АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-3455/08 Головуючий у 1-й інстанції: Бойчева Н.В.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2008 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Стрелець Л.Г.,
суддів Спас О.В., Глазкової О.Г.
при секретарі Вертелецькій І.В.,
за участю позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 15 липня 2008 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Якимівський відділ Запорізької регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при державному комітеті по земельним ресурсам про визнання частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2008 р. позивач звернулася з вищевказаним позовом.
ОСОБА_2 вказувала, що, згідно державного акту серії ЯГ № 717208 від 05 лютого 2007 року, виданого на підставі рішення Кирилівської селищної ради № 43 від 26 грудня 2006 року, їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0266 га, яка розташована по вул. Калініна. 72 у смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області. Ділянка площею 0,0409 га за адресою смт Кирилівка вул.. Калініна,58"а" (нині - 74) належить їй на праві власності за договором купівлі-продажу з Кирилівською селищною радою від 20 лютого 2008 року.
Рішенням Якимівського районного суду від 15 травня 2006 року за нею визнано право власності на самовільно побудовані магазин за адресою, вул. Калініна, 74 та житловий будинок по вул. Калініна, 72.
Позивач вважає, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_4, яка належить йому на праві власності згідно державного акту виданого 16 грудня 2005 року, накладається на її земельну ділянку на площі приблизно 13 м кв.
З цих підстав позивач просить визнати частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2005 року наданий Кирилівською селищною радою ОСОБА_4 відповідно складеного Якимівським відділом Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при державному комітету по земельним ресурсам плану-схеми розташування земельних ділянок в смт Кирилівка по вул. Калініна, буд. 76 та буд. 72.
ОСОБА_2 просить також зобов'язати ОСОБА_4 убрати огорожу, розташовану на земельній ділянці, належній на праві власності ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 05 лютого 2007 року відповідно складеного Якимівським відділом Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при державному комітету по земельним ресурсам плану-схеми розташування земельних ділянок в смт Кирилівка по вул. Калініна, буд. 76 та буд. 72.
ОСОБА_2 просить зобов'язати ОСОБА_4, Кирилівську селищну раду та Якимівський відділ Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при державному комітету по земельним ресурсам внести відповідні зміни у державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2005 року наданий кирилівською селищною радою ОСОБА_4 відповідно складеного Якимівським відділом Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при державному комітету по земельним ресурсам плану-схеми розташування земельних ділянок в смт Кирилівка по вул. Калініна, буд. 76 та буд. 72.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 15 липня 2008 року, окрім повного задоволення вище перелічених позовних вимог, встановлено межу спірної земельної ділянки по лінії 12,75м на ширину 1,63м та 1,18 м, виділено ОСОБА_2 земельну ділянку по ширині 0,81м та 0,59м і ОСОБА_4 виділено таку ж земельну ділянку - по ширині 0,81м та 0,59м.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та новим рішенням відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
При цьому норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
3 матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, постановляючи рішення про встановлення меж земельних ділянок, а також про виділення певних земельних ділянок кожній зі сторін у справі, порушив вимоги ст. 11 ЦПК України, яка передбачає, що суд розглядає цивільні справи тільки в межах заявлених позовних вимог, проте такі позовні вимоги не заявлялися, що в засіданні апеляційного суду не заперечили позивач та її представник.
Суд першої інстанції не зважив на роз'яснення Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004року, в п. 4 якої зазначено, що згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи у спорах про межі земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
В даній справи такі обставини відсутні.
Рішення суду не також відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обгрунтованості.
Виходячи з позовних вимог про визнання державного акту про право власності відповідача не земельну ділянку частково недійсним, не відповідає рішення суду першої інстанції і вимогам ст. 214 ЦПК України, а також роз'ясненням, наданим в п. 1 Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 року „Про судове рішення" (з наступними змінами), згідно яких рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що піддягають застосуванню до даних правовідносин. Суд не вирішив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
В рішенні суду першої інстанції не дано оцінки тому, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини, які суперечать наданим нею ж письмовим доказам у справі. Позивач зазначає, що згідно державного акту від 5 лютого 2007 року на право власності на земельну ділянку їй належить 0,0266 га, тоді як в цьому акті зазначений інший розмір земельної ділянки - 0,0265 га (а.с. 4-5, 8). Оскільки спір виник щодо частини земельних ділянок невеликою площею близько 13 м кв. або 0,0013 га, ця невідповідність є суттєвою і мала бути оцінена при вирішенні справи.
Поза увагою суду залишилася та обставина, що позивач не визначилася, в якій саме частині державний акт на право власності на земельну ділянку відповідача є недійсним. Позивач, вважаючи, що має місце накладення земельної ділянки відповідача на належну їй земельну ділянку, і, будучи зобов'язаною в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України довести свої вимоги, не тільки не надала відповідних доказів, а й особисто не визначилася щодо наявності даної обставини, оскільки площа співпадання земельних ділянок зазначена нею лише приблизно.
Задовольняючи позов суд в якості доказу, що підтверджує позовні вимоги, оцінив договір оренди земельної ділянки (а.с. 18 - 20). При цьому суд всупереч порядку, встановленого ст. ст. 212, 213 ЦПК України не навів мотивів прийняття цього доказу і не дав оцінки тій обставині, що позовні вимоги щодо визнання частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача, не можуть бути доведеними договором, який укладений між позивачем та Кирилівською селищною радою щодо земельної ділянки площею 674,4м кв. по вул. Калініна, 58 (нині - 72) смт Кирилівка, так як на час пред'явлення позову ділянка такого розміру за цією адресою не належала позивачу ані згідно державного акту від 05 лютого 2007 року, за яким їй належить 0,0265га по вул. Калініна, 72 (раніше - 58) смт Кирилівка, ані за договором купівлі-продажу, укладеним 20 лютого 2008 року, за яким їй належить 0,0409га по вул. Калініна, 58"а" (нині - Калініна, 74).
Всупереч вищенаведеним нормам процесуального права суд першої інстанції без наведення мотивів послався в обґрунтування своїх висновків на план-схему розташування земельних ділянок в смт Кирилівка по вул. Калініна, 72 та 76, які відповідно належать ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який складений Якимівським відділом Запорізької регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при державному комітеті по земельним ресурсам (а.с 96). Суд не звернув уваги, що дана план-схема складена лише для вирішення питання щодо погодження спільної межі домоволодінь. В основу рішення покладено дану план-схему, незважаючи на ту обставину, що за цим планом земельна ділянка позивача має площу 0,0286га, що перебільшує розмір належної їй за державним актом на право власності земельної ділянки. При цьому розмір земельної ділянки відповідача за план-схемою зменшується до 0,1146га, незважаючи на ту обставину, що згідно державного акту в його власності знаходиться ділянка площею 0,1179га.
Таким чином, суд фактично допустив примусове припинення права власності на частку земельної ділянки, що належить відповідачу, але не зазначив, на підставі якої норми матеріального права він дійшов такого висновку та не визначив, чому правовідносини сторін необхідно врегульовувати таким чином.
Виходячи з викладеного, судова колегія приходить до висновку про обгрунтованість доводів апеляційної скарги та про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, яка належить відповідачу.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 15 липня 2008 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.