Справа № 22-Ц-2649/2008     Головуючий в 1 інстанції Іванюта Т.Є.

Доповідач в 2 інстанції Дьоміна О.М.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2008 року колегія суддів    судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого:    Дьоміної О.О.,

суддів:     Тракало В.В.,  Малорода О.І.,

при секретарі: Терех Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 травня 2008 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2,  третя особа - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним.

Заслухавши    доповідь    судді   апеляційного    суду,     пояснення    сторін,  перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,  колегія суддів,  -

встановила:

У жовтні 2006 року позивачка звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те,  що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4

Після його смерті залишилось спадкове майно у вигляді житлового будинку в с.  Мирівка,  який батько в 1996 році заповів їй. Вказаний будинок будувався спільними зусиллями їх сім'ї. В 1995 році батьки розірвали шлюб і батько залишився проживати в будинку. Після розірвання шлюбу батько почав зловживати спиртним,  в результаті чого стан його здоров'я різко погіршився,  і в 1998 році він переніс інсульт,  що відобразилось на його психічному стані. В 2002 році батько почав проживати з матір'ю відповідача,  яка всілякими засобами усувала її від контакту з батьком,  що призводило до сварок. Але батько запевняв,  що вона являється єдиною спадкоємицею.

Після смерті батька вона дізналась,  що батько подарував будинок чужому чоловікові - відповідачу по справі,  який скористався збігом тяжких обставин,  а саме тяжким станом здоров'я,  його алкогольної залежності,  а також тиску з боку матері відповідача,  яка погрожувала батькові покинути його і лякала тим,  що він залишиться сам.  А тому вона просила визнати договір дарування,  укладений між її батьком ОСОБА_4,  та ОСОБА_2 недійсним.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 12 травня 2008 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу,  в якій просив рішення суду скасувати,  ухвалити нове,  яким в задоволенні позову відмовити,  посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах наведених доводів апеляційної скарги,  колегія суддів дійшла до висновку,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено,  що ОСОБА_4 ,  який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 являється рідним батьком позивачки. В 1994 році ОСОБА_4 уклав заповіт,  яким все своє майно заповів ОСОБА_3

24 червня 2002 року виконкомом Мирівської сільської Ради зареєстровано шлюб між ОСОБА_4  та ОСОБА_5 і 27 червня 2002 року ОСОБА_4  уклав заповіт,  яким заповів все своє майно дружині ОСОБА_6. Даний заповіт був посвідчений секретарем виконкому Мирівської сільської Ради ОСОБА_7

10 березня 2006 року між ОСОБА_4  та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1,  який посвідчений державним нотаріусом Кагарлицької держнотконтори. Згідно вказаного договору ОСОБА_4  подарував,  а ОСОБА_2 прийняв у дар жилий будинок під АДРЕСА_1.

Дане встановлено на підставі копій свідоцтв про народження,  про шлюб,  про смерть,  довідки сільської Ради. Копіями заповітів та договору дарування.

З виписок з історій хвороби вбачається,  що ОСОБА_4  мав хворобливий стан здоров'я,  на протязі з 1997 по 2002 рік неодноразово стаціонарно лікувався в клініках м.  Києва з діагнозом дициркулярна енцефалопатія змішаного генезу на фоні ОНМК,  стенокардії,  постінфарктним кардіосклерозом та інші. 30.05.2002 року консультувався психоневрологом центру "Здоров'я" м. Києва.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 - фельдшер Мирівського ФАПу,  підтвердив,  що дійсно ОСОБА_4  мав хворобливий стан здоров'я.

Про те,  що ОСОБА_4  мав хворобливий стан здоров'я підтвердили також свідки односельці - ОСОБА_9,  ОСОБА_10,  ОСОБА_11,  лікар центру медичної радіології ОСОБА_12 ,  ОСОБА_13.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 11 липня 2007 року ОСОБА_4  страждав на хронічний психічний розлад - амнестичну судинну деменцію ( слабоумство) внаслідок церебрального атеросклерозу та перенесеного ГПМК (1998 р.) на фоні дисциркуляторної енцефалопатії 2-3 ступеню та артеріальної гіпертензії. Індивідуально-психологічні та вікові особливості у ОСОБА_4 були обумовлені наявними у нього психічними розладами,  які супроводжувались порушенням мислення та здатність адекватно оцінювати свої дії. Договір дарування 10 березня 2006 року було укладено ОСОБА_4 тоді,  коли він перебував в хворобливому стані здоров'я.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Свідки ОСОБА_9,  ОСОБА_14 пояснили суду,  що в останні 3 дні перед смертю ОСОБА_4  був в тяжкому стані,  але медичну допомогу для нього не викликали.

Тому висновок суду про те,  що ОСОБА_4  уклав договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 10 березня 2006 року не розуміючи значення своїх дій зроблено на підставі зібраних по справі доказах

Судова  колегія  вважає,    що доводи  апеляційної   скарги  про те,    що  суд неправильно  застосував      ст.    225  та   ст.    233  ЦК України одночасно  є  обґрунтованими,    тому посилання  суду в мотивувальній  частині  рішення  на  те,    що угоду було укладено ще  і внаслідок впливу тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах ( ст.  233 ЦК України) необхідно виключити.

Однак,  це посилання не впливає на висновок суду про визнання договору дарування недійсним,  тому рішення за цих підстав не може бути скасовано.

За  таких  обставин,    рішення  суд першої   інстанції  постановив з додержанням норм матеріального  і  процесуального  права,    на підставі  всебічно  з'ясованих  обставин  справи,    тому апеляційна     скарга,      підлягає  відхиленню,    так як  її  доводи не спростовують   висновки  суду першої  інстанції   та  не  ґрунтуються на  вимогах  закону та матеріалах  справи.

Керуючись  ст.  ст. 303,  304,   ст. 307,   ст. 308,   ст.  ст. 313-315,  317,  319 ЦПК України,  колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2   - відхилити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 травня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту її проголошення.