Справа  №22а-50\07                                                                               Головуючий в 1 інстанції:

Лизенко І.В. Доповідач: Мартинюк В.І.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2007 р.   Колегія судців судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого: Мартинюка В.І.

Суддів: Ступіної Я.Ю., Темнікової В.І.

при секретарі: Ступак C.O.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою Управління праці і соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2006 року

по справі адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення матеріальної допомоги до Дня Перемоги, -

встановила:

ОСОБА_1 06 вересня 2006 р. звернулась до суду з позовом до Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради (далі УПСЗН) та просила стягнути з відповідача на її користь суму недоплаченої одноразової допомоги як учаснику війни у розмірі 1722 грн.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2006 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН на користь позивачки заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги за 2005 рік у сумі 1278 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення щорічної одноразової допомоги за 2003-2004 роки у сумі 444 грн. відмовлено за пропуском строку звернення до адміністративного суду.

В апеляційній скарзі УПСЗН ставиться питання про скасування постанови та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з мотивів порушення місцевим судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачка є учасником війни, нагороджена у роки війни орденами та медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, тому мала право на отримання допомоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Висновок суду є законним і обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, саме право позивачка на отримання цієї грошової допомоги відповідачем не оспорюється.

Судом було встановлено, що у 2005р. позивачці була виплачена щорічна допомога відповідно до бюджетного законодавства - 50грн.

Виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, який діяв на момент вказаних виплат - 332грн., борг за 2005р. становить 1278 грн. (332x4-50=1278).

Висновки суду в цій частині відповідають вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який до теперішнього часу не скасований та не змінений.

Тому суд обгрунтовано стягнув заборгованість за 2005 рік.

Доводи апеляційної скарги про те, що дії відповідача по виплаті сум спірної допомоги відповідають вимогам Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік" є необгрунтованими.

Суд правильно, з огляду на положення ст.ст. 8, 22 Конституції України, при вирішенні даного спору дійшов до висновку про неприпустимість при встановленні розміру щорічної допомоги учасникам війни, виходити з положень законів про Державний бюджет України на відповідні роки, якими виплата спірної допомоги передбачена у значно менших розмірах. Правильно суд посилався і на рішення Конституційного Суду від 1.12.2004р., в якому зазначено про неприпустимість звуження прав і свобод ветеранів війни.

Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" також не передбачено обмеження розміру таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.

Виходячи з практики Європейського суду, згідно з Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, аргументи відносно відсутності бюджетних асигнувань не є поважною причиною для невиконання своїх зобов'язань органами державної влади.

Оскільки у сам Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідні зміни стосовно розміру спірних виплат не внесено, то підстав для невиконання його немає.

За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не має.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Лисичанської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом одного місяця у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України з дня її оголошення.