Справа № 22-9153/2009 Головуючий у 1 інстанції Ткачов О.М.
Категорія 52 Доповідач Звягінцева О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 грудня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С.
суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І.
при секретарі Кузмінковій Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця», Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, – начальник Вагонного депо Красний Лиман Пшикун А.Ф., про поновленння на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1. на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 4 березня 2008року і
в с т а н о в и в :
в апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість рішення суду, яким відмовлено в задоволенні позову, і ставить питання про його скасування, ухвалення нового рішення про задоволення позову за неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Посилається на те, що її було звільнено з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за двома наказами: № 196/ос та № 586; підставою для звільнення став наказ № 540 від 27.08.2007р. «за результатами позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності у серпні 2007р.», але цей наказ не містить жодних порушень, які б було б виявлено під час перевірки на її робочому місці ( у коморі), з цим наказом вона ознайомлена не була.
Тому є незрозумілим, чим керувався відповідач, звільняючи її з роботи, за порушення, що не були виявленими під час вказаної перевірки.
Крім того, судом не було взято до уваги головну причину її звільнення –наявність неприязливого ставлення до неї з боку відповідача та третьої особи; відповідачем не надано жодної інвентаризаційної відомості, з яких би вбачалось наявність у коморі нестачи або надлишків, а є лише «незрозумілі» накази про оголошення догани, з якими її не знайомили, і які з’явились у перший день після її виходу з лікарняного або наступного дня після її ухода на лікарняний.
Вважає, що відповідач не надав належної правової оцінки підставам її звільнення і наполягав на тому, що з її боку були допущені винні дії, але не довів цього і не послався на конкретні письмові докази.
В засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 та її представник за усною заявою ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили про її задоволення, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову, а представник ДП «Донецька залізниця» за довіреністю Пасічник Р.А. заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити, залишити без зміни судове рішення, і у разі залишення рішення суду першої інстанції без зміни зобов’язати позивачку повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2008 року (середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8059,26 грн.).
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
11.10.2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначала, що 2.06.1997р. згідно з наказом № 99 її прийняли на роботу до відповідача на посаду бригадира комори, на якій вона працювала протягом десяти років, маючи лише пошану.
12.09.2007р. її звільнили з посади наказом № 195/ос на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я.
Вважає дії відповідача такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а її звільнення незаконним з таких підстав.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України розірвання договору у цьому випадку проводиться з дотриманням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України та ст. 43 цього Кодексу.
Виходячи з вимог цих норм, до неї до звільнення мали застосовуватись заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, але протягом десяти років відносно неї не було жодного наказу про оголошення догани; наказ № 15 від 29.08.2007р. про оголошення догани нею був оскаржений та на виконання протесту прокурора скасований відповідачем.
Крім того, при її звільненні відповідач мав дотримуватись вимог ст. 43 КЗпП України і мати згоду профкому, оскільки вона є його членом; однак засідання профкому відбулось без її участі, на збори вона запрошення не отримувала; на запит адвоката їй разом з витягом з протоколу № 13 надали акти, згідно з якими вона нібито відмовилась від участі у засіданні профкому, але їх вона побачила вперше і не знає, хто їх склав і коли.
Тому вважає, що згода профкому є такою, що не має юридичної сили, крім того, на засіданні профкому не було присутніми 10% членів профкому, а має бути більше половини.
Основною підставою для її звільнення був наказ № 540 від 27.08.2007р. «за результатами позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності у серпні 2007р.» , але цей наказ не містить жодного порушення з її боку, відповідно до нього наявності крадіжок, недостачі або лишків ТМЦ у центральній коморі не виявлено,тому є незрозумілим, у зв’язку з чим до неї втрачено довір’я.
Вона є досвідченим фахівцем, що підтверджується сертифікатом підтвердження компетентності № 334 від 19.05.2006р.
Оскільки її звільнення є незаконним, тому відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення з 12.09.2007р. до ухвалення судового рішення у розмірі 951,19 грн. ( 19 робочих днів х 50,10 грн.-середньоденну зарплату).
Відповідач зашкодив її бездоганній трудовій репутації, звільнивши її за втрату довір’я, що потягло за собою моральні страждання, які вона відчуває кожень день, дивлячись у очі друзям та сусідам, які знають її як людину чесну та добропорядну, тому відповідач повинен відшкодувати їй заподіяну моральну шкоду у розмірі 3000 грн. (а.с. 1-2).
У процесі судового розгляду ОСОБА_1 уточнила свої вимоги й просила визнати її звільнення незаконним, поновити на посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5710,69 грн. за 114 робочих днів та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди ( а.с. 194).
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 4 березня 2008 року в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1. на корись держави 68 грн. судового збору та 30 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2008 року рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 4 березня 2008 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого комірника вагонного депо Красний Лиман Донецької залізниці, стягнуто з Донецької залізниці на користь ОСОБА_1. середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9938,08 грн., в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено ( а.с. 321-323).
Ухвалою Верховного Суду України від 7 жовтня 2009 року рішення Апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2008 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції ( а.с. 361-362).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивачки не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови « Про судове рішення ” № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Всупереч доводів скарги, суд першої інстанції повно, всебічно, об’єктивно дослідив обставини справи, встановленим фактам і доказам надав належну правову оцінку, застосувавши матеріальний закон, правильно вирішив спір. Висновки суду відповідають обставинам справи.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апеляційний суд вважає, що позивачкою не надано переконливих доказів на підтвердження позовних вимог щодо незаконності її звільнення відповідачем за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, з наступними змінами, при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника й інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Звільнення з підстав втрати довір’я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Судом першої інстанції при вирішенні спору встановлено, що наказом № 99 від 2.06.1997р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Вагонного депо Красний Лиман бригадиром комори (а.с. 11).
Наказом начальника Вагонного депо Красний Лиман № 21 від 11.03.2005р. ОСОБА_1 було переведено з посади бригадира 5 розряду на посаду старшого комірника Вагонного депо Красний Лиман.
7.10.2002р. з позивачкою був укладений договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, а 1.02.2004р. – договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ( а.с. 61-64, 65).
Наказом № 195/ОС від 12.09.2007р. її було звільнено з посади старшого комірника відділу матеріального постачання Вагонного депо Красний Лиман за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я за попередньою згодою профкому (протокол № 13 від 12.09.2007р.) ( а.с. 12,58-59).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка займала посаду, пов’язану з безпосереднім обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей ( а.с. 65).
Під час проведення планової документальної ревізії виявлено надлишок товарно-матеріальних цінностей на суму 25713 грн. 76 коп. та інвентарю на суму 4094 грн. 52 коп., а також недостачу товарно-матеріальних цінностей на суму 666 грн. 42 коп. ( а.с. 37).
З виявленою недостачею товарно-матеріальних цінностей погодилась і позивачка, що підтверджується її письмовою заявою від 23.02.2007р. на утримання з її заробітної плати виявленої недостачі ( а.с. 38).
Крім того, у 2006-2007 роках позивачка попереджалась і притягувалась до відповідальності за неналежний облік та зберігання товарно-матеріальних цінностей ( а.с. 25, 35).
За таких обставин всупереч доводам скарги суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що винні дії ОСОБА_1. давали підстави відповідачеві для її звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, і що розірвання з нею трудового договору у зв’язку з втратою довір’я проведено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства України.
А тому апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду, тому апеляційний суд визнає їх безпідставними.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або невідповідності висновків суду обставинам справи, або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.
В процесі розгляду справи апеляційним судом представник відповідача за довіреністю Пасічник Р.А. просив зобов’язати позивачку повернути ДП «Донецька залізниця» безпідставно стягнутий з нього за скасованим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29.05.2008р. середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8059, 26 грн.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 380 ЦПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов’язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.
Оскільки після виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 29.05.2008р. про поновлення позивачки на роботі і стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу воно було скасовано Ухвалою Верховного Суду України від 7.10.2009р. ( а.с. 361-362), то відповідно до визначеної норми процесуального права апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити заяву представника відповідача і зобов’язати позивачку повернути відповідачеві безпідставно стягнені з нього за скасованим рішенням 8059 грн. 26 коп..
Керуючись п. 1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. 380 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 4 березня 2008 року залишити без зміни.
Зобов’язати ОСОБА_1 повернути Державному підприємству «Донецька залізниця» безпідставно стягнені з нього за скасованим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29.05.2008р. 8059 грн. 26 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: