" строку позовної давності в даному позові слід відмовити. Суд не досліджував питання підстав та правомірності видачі відповідачу свідоцтва про право власності на торгівельний комплекс ринку "Західний", оскільки це не входило до предмету позову у даній справі, та, крім того, не з'ясовував моменту набуття права власності;
- посилання господарського суду першої інстанції на відсутність на балансі МП ВКФ "Ставос" спірного майна, є неправомірним, оскільки перебування майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою права власності;
- не відповідає дійсності та нормам матеріального права висновок місцевого господарського суду щодо спливу строку позовної давності, оскільки позивачем було надано докази про те, що про наявність спірної додаткової угоди йому стало відомо лише 02.10.1998р. під час слухання справи №12/116-08.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, зареєстрованому апеляційним господарським судом 22.10.2009р. за вх.№02-01/6671/09, заперечив проти доводів позивача. Вважає оскаржене рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представники позивача в засіданні суду підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають рішення господарського суду першої інстанції від 15.04.2009р. у даній справі прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим просять його скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає, що передбачені законом підстави для скасування оскарженого рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2008 року Мале підприємство Виробничо-комерційна фірма "Ставос" звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-інвестиційна компанія "Свій дім" про визнання недійсною додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. до договору про сумісну діяльність від 06.08.1993р.
Обґрунтовуючи позов, підприємство зазначило, що між ним та Науково-виробничим об'єднанням "Свій дім" (правонаступником якого є відповідач) 06.08.1993р. було укладено договір про сумісну діяльність у будівництві та спільній експлуатації торговельного комплексу "Ринок" в районі автовокзалу "Західний" (т.1 а.с.9) й згідно цього договору сторони виступили співвласниками об'єкта в наступному співвідношенні: НВО "Свій дім" - 51%, ВКФ "Ставос" - 49%.
Як стверджує позивач, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №106 від 20.04.1995р. було затверджено акт державної технічної комісії про готовність закінченого об'єкта до експлуатації першої черги критого ринку "Західний, після чого будівництво комплексу було тимчасово зупинено.
Позивач зазначає, що 03.07.1998р. МП ВКФ "Ставос" та ВІК "Свій дім" внаслідок домовленості сторін, яка була викладена в протоколі зборів засновників МП ВКФ "Ставос" №2 від 02.07.1998р., уклали додаткову угоду №4 до договору про сумісну діяльність (т.1 а.с.10,13), у відповідності до якої МП ВКФ "Ставос" передало ВІК "Свій дім" право власності на першу чергу ринку "Західний".
За твердженням позивача, 03.07.1998р. засновниками МП ВКФ "Ставос" було складено протокол №3 (т.1 а.с.14), згідно якого протокол №2 від 02.07.1998р. було скасовано у зв'язку з тим, що передача права власності на першу чергу ринку "Західний" не відповідає нормам чинного законодавства, й заборонено посадовим особам МП ВКФ "Ставос" укладати та підписувати будь-які угоди щодо відчуження нерухомого майна, зокрема, першої черги ринку "Західний".
Однак, не зважаючи на таку заборону, вказує позивач, директор МП ВКФ "Ставос" ОСОБА_1 підписав додаткову угоду, акт приймання-передачі 49% першої черги ринку "Західний" та накладну (т.1 а.с.11,12) з перевищенням повноважень, оскільки не повідомив про це другого співзасновника МП ВКФ "Ставос" ОСОБА_2, а тому, на думку позивача, додаткову угоду слід визнати недійсною.
В додаткових поясненнях №1 від 20.01.2009р. по справі (т.1 а.с.29-31) позивач зазначив, що про наявність оспорюваної додаткової угоди нинішньому директору МП ВКФ "Ставос" ОСОБА_2 стало відомо лише в судовому засіданні 02.10.2008р. у справі №2/116-08.
За твердженням позивача, спірна додаткова угода за своєю правовою природою є договором міни, до якого, відповідно до ст.242 ЦК Української РСР, застосовуються положення про договір купівлі-продажу, а тому, вказана угода мала бути посвідчена в нотаріальному порядку, недотримання ж цієї вимоги має наслідком визнання угоди недійсною.
Крім того, позивач вказує, що в затвердженому рішенням виконавчого комітету Вінницької районної Ради народних депутатів №106 від 20.04.1995р. Акті про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом ринку "Західний" (т.1 а.с.63,64-66), який, у відповідності до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. №121), є правовстановлюючим документом, на підставі якого видається свідоцтво про право власності, зазначено, що перша черга ринку "Західний" по Барському шосе, є власністю ВІК "Свій дім" та ВКФ "Ставос", відтак, підставою для видачі свідоцтва мав бути саме цей документ, а не договір, який не посвідчений в нотаріальному порядку.
Заявою від 22.01.2009р. (т.1 а.с.68) позивач просив поновити строк позовної давності по вимозі про визнання недійсною додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. до договору про спільну діяльність від 06.08.1993р., посилаючись на те, що про цю угоду стало відомо 02.10.2008р. під час розгляду справи №2/116-08.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.117-119) заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що оспорена угода укладена без порушень вимог законодавства. Просив застосувати позовну давність до даного спору, звернувши увагу на те, що позивачу про наявність угоди стало відомо під час її укладення.
В поясненнях від 25.03.2009р. (т.3 а.с.98-99) позивач вказує на те, що оспорена угода не носить ознак угоди, яка має наслідком відчуження майна, крім того, даною угодою було погоджено обмін наявної заборгованості МП ВКФ "Ставос" перед ТОВ ВІК "Свій дім" на фактичне майно, що належить МП ВКФ "Ставос", тоді як чинним на той час законодавством не було передбачено можливості обміну майна на товари, послуги та заборгованість.
Наполягає на тому, що йому не було відомо про існування оспорюваної додаткової угоди, посилаючись на те, що в зв'язку із складенням протоколу №3 від 03.07.1998р. зборів засновників МП ВКФ "Ставос" був впевнений, що будь-які угоди по відчуженню спірного майна не укладатимуться.
Судовою колегією враховується наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Свій дім" (створеним згідно засновницького договору від 21.01.1993р., т.2 а.с.84-88) та Виробничо-комерційною фірмою "Ставос" (засновницький договір МП ВКФ "Ставом" укладено 20.04.1993р., а рішення про реєстрацію Малого підприємства ВКФ "Ставос" прийняте виконкомом Ленінської районної Ради народних депутатів м.Вінниці 14.11.1990р., т.3 а.с.4,5,9) було укладено договір про спільну діяльність (т.1 а.с.9).
Сторонами у справі не спростовується, що датою укладення вказаного договору є 06.09.1993р., й у позовній заяві помилково вказано дату укладення договору 06.08.1993р.
За умовами даного договору ТОВ "Свій дім" та ВКФ "Ставос" спільно вирішують соціальні проблеми населення міста Вінниці, займаючись будівництвом та спільною експлуатацією (володінням) торговельного комплексу "Ринок" в районі автовокзалу "Західний".
ТОВ "Свій дім" виступає генеральним замовником, а ВКФ "Ставос" - генеральним підрядником у будівництві торговельного комплексу "Ринок".
Відповідно до п.4 договору про спільну діяльність сторони виступають як співвласники об'єкта будівництва з наступним розподілом часток: ТОВ "Свій дім" - 51%, ВКФ "Ставос" - 49%.
З рішення виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів м.Вінниці №153 від 21.04.1993р. та свідоцтва про перереєстрацію юридичної особи (т.2 а.с.91,94) вбачається, що ТОВ "Свій дім" було перереєстроване у Виробничо-інвестиційну компанію "Свій дім" ЛТД.
В подальшому, згідно засновницького договору від 26.10.1998р. засновники ТОВ "Виробничо-інвестиційна компанія "Свій дім" підтвердили намір створення вказаного товариства, а згідно засновницького договору від 30.06.1999р. (т.2 а.с.95-98) Виробничо-інвестиційну компанію "Свій дім" ЛТД було перереєстровано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-інвестиційна компанія "Свій дім" (відповідач у справі).
13.07.1995р. Державною технічною комісією було складено акт про готовність першої черги критого ринку "Західний" по Барському шосе у м.Вінниці до експлуатації (т.1 а.с.64-66).
Вказаний акт затверджено рішенням виконавчого комітету Вінницької районної Ради народних депутатів №106 від 20.07.1995р. (т.1 а.с.63).
02.07.1998р. зборами засновників ВКФ "Ставос" – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було прийнято рішення про визнання участі ВКФ "Ставос" в будівництві та експлуатації ринку "Західний" неможливою та припинити дію договору про спільну діяльність від 06.09.1993р. та усіх інших угод до нього станом на 01.07.1998р.
З метою попередження арбітражного спору про відшкодування понесених ВІК "Свій дім" (Виробничо-інвестиційною компанією "Свій дім") матеріальних збитків в сумі 176,2тис.грн. за обопільною згодою сторін затверджено передачу у власність ВІК "Свій дім" наступних об'єктів:
а) об'єктів першої черги ринку "Західний", які становлять 245/500 частин ринку:
1. Асфальтована та огороджена по периметру територія площею 3185кв.м.
2. Відкриті торгові ряди на 176 робочих місць.
3. 5 критих торгівельних приміщень загальною площею 110кв.м.
4. Відкрита мийка для фруктів та овочів.
б) усі об'єкти незавершеного виробництва другої черги ринку "Західний", включаючи будівництво м'ясного та молочного павільйонів, адміністративної будівлі, критих торгівельних приміщень на суму 80319,00грн.
Було вирішено отримати від ВІК "Свій дім" підтвердження про відсутність майнових претензій в результаті передбачених дій та про припинення дій вищевказаних договорів та угод.
03.07.1998р., керуючись вищеназваним протоколом №2 від 02.07.1998р., ВІК "Свій дім" та ВКФ "Ставос" уклали додаткову угоду №4 до договору №10 від 06.09.1993р. (т.1 а.с.10).
Як зазначено в п.п.1,2 цієї угоди, у відповідності до умов договору №10 від 06.09.1993р. та додаткової угоди до нього від 28.05.1996р. ВКФ "Ставос" визнає, що в результаті припинення виробництва робіт, зриву строків введення в експлуатацію торгівельного комплексу на ринку "Західний" ВІК "Свій дім" нанесено збитки в сумі 176160,00грн. й в порядку їх відшкодування, у відповідності до п.2 додаткової угоди від 28.05.1996р., копія якої знаходиться в матеріалах справи (т.1 а.с.77), ВКФ "Ставос" передає належну ВКФ на праві власності, згідно протоколу №3 від 13.07.1995р. про розподіл власності, частку - 245/100 частин кошторисної вартості першої черги ринку "Західний" вартістю 32846,00грн., а також належну ВКФ "Ставос" та перебуваючу на балансі частину незавершеної будівництвом другої черги ринку вартістю 47692,00грн.
Пунктом 4 додаткової угоди передбачено, що в результаті її підписання дія договору №10 від 06.09.1993р. та усіх документів (договорів, актів звірки, додаткових угод та ін.) припиняються і ВКФ "Ставос" втрачає статус співвласника на об'єктах першої та другої черг ринку "Західний".
В свою чергу, ВІК "Свій дім" визнала, що не має жодних майнових претензій до ВКФ "Ставос".
На підставі додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. згідно акту передачі об'єктів ринку "Західний" від 03.07.1998р. та видаткової накладної (т.1 а.с.11,12) ВКФ "Ставос" передало ВІК "Свій дім", відповідно, асфальтовану й огороджену по периметру територію площею 3185кв.м., відкриті торгові ряди на 176 робочих місць, 5 критих торгівельних приміщень загальною площею 110кв.м., відкриту мийку для фруктів і овочів, а також павільйон №1 (м'ясний) та павільйон №2 (молочний), адмінкорпус, ряд магазинів (6шт.) на суму 80319,00грн.
Рішенням №19 від 05.02.2001р. (т.3 а.с.104) виконавчий комітет Якушинецької сільської ради оформив право власності ТОВ "Виробничо-інвестиційна компанія "Свій дім" на першу чергу ринку "Західний" по Барському шосе, видавши свідоцтво про власності (т.3 а.с.105).
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, 03.07.1998р. зборами засновників ВКФ "Ставос" – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – було прийняте рішення не припиняти дію договору про спільну діяльність в односторонньому порядку, визнати протокол від 02.07.1998р. таким, що втратив дію, повідомивши про це ВІК "Свій дім" та не оформляти й не підписувати документи, які дають право на відчуження нерухомого майна – ринку "Західний".
Дане рішення оформлене протоколом №3 від 03.07.1998р. (т.1 а.с.14), який, як стверджує позивач, було надіслано позивачем ВІК "Свій дім" 03.07.1998р. (т.1 а.с.15-17).
Позивач вважає, що в зв'язку зі складенням даного протоколу ОСОБА_1 не мав права укладати оспорену додаткову угоду №4 від 03.07.1998р., а підписання цієї угоди має наслідком визнання її недійсною.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що протокол №3 від 03.07.1998р. був складений за часом раніше, ніж укладено спірну додаткову угоду.
Наведеним спростовуються твердження позивача про те, що директор МП ВКФ "Ставос" ОСОБА_1 діяв всупереч рішенню засновників, оформленому протоколом №3 від 03.07.1998р.
Суд апеляційної інстанції вважає, що вимога позивача про визнання додаткової угоди недійсною, є такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.7 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
На момент укладення додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. до договору про спільну діяльність діяв Цивільний кодекс УРСР.
У відповідності зі ст.71 ЦК УРСР до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов і виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР).
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову, згідно ст.80 ЦК УРСР, було підставою для відмови в позові.
У відповідності до ст.74 Цивільного кодексу України, вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.80 ЦК УРСР ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відмовляючи у позові, господарський суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову і такий висновок суду дійсно відповідає обставинам справи.
Твердження позивача про те, що місцевого господарського суду щодо спливу строку позовної давності не відповідає дійсності та нормам матеріального права висновок, оскільки позивачем було надано докази про те, що про наявність спірної додаткової угоди йому стало відомо лише 02.10.1998р. під час слухання справи №12/116-08, до уваги не беруться, так як Виробничо-комерційна фірма є стороною оспорюваної угоди, їй було відомо про підписання угоди з дати її укладення, а саме з 03.07.1998р., у зв’язку з чим перебіг строку позовної давності починається з цієї дати.
З пояснень позивача вбачається, що про існування оспорюваної додаткової угоди саме 02.10.1998р., в ході розгляду справи №12/116-08, стало відомо співзасновнику ВКФ "Ставос" ОСОБА_2
Однак, з цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
До виконання обов'язків директора ВКФ "Ставос" ОСОБА_1 приступив з 26.04.1993р. згідно відповідного наказу (т.1 а.с.74).
Згідно довідок Головного управління статистики у Вінницькій області №13/4/1728 від 07.08.2008р., №13/4/121 від 23.01.2009р. (т.1 а.с.37, т.2 а.с.8) на день складання цих довідок керівником МП ВКФ "Ставос" був ОСОБА_1
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії наказу №18/10 від 18.10.2006р. (т.1 а.с.20) гр.ОСОБА_2 приступив до виконання обов'язків директора на підставі протоколу загальних зборів засновників №5 від 17.10.2006р., ксерокопія якого також надана позивачем (т.4 а.с.66).
Довідка Головного управління статистики у Вінницькій області, з якої вбачається, що керівником МП ВКФ "Ставос" є ОСОБА_2, складена 26.10.2009р. (т.4 а.с.67) й у ній зазначено, що остання реєстраційна дія мала місце 01.04.2009р.
Наведене вище свідчить, що на час укладення оспорюваної угоди директором МП ВКФ "Ставос" був ОСОБА_1
Стаття 29 Цивільного кодексу УРСР передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).
Пунктом 10.1 Статуту МП ВКФ "Ставос", затвердженого загальними зборами засновників від 20.04.1993р. та перереєстрованого рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів №172 від 05.05.1993р. (т.1 а.с.21-24,32-36, т.3 а.с.10), визначено, що вищим органом управління фірми є збори засновників.
Відповідно до п.10.5 Статуту в фірмі створюється виконавчий орган – дирекція, яка очолюється генеральним директором (директором). Члени дирекції та генеральний директор (директор) обираються зборами засновників і будують з ними свої відносини на основі контракту.
Як передбачено п.10.6 Статуту, генеральний директор (директор) уповноважений вирішувати усі питання, крім питань, які віднесені до виключної компетенції зборів засновників.
Згідно п.10.2 Статуту МП ВКФ "Ставос" до виключної компетенції зборів засновників фірми відносяться наступні питання:
- затвердження, зміна та доповнення засновницьких документів;
- затвердження програм і планів роботи фірми, кошторисів її доходів, витрат і звітів про їх виконання;
- обрання та відкликання членів дирекції та ревізійної комісії;
- затвердження розмірів і порядку виплати прибутку засновникам;
- зміна розмірів статутного фонду і встановлення порядку та умов внесення засновниками додаткових внесків;
- затвердження звітів дирекції та ревізійної комісії;
- вирішення питань про вступ підприємства у різні добровільні об'єднання і вихід з них;
- затвердження основних внутрішніх документів фірми;
- участь у спільних фірмах з іншими та фізичними особами;
- створення та припинення діяльності філіалів і представництв, затвердження положень про них;
- ліквідація фірми та пов'язані з цим питання;
- виключення засновника з фірми;
- інші питання, що віднесені зборами засновників до своєї виключної компетенції.
З наведеного положення Статуту не вбачається, що питання щодо укладення угод по відчуженню майна є виключною компетенцією зборів засновників.
Таким чином, ОСОБА_1 був наділений відповідними повноваженнями на укладення спірної додаткової угоди й неповідомлення про це іншого співзасновника установчими документами позивача не передбачено.
Крім того, як вбачається з установчих документів позивача (т.1 а.с.32-36), засновниками підприємства, станом на 03.07.1998р., були 4 особи - ОСОБА_8 (частка якого в статутному фонді складала 42%), ОСОБА_1 (30%), ОСОБА_2 (18%) та ОСОБА_7 (10%), а рішення 02.07.1998р. та 03.07.1998р. приймали 2 засновники. - ОСОБА_1 та ОСОБА_2
У відповідності до п.10.3 Статуту МП ВКФ "Ставос" збори засновників визнаються правомірними, якщо на них присутні засновники, що володіють в сукупності більше ніж 70% голосів.
В зв'язку з цим, надані позивачем протоколи від 02.07.1998р. та 03.07.1998р. не беруться до уваги.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України).
Виходячи з положень ст.ст.1,21 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем у справі, має бути особа, яка порушує або оспорює права та охоронювані законом інтереси позивача.
Однак, позивачем не зазначено, яким чином відповідач порушує права позивача.
Доводи позивача про те, що спірна додаткова угода, маючи характер договору купівлі-продажу, мала бути посвідчена в нотаріальному порядку, є такими, що не відповідають вимогам чинного на той час законодавства.
Так, згідно з ч.1 ст.227 ЦК Української РСР нотаріальному посвідченню підлягав договір купівлі-продажу жилого будинку, у разі, якщо однією із сторін цього договору є громадянин.
Спірна угода не має предметом жилий будинок, а її сторонами є юридичні особи.
До того ж, договір купівлі-продажу має оплатний характер, що проявляється в обов'язку однієї сторони за цим договором (продавцем) передати у власність іншої сторони (покупця) в обмін на певну грошову суму.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності підстав для задоволення його вимоги про визнання додаткової угоди №4 від 03.07.1998р. до договору про спільну діяльність недійсною.
Оцінивши доводи сторін, надані ними докази в сукупності з аналізом норм чинного на час укладення спірної угоди законодавства, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище та не являються підставою для скасування оскарженого рішення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від "15" квітня 2009р. у справі №8/12-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Малого підприємства Виробничо-комерційна фірма "СТАВОС", м. Вінниця - без задоволення.
2. Справу №8/12-09 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук.4 прим.:
1 - до справи,
2,3 - сторонам
4 - в наряд