КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.05.2007                                                                                           № 2/18

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - повідомлений, але не з’явився;

 від відповідача - повідомлений, але не з’явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнтерКомплект”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.02.2007

 у справі № 2/18  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнтерКомплект”

             

                       

 про                                                  стягнення 47374,88 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.02.2007 у справі №2/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Караван” до Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнтерКомплект” про стягнення 47 374,88 грн. задоволено частково, за рішенням підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 42 374,88 грн. пені, 3 000 грн. витрат на оплату адвокатських послуг, 453,75 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що: відповідно до п. 3.2 договору № 21/03-2006 від 21.03.2006, укладеного між сторонами, строк поставки техніки становить 84 календарні дні від дня отримання передоплати, вказаної у п. 2.3.1 договору; на виконання даних умов договору, позивач, за договором покупець, оплатив 30% загальної вартості товару, яка склала 141 249,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 242 від 23.03.2006; відповідно до умов договору, відповідач, за договором постачальник, після отримання попередньої оплати повинен був поставити позивачу товар у строк до 15.06.2006; однак відповідач не виконав договірні зобов’язання належним чином, техніку поставив лише 04.07.2006, що підтверджується видатковою накладною № 04/07-4 від 04.07.2006, тобто допустив прострочення поставки товару на 18 днів; згідно із п. 7.1 договору за прострочення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної вартості товару за кожен день прострочення; враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що нарахована позивачем пеня в розмірі 42 374,88 грн. відповідає умовам договору та підлягає стягнення з відповідача на підставі ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України; місцевим господарським судом не були прийняті до уваги посилання відповідача на положення п. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якого пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, оскільки позивачем нарахована пеня не за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, а за прострочення строку поставки товару, що прямо передбачено умовами договору (п. 7.1); також місцевий господарський суд прийшов до висновку, що посилання відповідача на ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” є недоречним, оскільки позивачем застосовано відповідальність за прострочення строків поставки товару; крім того, місцевим господарським судом з урахуванням обставин справи та заперечень відповідача про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5 000 грн. витрат на оплату адвокатських послуг, зменшено в цій частині до 3 000 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.02.2007 у справі № 2/18 повністю з підстав неправильного застосування норм матеріального права, неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, приймаючи оскаржуване рішення про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 42 541,38 грн. за невиконання зобов’язання з поставки товару, місцевий господарський суд фактично прирівняв порушення зобов’язання з поставки товару за договором № 21/03-2006 від 21.03.2006 до порушення грошового зобов’язання.

Заявник зазначає, що для визначення розміру пені, яка підлягає стягненню, необхідно було застосовувати положення ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, відповідно до якої розмір пені не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, заявник вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд повинен був керуватися саме нормами Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” і відповідно до його норм визначати розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Також заявник не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на оплату адвокатських послуг в розмірі 3 000 грн., оскільки вважає, що суд неповно з’ясував обставини справи, пов’язані із наданням адвокатських послуг, плата в розмірі 3 000 грн. за адвокатські послуги, надані співробітниками Адвокатського об’єднання „Столиця”, є завищеною і не обґрунтовується критеріями співрозмірності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги та просить рішення Господарського суду м. Києва від 13.02.2007 у справі № 2/18 залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне: Господарський кодекс України є спеціальним законом по відношенню до Цивільного кодексу України в частині регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання, а отже норми ГК України підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України, що мають аналогічний предмет регулювання; відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання; при цьому в ч. 4 ст. 231 ГК України закріплено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг); враховуючи, що сторони в договорі чітко визначили розмір пені за прострочення строків поставки – 0,5% від загальної вартості товару за кожний день прострочення (п. 7.1), що цілком відповідає ч. 4 ст. 231 ГК України, відповідач, який прострочив строк поставки товару на 18 днів, повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 42 374,88 грн.; позивач звертає увагу суду на те, що ГК України не пов’язує застосування пені лише з порушенням грошового зобов’язання; посилання відповідача на неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин справи при частковому задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на оплату адвокатських послуг є безпідставним, оскільки на підтвердження факту понесення таких витрат позивачем були надані суду відповідні докази, а саме: копія акту приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання адвокатських послуг № 01/10-06 від 01.10.2006 та оригінал платіжного доручення № 849 від 30.10.2006 про оплату адвокатських послуг.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

21.03.2006 між позивачем, за договором покупець, та відповідачем, за договором постачальник, було укладено договір № 21/03-2006, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити на умовах та у встановлені даним договором строки техніку у власність покупця, а покупець зобов’язався прийняти товар у власність і оплатити його на умовах даного договору; асортимент та загальна кількість товару, що підлягає поставці, визначається у специфікації, яка після її підписання стає невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість товару складає 470 832,18; вартість окремих позицій товару вказана у специфікації.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами відповідно до умов договору складено та підписано  специфікацію, в якій визначено асортимент та ціна товару, що має поставлятися згідно з договором  № 21/03-2006.

Пунктом 2.3 договору закріплено, що покупець зобов’язується оплатити товар в наступному порядку: покупець повинен оплатити аванс в розмірі 30% загальної вартості товару протягом трьох банківських днів від дня підписання даного договору (підпункт 2.3.1 договору); покупець повинен оплатити 30% загальної вартості товару протягом трьох банківських днів від дня отримання покупцем від постачальника документів, що підтверджують факт передачі товару перевізнику (підпункт 2.3.2 договору); покупець повинен оплатити 40% загальної вартості товару протягом трьох банківських днів від дня виконання постачальником зобов’язання з поставки товару відповідно до п. 3.3 цього договору (підпункт 2.3.3 договору).

Згідно із п. п. 3.2, 3.3 договору постачальник зобов’язується поставити товар покупцю протягом 84 календарних днів від дня отримання передоплати, вказаної у п. 2.3.1 договору; зобов’язання постачальника з поставки товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та його приналежностей, підписання сторонами оформленої належним чином накладної та передачі покупцю повного комплекту документів, передбачених п. 5.4 даного договору, оформлених згідно з  вимогами чинного законодавства.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу аванс в розмірі 141 249,65 грн. – 30% загальної вартості товару відповідно до п.п. 2.3.1 договору, що підтверджується платіжним дорученням № 242 від 23.03.2006.

В свою чергу відповідач, отримавши попередню оплату від позивача, повинен був поставити покупцю товар у строк до 15.06.2006 (23.03.2006 – день перерахування позивачем попередньої оплати згідно з платіжним дорученням № 242+ 84 дні).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак відповідач свої зобов’язання за договором не виконав належним чином, оскільки поставку товару здійснив тільки 04.07.2006, що підтверджується видатковою накладною № 04/07-4 від 04.07.2006, тобто поставка товару була здійснена відповідачем із простроченням на 18 календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач платіжним дорученням № 1073 від 26.07.2006 перерахував на поточний рахунок відповідача 329 582,563 грн., що свідчить про проведення повного розрахунку з відповідачем за поставлений ним товар та відсутністю заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Оскільки позовні вимоги ґрунтуються на обставинах, що виникли у сфері господарювання, застосуванню підлягає Господарський кодекс України відповідно до ст. 1 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України закріплено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторонами в пункті 7.1 договору погоджено, що за прострочення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від загальною вартості товару за кожен день прострочення.

Таким чином, при укладенні договору № 21/03-2006 сторони визначили його зміст на основі вільного волевиявлення та погодили на свій розсуд його умови, зокрема, щодо відповідальності сторін у разі невиконання або неналежного виконання договору (п. 7.1 договору), що не суперечить законодавству.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд підтримує висновок місцевого господарського суду, що позивачем правомірно нарахована відповідачу пеня за прострочення строків поставки товару у розмірі 0,5 % від загальної вартості товару за кожен день прострочення, яка за 18 днів прострочення склала 42 374,88 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з викладеного та враховуючи наступне.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі, що місцевий господарський суд при визначенні розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен був керуватися нормами Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, відповідно до ст. 3 якого розмір пені не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, не може бути прийняте апеляційним господарським судом до уваги, зважаючи на наступне:

- Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, враховуючи, що спір між сторонами виник у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо строків поставки товару, результатом чого стало звернення позивача до місцевого господарського суду з позовом до відповідача про стягнення пені саме за прострочення строків поставки товару, а не за несвоєчасне виконання останнім грошового зобов’язання, норми цього Закону не можуть бути застосовані до даних правовідносин сторін;

- Господарський кодекс України є спеціальним законом по відношенню до Цивільного кодексу України в частині регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання, а отже норми ГК України підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України, що мають аналогічний предмет регулювання; згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання; при цьому в ч. 4 ст. 231 ГК України закріплено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; також необхідно зазначити, що ГК України не пов’язує застосування пені лише за порушення грошового зобов’язання;

- сторонами в договорі № 21/03-2006 погоджені умови про відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного виконання його умов, зокрема, в п. 7.1 договору встановлено, що за прострочення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від загальною вартості товару за кожен день прострочення, даний пункт договору не суперечить нормам законодавства та підлягає застосуванню у разі порушення постачальником строків поставки товару.

Твердження відповідача, що місцевий господарський суд неповно з’ясував обставини справи, пов’язані із наданням адвокатських послуг, також не може бути прийняте апеляційним господарським судом до уваги, оскільки наявні в матеріалах справи докази, а саме: договір № 1/10-06 про надання адвокатських послуг від 01.10.2006, укладений між Адвокатським об’єднанням „Столиця” (за договором виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Караван” (за договором замовник), предметом якого є надання виконавцем замовнику правової допомоги, пов’язаної із захистом інтересів замовника як сторони за договором поставки № 21/03-2006 від 21.03.2006, укладеного між замовником та ТОВ „Інтер Комплект”; акт приймання-передачі виконаних робіт від 20.10.2006; платіжне доручення № 849 від 30.10.2006, яким підтверджується оплата замовником (позивачем) наданих йому АО „Столиця” адвокатських послуг за договором № 1/10-06, підтверджують понесення позивачем відповідних витрат, які відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на одну із сторін або на обидві, виходячи із прийнятого судом рішення.

Крім того, посилаючись на невідповідність критеріям співрозмірності витрат на адвокатські послуги в розмірі 3 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача за оскаржуваним рішенням, відповідач відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України не підтвердив дані твердження документально з посиланням на норми чинного законодавства та не довів чому саме він вважає, що витрати на адвокатські послуги в розмірі 3 000 грн. є завищеними.

З огляду на викладене, немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд м. Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.Рішення Господарського суду м. Києва від 13.02.2007 у справі №2/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

 2. Справу № 2/18 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 21.05.07 (відправлено)