справа № 2-815/09
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2009 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Леньо С.І.
при секретарі Станько Р.О.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
представника відповідачів ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, третя особа ТзОВ «Наша Справа» про відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 50 000 грн. заподіяної моральної шкоди.
В обгрунтування своїх вимог покликається на те, що в червні 2008 року на рекламному щиті по вул. Левицького, 11-13 у м. Львові було зображено рекламу торгової марки «Мережа магазинів дитячого одягу – ORCHESTRA» і магазину, який належить ОСОБА_3 На рекламі було використано фотографію її неповнолітньої дочки ОСОБА_7. Використання цієї фотографії відбулося всупереч вимог законодавства, оскільки ні дитина, ні батьки згоди на використання цієї фотографії не давали. Крім того, на рекламному щиті закцентовано увагу на рекламі знижки в магазині по вул. Дороша, 10 у м. Львові, в чому немає необхідності для батьків дитини, а також фотографія виконана непрофесійно і показує дочку не у зовсім привабливому стані, за нею спостерігала велика кількість людей, в тому числі і знайомих, що завдало батькам душевних страждань, заподіяло моральну шкоду, яку оцінюють в 50 000 грн. При визначенні розміру шкоди виходили з того, що у позивача погіршився стан здоров»я, сталися вимушені зміни у життєвих і виробничих стосунках, знизилися престиж і ділова репутація. В досудовому порядку відповідач відмовилася врегулювати спір, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.
У судовому засіданні позивач підтримала позов повністю та дала пояснення аналогічні зазначеним в позовній заяві. Також пояснила, що вона є клієнтом магазину «ORCHESTRA». Знайома ОСОБА_6, яка є співвласником мережі магазинів, повідомила їй, що 07.05.2008 року буде проводитися фото сесія дітей в одязі магазину, а кращі фото будуть розміщені в буклетах. Позивач надала згоду на фотозйомку, допомагала у фото сесії дочки. В той день приймали участь інші діти. При цьому позивач не звернула увагу на оголошення в магазині та не знала з якою метою проводиться конкурс. Пізніше, оглянувши всі фото, зробила висновок, що фотографія її доньки є найкращою. Однак, дитина та її батьки не давали згоди на розміщення фотографії на рекламному щиті. Тому, випадково побачивши фотографію, позивач звернулася з усною, а потім з письмовою претензією до ОСОБА_3 Після чого фотографію було знято, але шкоду не відшкодовано. Крім того, пояснила, що фото було зроблено непрофесійно, однак безпосередньо до фотографа немає претензій матеріального характеру та не вважає за доцільне залучати його до участі в справі. Просила позов задоволити.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та дав пояснення аналогічні зазначеним в заяві. Також пояснив, що фотозйомки, які проводилися не носять публічного характеру. При цьому позивач визнає, що давала свою згоду на зйомку дитини, однак ні дитина, ні батьки не давали своєї згоди на розповсюдження фотографії, і їм не було відомо про розміщення такої в майбутньому на рекламному щиті. Тим самим відповідачем ОСОБА_3 не було дотримано вимог ст. 308 ЦК України та її діями завдано моральної шкоди позивачу. Просив позов задоволити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 – фізична особа-підприємець заперечила проти позову та пояснила, що вона є власником магазину «ORCHESTRA», що по вул. Дороша, 10 у м. Львові. 07.05.08р. планувалося проведення фото сесії, після проведення якої найкращі фото мали розмістити на сітілайтах у м. Львові. З метою організації вказаного заходу, були розміщені оголошення в журналі, в приміщенні самого магазину – біля вхідних дверей та каси, здійснені телефонні дзвінки до всіх постійних клієнтів магазину, в тому числі і до позивача, під час яких кожному роз’яснювалися умови конкурсу. 07.05.2008 року було запрошено
професійного фотографа, проведено фотозйомку і після засідання комісії фотоконкурсу визначено трьох переможців, серед яких була ОСОБА_7 – дочка позивача. Відповідно до умов конкурсу, фотографії цих трьох переможців були розміщені на сітілайтах м. Львова. Комісія вважала належною згоду на розміщення фотографій переможців, зокрема згоду позивача, оскільки вона добре знала, де саме будуть розміщені фото. Договір з рекламною агенцією «Наша справа» укладала співвласник мережі магазинів ОСОБА_4 Просила в позові відмовити.
Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_4 проти позову заперечила та пояснила, що вона є співвласником мережі магазинів «ORCHESTRA» та укладала угоду з рекламною агенцією «Наша справа» на розміщення фотографії на сітілайті по вул. Левицького, 11 у м. Львові. Пояснила, що вона особисто повідомила позивача про конкурс 07.05.2008 року, розповіла, що найкращі фотографії дітей будуть розміщені на сітілайтах м. Львова. Позивач знаючи умови конкурсу привела дитину на фото сесію, допомагала фотографу. Зйомки проводилися близько чотирьох годин, було багато учасників і при цьому неможливо було не звернути увагу на оголошення, розміщені в магазині. Попередньо такі оголошення були розміщені в засобах масової інформації. Вважає позов безпідставним.
Представник відповідачів ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що фотографія розміщувалась за згодою позивача, як матері дитини, оскільки їй було відомо про мету проведення фотоконкурсу та про подальше розміщення фотографії дитини на рекламоносіях. Просив в позові відмовити.
Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, а тому, оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані як фізичні особи-підприємці, є співвласниками магазину «ORCHESTRA» (а.с. 43,25). Так, ОСОБА_3 згідно договору суборенди було орендовано нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Дороша, 10, де знаходиться магазин «ORCHESTRA» (а.с.43, 44-51), а відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір № 2812-07/1 від 28.12.2007 року на розміщення зовнішньої реклами, терміном дії до 31.12.2008 року, невід»ємною частиною якого є додаток № 2, згідно якого ТзОВ «Наша Справа» зобов’язується провести рекламну кампанію Замовника за адресою: м. Львів, вул. Левицького, 11 (а.с.58-64), де саме було розміщено фотографію доньки позивача.
В судовому засіданні також встановлено, що 07.05.2008 року було проведено фото сесію дітей в магазині «ORCHESTRA» за адресою: м. Львів, вул. Дороша, 10. В даному заході також взяла участь ОСОБА_7 – дочка позивача. При цьому її мати ОСОБА_1 дала згоду на проведення фотозйомки.
Вказані вище обставини визнані учасниками процесу та відповідають зібраним в матеріалах справи доказам, а тому згідно ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Поряд з тим відповідно до ч.1 ст. 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи.
За обставинами справи, 07.05.2008 року СПД ФО ОСОБА_3 та СПД ФО ОСОБА_6Б, у магазині «ORCHESTRA», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Дороша,10 був проведений фотоконкурс. За умовами конкурсу діти фотографувались у одязі торгової марки «ORCHESTRA» , а найкращі фотографії згодом були розміщенні на сітілайтах м. Львова. До числа переможців, згідно рішення конкурсної комісії було обрано ОСОБА_7 (а.с.25). В подальшому її фотографію згідно Договору № 2812-07/1 від 28.12.2007р. укладеного між СПДФО ОСОБА_4 та ТзОВ „Наша Справа” було розміщено на рекламному щиті, що знаходиться у м. Львові по вул. Левицького, 11 (а.с.6,72,73).
Як вбачається з матеріалів справи, проведенню конкурсу передувало розміщення в журналі „RIA” № 12 (86) від грудня 2007 року (а.с.37,24) та в мережі Інтернет на всеукраїнському веб – сайті торгової мережі «ORCHESTRA» (а.с.22-23) оголошення про його умови наступного змісту : „Увага! Конкурс! Сфотографуй дитину в одязі «ORCHESTRA» для того, аби саме вона стала образом «ORCHESTRA» на сітілайтах у Львові.” Також оголошення про умову конкурсу щодо подальшого розміщення найкращих фотографій дітей на рекламних носіях (сітілайтах) були розміщені у магазині до і під час проведення конкурсу. Крім того, всіх учасників конкурсу, що є постійними клієнтами торгової мережі «ORCHESTRA», до яких відносилась і позивач, про умови проведення конкурсу та про подальше розміщення фотографій дітей на рекламних носіях було повідомлено за допомогою телефонного зв’язку працівниками магазину та особисто відповідачами.
Про дані обставини також зазначали відповідачі. Ці факти підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_8, яка пояснила, що працює продавцем-консультантом і враховуючи, що фото сесія була розрахована на постійних клієнтів магазину, крім оголошень розміщених в засобах масової інформації, нею було здійснено телефонні дзвінки до всіх клієнтів, та кожному роз’яснено умови конкурсу з метою проведення реклами одягу та подальше розміщення найкращих фотографій дітей на сітілайтах. Оголошення також було розміщено на дверях магазину та біля каси. В судовому засіданні свідок підтвердила зміст оголошення наявного в матеріалах справи (а.с.20). Також зазначила, що в конкурсі взяли участь близько 30 дітей, в тому числі донька позивача. Фотозйомки проводилися тривалий час, обговорювалися умови конкурсу, при цьому батькам повідомляли, що комісією буде обрано переможців, фото яких розмістять на рекламних носіях Львова. На засіданні комісії було одноголосно визначено трьох переможців, в числі яких була ОСОБА_7 – дочка позивача. Жодних претензій ніхто з учасників не висловлював.
Покликання відповідачів на підстави своїх заперечень підтверджені показами свідка, письмовими доказами та знаходяться в об’єктивному зв’язку. Наведене також свідчить про публічний характер проведеного заходу. Відтак, встановлені факти спростовують твердження позивача про те, що вона не була проінформована про умови фотоконкурсу та її особисто не повідомили про розміщення найкращих фотографій на рекламних носіях.
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позивачу, яка з власної волі привела дочку на фотоконкурс, беззаперечно було відомо про умови конкурсу, про подальше розміщення найкращих фотографій на рекламних носіях Львова, вона усвідомлювала, що фотографія з зображенням саме її дитини може бути розміщена на сітілайті, і така поведінка ОСОБА_1 однозначно свідчить про надання її усної згоди на таке розміщення фотографії неповнолітньої дочки ОСОБА_7.
Відтак, відповідачами не було порушено вимоги ч.1 ст. 308 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. В даному випадку відсутнті неправомірні дії відповідачів і як наслідок ними не могла бути завдана моральна шкода.
Також судом відхиляються твердження позивача, що розміщена фотографія посягає на честь та гідність дитини і її батьків, а також те, що відповідачі навмисно поширили фотографію, зробивши антирекламу позивачеві і її сім’ї. На підтвердження вказаних доводів позивачем не надано жодних доказів, крім власних суб’єктивних суджень. При цьому судом враховується, що фотографію дитини відбирала комісія з п’яти чоловік, троє з яких взагалі є незацікавленими особами. А дії відповідачів спрямовані на попередження усіх учасників конкурсу про його мету, зокрема про подальше використання фотографії, спростовують доводи позивача щодо використання фотографії з метою умисного завдання шкоди їй та її сім’ї.
Щодо твердження позивача про непрофесійність виконання фотографії та інформації про торгову знижку, яке викликало обурення ОСОБА_1 та вплинуло на стан її здоров»я, що підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 – батько дитини, суд вважає, що такі обставини не є підставою для задоволення позову. Відтак, позивач не пред’являла вимог матеріального характеру безпосередньо до фотографа, сама інформація про знижку на товари не може об’єктивно посягати на честь та гідність дитини чи її батьків та не є підставою для висновку про необхідність такої знижки батькам дитини. Крім того, як зазначила ОСОБА_1, вона на той час була постійним клієнтом магазину та користувалася дисконтною карткою магазинів мережі «ORCHESTRA».
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими та безпідставними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 23,308,1167 ЦК України, суд,-
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, третя особа ТзОВ «Наша Справа» про відшкодування моральної шкоди відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м.Львова шляхом подачі у десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя С.І.Леньо
11.08.08р.
справа № 2-3192/09
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2009 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Леньо С.І.
при секретарі Станько Р.О.
з участю представника позивачів ОСОБА_10
представника відповідача ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_12, ОСОБА_13 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_14 про визнання факту порушення прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
в с т а н о в и в:
Позивачі ОСОБА_12, ОСОБА_13 звернулися до суду з позовом з подальшими змінами та уточненнями (а.с.40-42) про визнання факту порушення прав споживачів відповідачем ОСОБА_14 який є фізичною особою-підприємцем та стягнення з нього на користь позивачів матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликаються на те, що 23.01.2008 року між позивачем ОСОБА_13 та відповідачем було укладено угоду №404/01, фактично – договір підряду, згідно якої відповідач в строк до 21.02.2008р. зобов’язувався зпроектувати, виготовити та змонтувати шафу купе у квартирі позивачів: за адресою: м. Львів, вул. Петлюри, 2/20. Вартість робіт за цією угодою становила 9950 грн., з яких 2500 грн. позивачем ОСОБА_13 відповідачу було сплачено в якості авансу. Зазначають, що відповідач не виконав робіт по угоді 404/01 у встановлений строк, а 28.02.2008 року з позивачем ОСОБА_12О.(мамою ОСОБА_13В.) уклав угоду №41/02, згідно якої зобов’язувався виконати ту ж саму роботу, що й по угоді № 404/01 в строк до 13.03.2008р., проте вартість робіт по такій вже оцінювалася в сумі 10 800 грн., з яких 5000 грн. позивачами було сплачено відповідачу в якості авансу, а решту під час встановлення замовленої ними шафи-купе у їх квартирі. Зазначають, що й по угоді 41/02 роботи не були виконані в строк, а лише 15.04.2009 року. Внаслідок чого на виконання однієї і тієї ж роботи було укладено два договори і позивачі були змушені сплатити відповідачу 13 300 грн. замість 9550 грн. Крім того, під час монтажу шафи-купе в квартирі було пошкоджено стіни, внаслідок чого вони були змушені купляти відповідні будівельні матеріали та оплатити послуги майстрів, які проводили ремонтні роботи по відновленню пошкоджених відповідачем стін, що завдало їм матеріальної шкоди на суму 763,300 грн. Вважають, що такими діями відповідача було порушено права позивачів як споживачів та просять суд визнати факт ведення ним нечесної підприємницької діяльності, стягнути на їх користь матеріальну та моральну шкоду, завдану у зв’язку з неналежним виконанням робіт.
В судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги та пояснив, що роботи по угоді 41/02 відповідачем були виконані вчасно, а саме 13.03.2008 року в квартирі позивачів була встановлена замовлена ними шафа-купе згідно угоди 41/02. Також підтвердив, що саме 13.03.2008 року під час монтажу шафи-купе відповідачем було пошкоджено стіну в кімнаті. Просив визнати факт ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності, стягнути з відповідача ОСОБА_14 на користь позивача ОСОБА_13 2500 грн. оплати робіт по угоді №404/01, до виконання робіт по якій відповідач не приступив, 250 грн. пені по зазначеній угоді, 500 грн. відсотків за користування грошовими коштами позивача в сумі 2500 грн. протягом року, виходячи із 20% річних від зазначеної суми та моральну шкоду в розмірі 4000 грн.; на користь позивача ОСОБА_12 стягнути з відповідача 1250 грн. переплати вартості робіт по угоді №41/02 від 28.02.2008р., 163,30 грн. вартість будівельних матеріалів та 600 грн. вартості відновлювальних робіт, 2000 грн. моральної шкоди та судові витрати.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила повністю та пояснила, що роботи по угоді №404/01 були виконані відповідачем в повному обсязі, шафа-купе була вмонтована в квартирі позивачів 21.02.2008 року та жодних претензій щодо такої позивачами не пред’являлося. Проте, у зв’язку з їх новими побажаннями щодо розмірів та зовнішнього вигляду шафи-купе, позивачем ОСОБА_12 з відповідачем 28.02.2009 року було укладено угоду №41/02, яка за бажанням обох позивачів та за згодою всіх сторін, в тому числі і ОСОБА_13, укладалася на продовження угоди №404/01. Зокрема, позивач ОСОБА_13 погодилася, що сплачені нею 2500 грн. авансу по угоді №404/01 зараховуються в рахунок сплати авансу по угоді №41/02 та, що позивачами оплачується ще 2500 грн. авансу. Тому ними було сплачено 5000 грн. авансу. Оскільки згідно угоди №41/02 позивачами було змінено розміри та зовнішній вигляд замовленої ними шафи-купе та замовлено додаткові деталі, це і стало підставою збільшення вартості виконуваних відповідачем робіт з 9950 грн. до 10800 грн. При цьому шафа-купе згідно угоди №41/02 виготовлялася із новою забудовою та з використанням трьох комбінованих дверей із шафи-купе, виготовленої згідно угоди №404/01, про що зазначено в угоді №41/02 та з чим фактично погоджуються і позивачі. Всього ОСОБА_12 і ОСОБА_13 було сплачено 10800 грн., що відповідає вартості виготовленої шафи-купе згідно угоди №41/02. Тому вважає, що угоду 404/01 та угоду 41/02 не можна розглядати як дві угоди на одну і ту ж саму роботу, оскільки моделі шафи-купе в обох випадках різні. Зазначила, що незважаючи на невиконання позивачем ОСОБА_13 своїх зобов’язань по угоді №404/01 в частині сплати 50% авансу, відповідач все таки приступив до виконання робіт по цій угоді та виконав такі в повній мірі та в передбачений угодою строк, проте, враховуючи побажання позивачів дещо змінити розміри та вигляд вже виготовленої ним шафи-купе, останнім і було укладено угоду №41/02 як продовження угоди №404/01, а не як окрему угоду на виконання абсолютно нових робіт. По продовженій угоді у встановлений строк – 13.03.2008 року роботи були виконані повністю та готова шафа-купе була змонтована, а позивачами оплачено 10800 грн. А тому безпідставними є також нарахування зазначених сум пені та відсотків річних. Щодо відшкодування шкоди заподіяної при монтажі шафи, то заподіяння такої не підтверджене належними доказами, а також не обґрунтовано в чому полягає заподіяння моральної шкоди. Просила в позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №429414 відповідач у справі ОСОБА_14 є суб’єктом господарювання (а.с.55).
23.01.2008 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 було укладено угоду №404/01, згідно п.1 якої, відповідач, як виконавець, прийняв замовлення на проектування, виготовлення та монтаж шафи-купе, а позивач ОСОБА_13 як замовник, зобов’язувалася вчасно розрахуватися за виконану роботу (а.с.5).
Розміри, зовнішній вигляд та кольорова гама виробу погоджувалися та визначалися сторонами згідно додатку до угоди (а.с.58-62).
Відповідно до п.2.1 угоди загальна вартість виконуваних робіт визначена сторонами в розмірі 9950 грн. Виходячи із положень р.3, позивач ОСОБА_13 була зобов’язана сплатити відповідачу аванс в розмірі 50% від загальної вартості, тобто 477 грн., а решту по факту виконання робіт, проте, як це вбачається із п.6.8. угоди, ОСОБА_13 аванс було сплачено в розмірі 2500 грн., тобто в розмірі, меншому ніж це передбачалося угодою.
Відповідно до 5.1. зазначеної угоди відповідач як виконавець зобов’язувався виконати роботи на протязі 30 днів до 21.02.2008 року. Відповідно до п.5.2. термін дії угоди починається з моменту отримання авансу.
Відповідно до п.5.3. угоди, з моменту підписання акту виконаних робіт замовником або повного розрахунку з виконавцем, угода вважається виконаною.
Як зазначають позивачі, в строк до 21.02.2008 року відповідач робіт по угоді не виконав. В свою чергу відповідач стверджує, що 21.02.2008 року ним у квартирі позивачів було змонтовано шафу-купе згідно угоди №404/01, проте підписати акт виконаних робіт та сплатити решту вартості по угоді ОСОБА_13 відмовилася.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За таких обставин та враховуючи положення р.5 угоди №404/01 від 23.01.2008 року суд приходить до висновку, що оскільки позивачем ОСОБА_13, як замовником, не було виконано покладеного на неї обов’язку щодо сплати 50% авансу та враховуючи те, що саме з моментом сплати ОСОБА_13 авансу пов’язано початок перебігу терміну дії угоди, відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання.
Окрім того, як вбачається із матеріалів справи та згідно наданих представниками сторін пояснень, 28.02.2008 року між відповідачем та позивачем ОСОБА_12 було укладено угоду №41/02, згідно п.1 якої, відповідач, як виконавець, прийняв замовлення на проектування, виготовлення та монтаж шафи-купе, а позивач ОСОБА_12 як замовник, зобов’язувалася вчасно розрахуватися за виконану роботу (а.с.6).
Згідно п.6.7. угоди №41/02 аванс було внесено в розмірі 5000,00 грн.
Роботи, у відповідності до п. 5.1. зазначеної угоди, були виконані відповідачем в строк до 13.03.2008 року, що не заперечується сторонами. Одночасно позивачем ОСОБА_12 було сплачено решту вартості робіт по угоді, а саме 5800 грн.
Згідно даної угоди та оформленого відповідно до такої замовлення №41/02 від 27.02.2008 року, угода №41/02 укладалася на продовження угоди №404/01 від 21.01.2008 року, укладеної між відповідачем та ОСОБА_13 (а.с.7-9,66-70).
Як вбачається із зазначеної угоди, шафа-купе виготовлялася відповідачем з новою забудовою та з фасадом – троє комбінованих дверей з замовлення №404/01. Додавалися двоє розпашних дверей в системі командор «LUX», за рахунок чого і зросла вартість виробу з 9950 грн. до 10800 грн.
Відповідно до вимог ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до п.6.4. зазначених угод, підписання угоди свідчить про ознайомленість та згоду замовника з проектом виробу. Непередбачені проектом зміни у виробі проводяться за рахунок замовника.
Відповідно до п.6.8. зазначених угод, підпис замовника засвідчує його ознайомленість з кресленням виробу. Вартість всіх змін і доопрацювань з ініціативи замовника буде додатково враховуватися у кінцеву вартість замовленого виробу
Угода №404/01 та угода №41/02 підписані позивачами, що ними не заперечується, а значить такі погодилися з усіма умовами угод, з проектом виробу та зокрема з тим, що угода №41/02 укладається в продовження угоди №404/01.
Окрім того, як вбачається із змісту позовної заяви, заяв про уточнення позовних вимог (а.с.1-4,29-30) та додатково наданих представником позивачів поясненнями, встановлення шафи-купе у квартирі АДРЕСА_1, в якій позивачі проживають спільно, відповідає інтересам їх обох. Про це також свідчить і те, що в заяві про збільшення та уточнення позовних вимог від 27.01.2009 року у п.5 позовних вимог зазначається, що позивач ОСОБА_12 не заперечує проти зарахування робіт по угоді №41/02 в рахунок виконання робіт по угоді №404/01, укладеній між відповідачем і ОСОБА_13
Тобто, обидва позивачі підтверджують, що мета та ціль укладення угоди №41/02 ОСОБА_12 абсолютно співпадає з метою та ціллю ОСОБА_13 при укладенні нею угоди №404/01 та навпаки.
На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що укладення ОСОБА_13 угоди №404/01 відповідає інтересам ОСОБА_12, а укладення угоди №41/02 ОСОБА_12 в продовження угоди №404/01 відповідає інтересам ОСОБА_13 та відображає власні побажання щодо замовленої шафи обох позивачів.
За таких обставин факт підписання відповідних угод позивачами суд розцінює як прояв їх доброї волі на укладення таких та вважає, що це свідчить про вільне волевиявлення на укладення зазначених угод та що таке відповідало їх внутрішній волі.
Доказів на підтвердження протилежного позивачами суду надано не було.
Таким чином, аналізуючи зміст угоди №404/01 та угоди №41/02, враховуючи пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що роботи, виконані за такими не є тотожними, оскільки моделі шафи-купе в обох випадках різні за розмірами та зовнішнім виглядом.
В даному випадку суд розцінює угоду №41/02 як таку, що укладена в продовження угоди №404/01 з врахуванням нових побажань позивачів щодо розмірів та зовнішнього вигляду виробу, виходячи із розмірів та зовнішнього вигляду виробу, погодженого згідно угоди №404/01.
Відповідно до копії сторінки з книги обліку доходів та витрат, відповідачем, зокрема, було отримано наступні кошти: 23.01.2008 року – 2500 грн., 28.02.2008 року – 2500 грн. та 13.03.2008 року – 5800 грн. (а.с.49).
Відповідно до листа заступника начальника ДПІ у Личаківському районі м. Львова, зазначено, що дохід, отриманий відповідачем від реалізації шафи-купе відображений в книзі обліку правильно і в повній мірі (а.с.45).
Тобто, позивачем ОСОБА_13 23.01.2008 року по угоді №404/01 було сплачено 2500 грн. авансу, пізніше 28.02.2008 року по угоді №41/02 з врахуванням кінцевої вартості виробу, позивачами було доплачено ще 2500 грн., таким чином аванс складав 5000 грн., про що і зазначено в п. 6.8. угоди №41/02. І в день монтажу шафи-купе в квартирі позивачів, а саме 13.03.2008 року позивачами було сплачено ще 5800 грн. Таким чином, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 всього було сплачено 10800 грн. вартості виробу згідно угоди №41/02.
Окрім того, представник позивачів підтвердив, що на даний час в квартирі позивачів змонтована шафа-купе згідно замовлення №41/02 та обидві користуються такою і по даний час.
За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позивача ОСОБА_13 про повернення їй 2500 грн. оплати по угоді №404/01, оскільки такі кошти ввійшли в рахунок часткової оплати авансу по угоді №41/02 та про безпідставність вимоги позивача ОСОБА_12 щодо стягнення на її користь 1250 грн. переплати вартості робіт по угоді №41/02, оскільки шафа-купе, яка змонтована у квартирі позивачів та якою на даний час вони користуються, відповідає проекту виробу згідно замовлення №41/02 з ціною саме 10800 грн.
Також, оскільки судом встановлено, що відповідач не прострочив виконання зобов’язань по угоді №404/01 та не користувався коштами позивача ОСОБА_13 в розмірі 2500 грн., на що вона покликається як на підставу своєї вимоги щодо стягнення з відповідача на її користь 250 грн. пені та 500 грн. відсотків, суд приходить до висновку, що такі вимоги є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивачів про визнання факту ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності, суд вважає, що у задоволенні такої також слід відмовити за безпідставністю з огляду на наступне.
Відповідно до п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика – це будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.
Разом з тим, позивачами не наведено жодних обставин чи інших даних в обґрунтування того, в яких саме діях чи бездіяльності відповідача вбачається ведення ним нечесної підприємницької діяльності, яким саме правилам, торговим чи іншим чесним звичаям це суперечить.
Позивач ОСОБА_12 також просить стягнути на її користь 763 грн. завданої їй матеріальної шкоди внаслідок пошкодження відповідачем стін кімнати при монтажі шафи-купе 13.03.2008 року, в яку включила 163,30 грн. – вартість будівельних матеріалів та 600 грн. - вартість відновлювальних робіт.
Проте позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що стіни кімнати були пошкоджені саме відповідачем та саме 13.03.2008 року при здійсненні ним монтажу шафи-купе.
Відтак, як вбачається із накладної № 21/72 (а.с.10), на яку позивач посилається як на доказ понесених нею витрат, така оприходувана 13.02.2008 року, тобто за місяць до того, як відповідачем здійснювався монтаж шафи-купе, а тому така не може бути належним та допустимим доказом придбання зазначених у накладній будівельних матеріалів саме для відновлення пошкоджених відповідачем стін.
Щодо вартості відновлювальних робіт, то позивачем не надано жодних доказів того, що нею у зв’язку з цим були понесені витрати саме в сумі 600 грн.
Також позивачі просять стягнути з відповідача на їх користь моральну шкоду.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством .
Тобто, законом передбачено відшкодування моральної шкоди, лише якщо така була спричинена небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією, у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Однак, в судовому засіданні не встановлено вини ОСОБА_14 у спричиненні позивачам своїми діями моральної шкоди. Крім того, позивачами не зазначено, якими саме діями відповідача їм спричинено моральну шкоду, в чому така полягає, жодним чином не обґрунтовано розміру заявленої ними моральної шкоди.
Тому, враховуючи вищевказане та врахувавши суть позовних вимог, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди також слід відмовити.
Представник позивачів в судовому засіданні пояснив, що вони вбачають порушення їх прав як споживачів саме в тому, що відповідачем було порушено строки виконання робіт по угоді №404/01 та в укладенні з позивачами двох угод на виконання одних і тих же робіт.
Проте, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що жодних прав позивачів як споживачів відповідачем ОСОБА_14 порушено не було, так як обставини, на які посилаються позивачі в підтвердження порушення їх прав як споживачів, свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли.
Відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевказане, суд вважає що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_13В, та ОСОБА_12 слід відмовити в повному обсязі за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,61,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 23,203,612,1167 ЦК України, ст. ст. 1,4 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,-
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_12, ОСОБА_13 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_14 про визнання факту порушення прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м.Львова шляхом подачі у десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя С.І.Леньо
21.07.08р.