Справа № 22-9254/2009 Головуючий у 1 інстанції Дорошенко В.Г.
Категорія 41 Доповідач Звягінцева О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого Молчанова С.І.
суддів Звягінцевої О.М., Стратіло В.І.
при секретарі Кузмінковій Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Текстильник-2005», про вселення, визначення порядку користування жилим приміщенням, зміну умов договору найму жилого приміщення, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстильник-2005» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1. на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 7 жовтня 2009 року і
в с т а н о в и в :
в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість рішення суду, яким відмовлено в задоволенні його позову і задоволено зустрічний позов, і ставить питання про його скасування, ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову за неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Посилається на те, що суд не взяв до уваги пояснення свідків з його сторони, невірно визначив термін його фактичної відсутності у спірній квартирі.
Вважає, що рішення суду базується на протилежних взаємовиключних висновках.
В засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив про її задоволення, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення його позову, а відповідачки ОСОБА_2., ОСОБА_3, їх представник-адвокат ОСОБА_4 заперечували проти доводів скарги, просили про її відхилення, залишення без зміни судового рішення.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
8.12.2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачок і зазначав, що перебував з ОСОБА_2. у зареєстрованому шлюбі з 28.08.1982р., мають доньку ОСОБА_3, 1983 року народження.
13.12.1988р. на підставі ордеру № 17499 від 13.06.1988р., виданого Кіровською районною радою м. Донецька на родину з трьох чоловік (нього, його колишню дружину ОСОБА_2., доньку ОСОБА_3), була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох ізольованих кімнат площею 16,9 кв.м та відповідно 12,1 кв.м., основним її наймачем є відповідачка ОСОБА_2.
Шлюб між ними розірвано 30.05.2006р., після цього у них склався певний порядок користування спірною квартирою: він став проживати в кімнаті плошею 12,1 кв.м, відповідачки – у кімнаті площею 16,9 кв.м.; підсобні приміщення: кухня, прихожа, ванная, туалет залишились у загальному користуванні.
У 1995р. ОСОБА_2. без його відома та згоди приватизувала спірну квартиру, залишивши за собою 60% квартири, за дочкою та ним – по 20% квартири.
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 20.03.2008р. свідоцтво про право власності на спірну квартиру було визнано недійсним, оскільки за висновком судово-почеркознавчої експертизи підпис на заяві про приватизацію був зроблений не ним, а іншою особою, тобто був підробленим.
В теперішній час ОСОБА_2. влаштовує скандали, провокує його на них, розкрадає його речі, блокує замки і не пускає його до квартири, він змушений ночувати у своїх батьків, оскільки не може попасти до спірної квартири.
Він є колишнім членом сім’ї наймача ОСОБА_2, користується з нею рівними правами на проживання у жилому приміщенні, однак вона у всі способи хоче вижити його з квартири.
В його ізольованій кімнаті площею 12,1 кв.м знаходяться його речі, у тому числі, і ті, що залишились після розподілу спільного майна колишнього подружжя.
В ізольованій кімнаті відповідачок площею 16,9 кв. м знаходяться їхні речі, телефон, вони поставили врізний замок на двері цієї кімнати, ОСОБА_2. забрала розрахункову книжку, не дає її, тому він не може сплачувати комунальні послуги.
У житловому органі відповідачки відмовляються відкрити на його ім’я окремий особовий рахунок, не дають своєї згоди на укладення з ним окремого договору найму на спірну квартиру відповідно до вимог ст. 104 ЖК України.
Тому просив суд ухвалити рішення, яким вселити його в спірну квартиру, зобов’язати відповідачок не чинити йому перешкод у користуванні нею, визначити порядок користування жилим приміщенням в ній, виділивши йому в користування ізольовану жилу кімнату площею 12,1 кв.м, а відповідачкам - ізольовану жилу кімнату площею 16,9 кв.м, залишивши підсобні приміщення у загальному користуванні, змінити договір найму жилого приміщення в спірній квартирі, зобов’язати ТОВ «Текстильник-2005» укласти з ним окремий договір найму та відкрити на його ім’я окремий особовий рахунок на ізольовагну жилу кімнату площею 12,1 кв.м у спірній квартирі ( а.с. 4-5).
18.03.2009р. ОСОБА_2., ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до відповідача ОСОБА_1., зазначали, що в теперішній час вони зареєстровані в спірній квартирі, а відповідач числиться зареєстрованим в ній, хоча фактично не проживає в квартирі з квітня 2006р.
Після розірвання шлюбу між ОСОБА_2. та відповідачем було укладено мирову угоду щодо розділу спільного сумісного майна, яку було затверджено ухвалою Кіровського районного суду м. Донецька від 22.03.2006р.
Після цього ОСОБА_1 все виділене йому майно, всі особисті речі вивіз із спірної квартири і пішов проживати за іншою адресою до другої жінки, з квітня 2006р. до теперішнього часу в спірній квартирі не проживає згідно з актом обстеження житлових умов, складеним головою ОКМ «Текстильник-1» за участю сусідів за місцем проживання.
Перешкод у користуванні спірною квартирою вони відповідачеві не чинили, замки від вхідної двері квартири не міняли, квартплату, комунальні послуги сплачують тільки вони.
Більш того, після розірвання шлюбу і розділу майна в судовому порядку відповідач вимагав від них сплатити йому грошову компенсацію в рахунок належної йому частини квартири, яка раніше знаходилась у спільній сумісній власності.
У зв’язку з цим вони у березні 2006р. звертались до суду з позовом про припинення права на частку у спільній сумісній власності, після чого відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним.
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 20.03.2008р. їм відмовлено в задоволенні позову і задоволено зустрічний позов, однак і після ухвалення цього рішення відповідач в спірну квартииру не вселявся і жодного дня в ній не проживав.
Тому вважають, що ОСОБА_1 без поважних причин не проживає у спірній квартирі і відповідно до вимог ст. 71 ЖК України втратив право користування нею.
Просили визнати ОСОБА_1. таким, що втратив право користування спірною квартирою, зобов’язати ТОВ «Текстильник-2005» зняти його з реєстраційного обліку у цій квартирі ( а.с. 20-21).
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 7 жовтня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволені, визнано ОСОБА_1. таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, зобов’язано ТОВ «Текстильник-2005» зняти його з реєстраційного обліку у цій квартирі.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду – скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення” № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до вимог п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання, і якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
Відповідно до вимог ч. ч. 1,2 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі: неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки; неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
Відповідно до вимог ст. 103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім’ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 104 ЖК України член сім’ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім’ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статі 63 цього Кодексу.
У разі відмовлення членів сім’ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.
Відповідно до вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору-судом.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” № 2 від 12.04.1985 р. у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням ( ст.71 ЖК), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені сроки. В разі їх поважності ( перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права ( вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Судом першої інстанції при вирішенні спору встановлено, що в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані 27.01.1989р. і постійно проживають відповідачки, відповідачка ОСОБА_2. є наймачем квартири, відповідач також зареєстрований в квартирі 27.01.1989р. і є колишнім членом її сім’ї, оскільки шлюб між ними було розірвано 30.05.2006р., однак в спірній квартирі постійно не проживає ( а. с. 6-7 ).
Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_1., ТОВ «Текстильник-2005» зазначено ним у якості третьої особи ( а.с. 4-5).
У зустрічній позовній заяві ТОВ «Текстильник-2005» зазначено відповідачем ( а.с. 20-21).
В своїх листах на адресу суду від 29.12.2008р., 7.04.2009р. щодо розгляду справи у попередньому судовому засіданні, 20.05.2009р. за відсутності представника ТОВ «Текстильник-2005» вказане товариство зазначає себе третьою особою ( а.с. 10,37).
Як видно із змісту первісної позовної заяви, в ній йдеться про покладення на ТОВ «Текстильник-2005» обов’язку з укладення з ОСОБА_1 окремого договору найму, відкриття на його ім’я окремого особового рахунку на ізольовану жилу кімнату площею 12,1 кв. м в спірній квартирі.
За таких обставин суд відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України мав обговорити питання про залучення вказаного товариства до участі у справі у якості відповідача, оскільки об’єм прав та обов’язків третьої особи і відповідача суттєво відрізняються.
Таким чином, своїм рішенням суд вирішив питання про права та обов’язки вказаного товариства, яке не брало участі у справі, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.
Крім того, в матеріалах справи відсутні дані щодо повідомлення належним чином ТОВ «Текстильник-2005» про час і місце судових засідань 17.06.2009р., 9.07.2009р., 17.07.2009р., 2.09.2009р., 7.10.2009р.
Зазначене свідчить про розгляд цієї справи за відсутності ТОВ «Текстильник-2005», належним чином не повідомленого про час і місце судового засідання, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
З урахуванням викладеного, оскільки апеляційним судом під час розгляду справи встановлено вказані порушення норм процесуального права, це є обов’язковою підставою для скасування рішення суду.
Керуючись п.5 ч.1 ст. 307, п. п. 3,4 ч. 1 ст. 311, п.2 ч. 1ст. 314 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 7 жовтня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: