а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2009 р. Справа № 2-а-4320/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
головуючого судді Драчук Тетяна Олександрівна ,
при секретарі судового засідання: Решетнік Зінаїді Володимирівні,
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Москалюк О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом : ОСОБА_1
до : Військової частини А 1231
про : визнання дій протиправними та стягнення грошової компенсації за речове забезпечення
ВСТАНОВИВ :
В жовтні 2009 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1231 про визнання незаконними дій командування Військової частини А1231 щодо невиплати грошової компенсації замість належного речового забезпечення та стягнення з відповідача компенсації за речове забезпечення в сумі 3290,44 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Позивач вважає, що зупинивши дію вказаної норми Законом України "Про деякі заходи економії бюджетних коштів", законодавцем не скасовувалась норма частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
В судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, оскільки дія частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинена Законом України "Про деякі заходи економії бюджетних коштів", а іншими законами України право військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість речового майна не визначено. Крім того, як зазначив відповідач, позивачем пропущений річний термін звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС України, у зв’язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши докази в обґрунтування та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила дійсну військову службу в Збройних Силах України, займаючи посаду старшого механіка передавального радіо відділення радіоцентру вузла батальону зв’язку в/ч А1231, перебуваючи в цій же частині на речовому забезпеченні.
Наказом командира в/ч А1231 № 292 від 12.11.2007 року ОСОБА_1 була звільнена з військової служби у відставку за підпунктом бпункту 85 (за віком) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (а.с.8).
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати незаконними дії командування військової частини А1231 щодо невиплати грошової компенсації замість належного речового забезпечення та стягнути з відповідача компенсацію за речове забезпечення в сумі 3290,44 грн. за період з 11 березня 2000 року по 12 листопада 2007 року.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній до 10.03.2000р.) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Законом України від 17 лютого 2000 року N 1459-III "Про деякі заходи економії бюджетних коштів" призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Цей Закон набрав чинності з дня його опублікування, а саме з 11.03.2000р.
Тобто, після 11.03.2000р. дія правової норми, яка надавала право військовослужбовцям одержувати за рахунок держави продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них зупинилася, що виключає можливість задоволення позовних вимог позивача.
Крім того, в подальшому Законом України від 03.11.2006р. N328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції та доповнено вказаний Закон ст. 9-1, відповідно до ч. 2 якої військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Згідно прикінцевих положень Закону України від 03.11.2006р. N328-V, останній набирає чинності з 1 січня 2007 року, однак, Законом України "Про державний бюджет на 2007 рік", який набрав чинності з 01.01.2007р., дію положень ч. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", також зупинено.
В подальшому, Законом України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вказану норму взагалі виключено.
Таким чином, з аналізу вказаних норм законодавчих актів вбачається, що на даний час чинним законодавством не передбачено для військовослужбовців права одержувати за рахунок держави речове майно або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість нього, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 426, яка діє на даний час, також не заслуговують на увагу, оскільки вказаною постановою КМУ затверджено норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, та жодним чином не передбачено права військовослужбовця на грошову компенсацію замість речового забезпечення.
Крім того, згідно статті 71 ЦК УРСР (чинної на момент виникнення правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
При цьому, в силу частини 2 статті 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідачем в судовому засіданні заявлено клопотання про застосування строку звернення до адміністративного суду.
Позивач дізнався про порушення свого права відразу як не отримав речове забезпечення, тобто у 2000 році. Крім того, в грудні 2007 року позивач зверталась до Військового прокурора Вінницького гарнізону із заявою щодо сприяння у вирішенні питання про забезпечення її речовим майном або ж виплати грошової компенсації за не використане речове майно, на що прокурором була надана відповідь, в якій вказано на відсутність на той час законних підстав на отримання компенсації за це майно.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин суд прийшов до висновку, що позивачем пропущені без поважних причин строки звернення до суду за захистом порушеного права (позовна давність), передбачених як нормативно-правовими актами, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, так і нормативно-правовими актами чинними на момент звернення до суду, що також є самостійною підставою для відмови в позову.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизначеним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".
Згідно статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації ; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що відмовляючи у виплаті позивачу грошової компенсації замість речового забезпечення, відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України.
Натомість позивачем не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.
За правилами частини 2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, проте, лише ті, які пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А1231 про визнання дій командування військової частини А1231 щодо невиплати грошової компенсації замість належного речового забезпечення незаконними та стягнення з військової частини А1231 на користь ОСОБА_1 3290,44 грн. грошової компенсації замість належного речового забезпечення, відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 20.11.2009 року.
Суддя Драчук Тетяна Олександрівна