Справа №2/2028/35/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2012 року смт. Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Марюхна Л.А.

при секретарі Великородній Л.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні селища ОСОБА_1 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення за договором позики 24933 грн. 40 копійок інфляційних витрат за весь час прострочення з 27.07.2001 по 11.03.2011 року і три процента річних –7186 грн 68 коп. від простроченої суми за весь час прострочення з 27.07.2001 по 11.03.2011 роки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.12.1998 року відповідач ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 по розписці в борг 5 000 доларів США, і зобов’язувався повернути їх в строк до 10.10.1999 року. Але в зазначений термін борг не повернув.

16.07.2001 року Нововодолазький районний суд Харківської області виніс рішення на підставі якого ОСОБА_3 зобов’язано повернути борг отриманий на підставі розписки в сумі еквівалентній 5 000 доларів США, що склало на момент винесення рішення 27100 грн.

27.07.2001 року був виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 27100 грн. Виконавчий лист був поданий до виконавчої служби для примусового стягнення заборгованості.

З 01.10.2003 року по 14.09.2004 року на підставі виконавчого листа стягнуто борг у сумі 1381,66 грн. підприємством з яким ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах.

11.03.2011 року ВДВС Нововодолазького районного управління юстиції була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, та стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в сумі 25 989 грн. 34 коп.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що частиною 2 ст. 625 ЦК передбачено право кредитора на отримання боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також 3 % річних від простроченої суми та оплату цих сум.

Ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позивні вимоги, відповідач у судове засідання не з'явився, про час слухання справи був повідомлений належним чином.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 224 - 226 ЦПК України.

Суд вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1046, 1047 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до стаття 1048 ЦК України - Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Стаття 1049 ЦК України передбачає обов'язок позичальника повернути позику у грошові кошти у такій самій сумі у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені в розписці.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В результаті порушення договору позичальником , то відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В зв’язку з тим, що зобов’язання виникло під час дії ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до статей 214, та 216 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням зазначених норм і рекомендацій Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.97 р. відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ сума боргу з урахуванням індексу інфляції, яку відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача становить 32 120,08 грн. (індекс інфляції з 27.07.2001 по 11.03.2011. складає 24933,40 грн.) та три проценти річних від простроченої суми з 27.07.2001 по 11.03.2011 роки складає 7186,68 грн.

Зазначені позивачем обставини підтверджуються доданою до заяви розпискою.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 16.07.2001 року .

Виконавчим листом від 27.07.2001 року .

З 01.10.2003 року по 14.09.2004 року на підставі виконавчого листа стягнуто борг у сумі 1381,66 грн. підприємством з яким ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах.

11.03.2011 року ВДВС Нововодолазького районного управління юстиції була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, та стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в сумі 25 989 грн. 34 коп.

01.05.2011 року позивач на адресу відповідача направив лист з проханням повернути борг в семиденний термін, але ні відповіді, ні повернення коштів не здійснено.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним.

Тобто за змістом ст. 625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується до суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов'язань у валюті України - гривні.

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, як відповідно до наведеної практики застосування судами ч. 2 ст. 625 ЦК, так і при застосуванні ст. 214 ЦК в редакції 1963 року про стягнення грошової заборгованості не припиняє кредитних правовідносин сторін, оскільки відповідно до ст. 216 ЦК в редакції 1963 р. (аналогічна норма —ст. 599 ЦК) зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, а тому в разі невиконання боржником грошового зобов’язання й після ухвалення рішення про повернення боргу правомірними є вимоги кредитора про стягнення з боржника відсотків за користування кредитом із застосуванням до нього відповідальності, передбаченої ст. 214 ЦК в редакції 1963 р.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ч.5 ст. 11 цього Кодексу, з рішення суду (ч. 2 ст. 509 ЦК).

Зобов’язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604—609 ЦК, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов’язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК передбачено право кредитора на отримання боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також 3 % річних від простроченої суми та оплату цих сум.

Виходячи з аналізу норм статей 11, 12, 15, 16 ЦК, ст. 3 ЦПК слід зробити висновок, що право, яке захищає суд, має існувати на день прийняття судового рішення.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ч.5 стаття 11 є рішення суду.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов’язання й відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Законодавство України не відносить стягнення суми втрат від інфляційних процесів та трьох відсотків річних до санкцій за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору( 612, 625 ЦК України).

Факт прийняття судового рішення про задоволення позову, поданого в межах позовної давності, не свідчить про погашення заборгованості та про наявність підстав для зупинення нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період фактичного існування зазначеної суми боргу перед позивачем.

З огляду на наведене, встановивши, що останній платіж по сплаті основної суми заборгованості відповідачем здійснено 14 березня 2011 року, звертаючись з самостійним позовом про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних до суду 5 травня 2011 року, позивач не пропустив встановлений строк позовної давності.

В зв’язку з тим, що інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3 % річних - платою за користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Водночас, вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є самостійною, розглядається як окремий спір, а не разом із вимогою про стягнення суми основного боргу, тому позовну давність в даному випадку слід рахувати від дати повного погашення заборгованості відповідачем - тобто з 14 березня 2011 року.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 3216 грн. у зв’язку з тим, що пунктом 2 ч.3 ст. 79 ЦПК України встановлено, що витрати на правову допомогу належать до витрат пов’язаних з розглядом судової справи, як передбачено ч.1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання такої допомоги.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах”розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах – суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні під час виконання окремих процесуальних дій позасудовим засідання та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Керуючись ст.ст. 214, 216 ЦК України 1963 року, та ст.ст. 11, 12, 15, 16, ч. 2 ст. 625, 612, 625, ст. 1046, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України, ст..ст.10, 14, 60, 83, 84, 88,118, 119, 120, ч. 1, 3 ст. 151, п. 1 ч. 1 ст. 152, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Стягнути з ОСОБА_3, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_4, який проживає, ІНФОРМАЦІЯ_2 24933 грн. 40 коп інфляційних витрат за весь час прострочення з 27.07.2001 по 11.03.2011 року і три процента річних –7186 грн 68 коп. від простроченої суми за весь час прострочення з 27.07.2001 по 11.03.2011 роки .

2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати за державне мито в сумі 321 грн. 20 коп. , 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення, та правову допомогу в розмірі 3212 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене  в апеляційному порядку через  суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Марюхна Л.А.