а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

10 листопада 2009 р.       Справа № 2-а-4050/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича ,

При секретарі судового засідання:   Гонта Інна Олександрівна  

За участю представників сторін:

позивача       :   ОСОБА_1,

відповідача  :   Спесивцева В.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом : фізичної особи-підприємця ОСОБА_3  

до :   Жмеринської об"єднаної державної податкової інспекції  

про : визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних(фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ :

До суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_3(далі –позивач) з позовом до Жмеринської об’єднаної державної інспекції (далі –відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.10.2008 р. №0012461701/0.

Позовні вимоги мотивовано наступним.  

У період з 26.09.2008 р. по 06.10.2008 р. працівниками Жмеринської ОДПІ проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача. За результатами перевірки складено акт, на підставі якого Жмеринською ОДПІ 17.10.2008 року винесено рішення №0012461701/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 112075 грн.

Позивач вважає, що дане рішення є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що відповідачем порушені норми Конституції України, вимоги Закону України Про державну податкову службу в Україніта Методичних рекомендацій щодо порядку складання плану-графіка перевірок суб’єктів господарювання та взаємодії між структурними підрозділами при їх проведенні, затверджених наказом ДПА України №441 від 11.10.2005 р., що стосуються порядку та строків проведення перевірки.

Так, позивач посилається на те, що відповідачем протиправно нараховано штрафні санкції за проведення розрахунків по договору оренди автомобіля без використання реєстратора розрахункових операцій. На думку позивача, на правовідносини, що регулюють здавання в оренду власного автомобіля, не може поширюватись сфера дії Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

В підтвердження вищенаведеного позивач посилається на ту обставину, що ще задовго до початку проведення перевірки кошти, сплачені йому за оренду автомобіля, повернуті адресату шляхом безготівкового перерахування згідно з відповідними платіжними дорученнями.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву (а.с.23,24), в яких вказав на те, що позивачем порушено вимоги Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послугщодо проведення розрахунків без використання реєстратора розрахункових операцій при надані послуг по оренді автомобіля на загальну суму 22415 грн., а оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийняте у відповідності до Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки. Крім того, представник відповідача зазначив, що планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 проведена у відповідності до положень Закону України Про державну податкову службу в Україні.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.          

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснює своє право на підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.5) та взятий на облік як платник податків у Жмеринській об’єднаній державній податковій інспекції (а.с.7).

На підставі направлення № 305 від 26.09.2009 р. (а.с.35) головним державним податковим ревізором-інспектором Жмеринської ОДПІ Лисенко У.В. за період з 26.09.2008 р. по 06.10.2008 р. проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 30.06.2008 р.  

За результатами перевірки складено акт №24/17/2729214175 від 09.10.2008 р. (а.с.8-15), в якому зазначені порушення п.п. 1, 2 ст. 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (із змінами та доповненнями), щодо проведення розрахунків на загальну суму 22415 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Позивач, присутній під час проведення перевірки, відмовився від підписання акту перевірки, про що працівниками податкового органу складено акт відмови від підписання матеріалів перевірки.

На підставі матеріалів проведеної перевірки 17 жовтня 2008 року відповідачем прийнято рішення №0012461701/0 про застосування штрафних санкцій в сумі 112075 грн. за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (а.с.16).    

Визначаючись стосовно доводів позивача щодо відсутності достатніх законодавчих підстав на проведення планової виїзної перевірки, суд виходить з наступного.

 Згідно з п. 1 ст. 11 Закону України Про державну податкову службуоргани державної податкової служби  у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов’язок  утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), крім Національного банку України  та його установ.

Відповідно до ст. 111 Закону України Про державну податкову службуплановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності,  достовірності, повноти нарахування та сплати  ним  податків та зборів (обов’язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем  розташування  об’єкта  права  власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, 10.07.2008 року позивача повідомлено про проведення планової виїзної перевірки за період з 23.07.2008 р. по 31.07.2008 р.

 Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні з 23.07.2008 р. по 31.07.2008 р. планова перевірка щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства не була проведена з об’єктивних причин у вказаний строк (а.с.32-34).  

 Відповідно до п. 1.17 Наказу ДПА України № 355 від 27.05.2008 р. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податківу  разі неможливості розпочати перевірку у зв’язку з відсутністю платника податків (посадових осіб  платника  податків) за його  місцезнаходженням або його переховуванням, не допуском посадових осіб органу ДПС до проведення перевірки,  ненаданням документів для перевірки або наявністю інших  причин, які унеможливлюють її проведення  (зокрема  вилучення  або  викрадення документів платника податків (за наявності підтверджуючих документів), хвороба, відпустка або відрядження платника податків (посадових  осіб  платника податків),  відсутність інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства вести  податковий облік та звітність, представляти інтереси платника податків), та після вжиття  відповідних  заходів  (в  тому числі передбачених абзацом  першим пункту 1.15  та  пунктом  1.16 цього розділу), підрозділом, який проводить (очолює) перевірку, складається акт довільної форми.

У акті викладаються причини неможливості розпочати  перевірку у терміни, визначені в направленні на її проведення, та робиться відповідний запис про здійснення зазначеної  перевірки після усунення причин, які призвели до неможливості її проведення. Цей акт фіксується у спеціальному журналі реєстрації актів  відповідно до  встановленого порядку  оформлення  та  реалізації  матеріалів перевірок органами державної податкової служби.

При здійсненні  планової виїзної перевірки після визначених у плані-графіку термінів її  проведення, повідомлення платнику податків  повторно не надсилається та виписується нове направлення на перевірку із зазначенням нової дати початку  та  закінчення  її проведення  з  дотриманням тривалості її проведення, визначеної відповідно до плану-графіка.  При  цьому в акті перевірки обов’язково викладаються обставини, які призвели до порушення термінів проведення такої перевірки, визначених у повідомленні про проведення перевірки.

У відповідності до вищевказаного пункту Наказу ДПА України № 355 від 27.05.2008 р. головним державним податковим ревізором-інспектором Лисенко У.В. складено акт № 2 від 23.07.2008 р. із зазначенням причин неможливості проведення перевірки.

Крім того, податковим органом виписано нове направлення на перевірку із зазначенням нової дати початку та закінчення її проведення (а.с.35) з дотриманням тривалості її проведення, визначеної відповідно до плану-графіка документальних перевірок за ІІІ квартал 2008 року (а.с.31).    

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що перевірка дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства проведена відповідно до чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 11, 111 Закону України Про державну податкову службута п. 1.17 Наказу ДПА України № 355 від 27.05.2008 р. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків.

 З урахуванням вищенаведеного суд вважає доводи позивача помилковими відносно порушення положень податкового законодавства щодо дотримання термінів проведення перевірки.

Визначаючись щодо вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.10.2008 р. №0012461701/0, суд виходить з нижченаведеного.  

Як вбачається з акта перевірки, підставою для застосування вказаної суми санкцій,  було порушення, на думку податкової інспекції, пунктів 1, 2 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, що полягало в незастосуванні позивачем реєстратора розрахункових операцій при проведені розрахункової операції за надані послуги оренди автомобіля.

А саме, проведеною перевіркою встановлено, що за період з 04.01.2008р. по 04.03.2008р.  позивачем отримано 22415 грн. готівкових коштів за надані послуги з оренди автомобіля, без застосування реєстратора розрахункових операцій, з оформленням прибуткових касових ордерів.

У зв’язку з цим до позивача за виявлене порушення застосовані штрафні санкції згідно п. 1 ст. 17 Закону України  Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послугв п’ятикратному розмірі суми непроведеної операції 112075 грн. ( 22415 грн. х 5 = 112075 грн.).

Розглянувши спір по суті, суд визнав заявлені вимоги щодо скасування прийнятого відповідачем на підставі складеного акту перевірки рішення №0012461701/0 обґрунтованими виходячи з наступного.

Основним нормативним документом який визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є Закон України від 06.07.95р. № 265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг(далі –Закон № 265).

Статтею 1 цього Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами –суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Визначення поняття розрахункова операція дано в абзаці 3 статті 2 Закону № 265, якою визнається приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг). А місцем проведення розрахунків згідно цієї ж статті визнається місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Як свідчать матеріали справи отримання позивачем готівкових коштів за надання послуг по оренді автомобіля здійснювалось в межах виконання умов укладеного з орендарем договору.

У відповідності до статей 759, 760 Цивільного кодексу України за  договором  найму  (оренди) наймодавець  передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).  Предметом договору найму можуть бути майнові права.

В той же час правовідносини щодо надання послуг врегульовані главою 63 ЦК України. Так, за змістом статті 901 цього Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об’єкти цивільних прав. Так, предметом договору найму є неспоживча річ, що в даному випадку - автомобіль (статті 760 Кодексу), а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (статті 901 Кодексу).

Аналіз наведених приписів закону свідчить, що договір найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг, а орендно-правові відносини, які виникли у позивача з орендарем і відносини в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають різне правове походження, а тому не підпадають під дію Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Закон про РРО не містить прямого визначення поняття послуги, що в ньому вживається, а системний аналіз положень цього Закону свідчить, що даний термін в його розумінні є похідним від здійснення операцій з продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, однак аж ніяк не застосовується до правовідносин, пов’язаними з виконанням договорів оренди автотранспортних засобів, що регулюються цивільним законодавством.

Основним актом цивільного законодавства України, що регулює цивільні правовідносини, в тому числі і орендні, є Цивільний кодекс України (ст. 4 ЦК України), який має вищу юридичну силу в порівняні з наказом Держстандарту від 30.12.1997р. № 822, у відповідності з яким передача в оренду автотранспортних засобів відноситься до сфери послуг, не заслуговує на увагу та не може бути підставою для висновку про регулювання орендних правовідносин Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Господарським кодексом України передбачено притягнення до господарсько-правової відповідальності учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання. Зокрема, статтею 217 ГК України до виду господарсько-правової відповідальності законодавцем віднесено застосування адміністративно-господарських санкцій відповідно до встановленого законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Стаття 218 ГК України встановлює підстави господарсько-правової відповідальності. Так, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (ст. 238 ГК України).

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Пунктом 1 статті 17 Закону Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послугпередбачено, що у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки до суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг).

Враховуючи відсутність факту порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, помилкове застосування відповідачем до орендних правовідносин положення закону, що їх не регулює, суд прийшов до висновку, що податковою інспекцією неправомірно застосовано до позивача відповідальність, передбачену цим Законом.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів правомірності прийнятого рішення відповідач суду не надав.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позов обґрунтований, а тому підлягає задоволенню, а понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору при звернені до суду згідно зі ст. 94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Жмеринської ОДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.10.2008 року №0012461701/0.

3. Стягнути на користь ОСОБА_3 (23100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 3,40 грн. судових витрат за рахунок державного бюджету України.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова  набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови оформлено:     12.11.09  

Суддя       Сторчак Володимир Юрійович

: