Апеляційний суд Полтавської області

Справа № 11-58-2007 року                         Головуючий у 1 -й інстанції Науменко Н. Д..

Категорія ст. 286 ч.З КК України                                                   Доповідач: Кисіль A.M.

УХВАЛА                    Іменем України

2007 року січня місяця 12 дня Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді:   Ландаря О.В. суддів: Кожевнікова О.В.,  Кисіля А.М., з участю прокурора: Гринь Н.М. адвоката: ОСОБА_1 засудженого: ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 та його адвоката ОСОБА_1 на вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 31 жовтня 2006 року, яким засуджено:

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого,

- за ст.286 ч.3,69 КК України до 5 -ти років позбавлення волі з позбавлення права на керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Стягнуто із нього на користь ОСОБА_3 60000 грн. моральної шкоди .

Згідно вироку, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 2 листо­пада 2003 року о 6 годині керував автомобілем ВАЗ-2121 держ. знак НОМЕР_1 і рухався по автошляху Суми-Полтава-Олександрія, де на 251 км. вказано­го шляху не справився із керуванням. При цьому порушив п.12.3 Правил до­рожнього руху України, де зазначено, що у разі виникнення небезпеки для ру­ху, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити за­ходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або без­печного для інших учасників руху об'їзду перешкоди допустив наїзд на ав­томобіль КАМАЗ-5320 із причепом, що стояв на смузі його проїжджої части­ни дороги, внаслідок чого пасажири автомобіля ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали тяжкі тілесні ушкодження від яких по­мерли на місці.

На вирок суду засуджений ОСОБА_2 та його адвокат ОСОБА_1 подали апеляцію де у судовому засіданні її уточнюють і прохають вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування тому, що вважають

2

фактичні обставини справи належним чином не досліджені, показання свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не відповідають дійсності, висновки техніч­ної експертизи є помилковими. Засуджений ОСОБА_2 в апеляції стверджує, що його вина доведена лише за підстав порушення ним п.12.2 Правил дорожнього руху, а не п.12.3 цих правил, як вказано у висновку експертизи.

Адвокат в апеляції доповнює, що кримінальна справа порушена неком­петентною особою, свідчення ОСОБА_8- учасника ДТП є неправдивими і у його діях також є порушення вимог правил дорожнього руху, які є у при­чинному зв'язку із наступившими наслідками, а тому також той повинен нести кримінальну відповідальність

Інші учасники судового розгляду вирок не оскаржили.

Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_2 та його адвоката ОСОБА_1 в обґрунтування поданих апеляцій, які просять скасувати вирок суду та направити справу на додаткове розслідування, думку прокурора про законність вироку суду, перевіривши доводи апеляцій та матеріали справи, колегія суддів вважає, що вирок постановлений у відповідності із вимогами чинного кримінально-процесуального законодавства і підстав до його скасу­вання чи зміни немає, виходячи з наступного.

Висновок суду першої інстанції щодо винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ст.286 ч.З КК України ґрунтується на висновках суду, що зазначені у вироку і вони ґрунтується на вимогах ст. 22 КПК України, су­дом вжито всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявлено як ті обставини, що ви­кривають, так і ті, що виправдовують засудженого, також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Зокрема, доводи викладені в апеляціях засудженого та його адвоката спростовуються наведеними доказами, які у відповідності з вимогами Закону суд обґрунтовано поклав у основу вироку.

Так, під час досудового слідства і у судовому засіданні засуджений не заперечував своє вини у допущені наїзду під час перевезення пасажирів своїм автомобілем на перешкоду, мотивуючи її лише тим, що порушив п.12.2 ПДР, де зазначено, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швид­кість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

Одначе, ці їх доводи спростовуються висновком судово-технічної екс­пертизи із якої вбачається, що водій ОСОБА_2 допустив порушення п.12.3 ПДР (як при наявності аварійного знаку так і при його відсутності) , де зазначено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зме­ншення швидкості аж до зупинення транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Незважаючи на ці вимоги Правил дорожнього руху, ОСОБА_2, як встановлено судом   за його показаннями під

з

час руху в автомобілі у темну пору доби було включено ближнє світло фар, хоча видимість була недостатня, швидкість руху не зменшив у напрямку допустимої видимості і під час появи перешкоди не прийняв мір до її безпе­решкодного об'їзду, чим допустив зіткнення, при цьому він мав технічну мо­жливість уникнути такого наїзду (а.с. 186-187,50-51)

Відповідно до протоколу огляду місця пригоди (а.с.3-9) наїзд був здійс­нений на стоячий вантажний автомобіль з причепом, місце удару знаходиться у задній частині цього причепу, зліва.

Згідно протоколу відтворення обстановки та обставин події, то засудже­ний ОСОБА_2 під час керування зазначеним транспортним засобом міг і пови­нен був бачити автомобіль КАМАЗ на відстані 76 метрів, при умові включен­ня ближнього освітлення фар. (181-182)

Із свідчень потерпілого ОСОБА_3 вбачається, що він перебував у лег­ковому автомобілі під час руху і перед зіткненням чув крик своєї матері, яка назвала ім'я водія, але сталося миттєве зіткнення із перешкодою і батьки його загинули.

Допитані судом свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підтвердили да­ні, що вони прибули на місце пригоди негайно після зіткнення за 10 - 20 хв. і бачили стоячий вантажний автомобіль на підйомі, його видимість була на від­стані 200-3 00м. Перед зіткненням автомобіль ВАЗ під керуванням ОСОБА_2 не мав слідів гальмування. На вантажному автомобілі були включені аварійні попереджувальні сигнали.

Свідок ОСОБА_8 також зазначив, що його вантажний автомобіль зламався і він не зміг його відтранспортувати із автошляху, а тому включив аварійні сигнали і виставив знак аварійної зупинки десь за 40 метрів. Перед ранком знаходився у автомобілі і відчув удар у задню частину причепу, коли вийшов, то помітив, що легковий автомобіль в'їхав прямо під причеп. У салоні було двоє постраждалих людей та дитина і водій.

Допитані судом свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підтвердили, що вони вночі під час об'їзду району бачили зазначений вантажний автомобіль із ввім­кненою аварійною сигналізацією, аварійний знак стояв позаду транспортного засобу на відстані до 100 метрів. Доводи захисту та засудженого, що ці пока­зання є неправдивими не ґрунтується на їх твердженнях.

Дослідивши наявні докази у справі, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що водій ОСОБА_2 своїми необережними діями порушив Правила дорожнього руху і його дії вірно кваліфіковано за ч.З ст. 286 КК України.

Підстав для скасування вироку суду та направлення справи на додаткове розслідування з мотивів викладених у апеляції засудженого та його адвоката колегія суддів не знаходить. Викладені міркування в апеляції щодо невірних встановлених обставин справи та неналежну оцінку судом першої інстанції наведених доказів є надуманими і такими, що суперечать позиції засудженого в судовому засіданні, який не заперечує своєї вини.

        4

Разом з тим, підстав для притягнення свідка ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за наслідки ДТП, також немає, тому що його дії хоч і при умові мають порушення правил дорожнього руху (відсутність ава­рійного знаку), то вони не знаходяться у причинному зв'язку із наступившими наслідками.

Колегія суддів вважає, що органами досудового слідства не допущено порушень вимог КПК України, на які посилається в апеляції адвокат, що були б підставою до скасування вироку суду. Всі доводи захисту щодо необґрунто­ваності висновку суду про винність особи, судом першої інстанції перевірено, а тому вирок суду є законним і обґрунтованим.

При визначенні покарання суд першої інстанції діяв у відповідності із вимогами ст.65 КК України і призначив його у відповідності до положень чинного КК України, при цьому врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.

При наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та іс­тотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів колегія суддів вважає, що основне покарання йому призначено нижче від найнижчої межі, встанов­леної у санкції ч.З ст. 286 КК України, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Підстав для зменшення розміру відшкодування завданої моральної шко­ди колегія суддів також не знаходить, тому що засуджений погодився у апеля­ційному суді із розміром відшкодування моральної шкоди.

За таких мотивів вирок суду є законним і обґрунтованим, порушень ви­мог КПК України, що були б підставою до зміни чи скасування вироку суду відсутні.

На підставі викладеного керуючись статтями 365,366 КПК України ко­легія суддів ,-

УХВАЛИЛА:       

апеляцію засудженого ОСОБА_2 та його адвока­та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Козельщинського район­ного суду від 31 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_2 за ч.З ст. 286,69 КК України, без змін.