Справа № 22-ц-813/2008р. Головуючий у 1 інстанції Попович С.С.
Категорія 20 Суддя-доповідач Соколовський В.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„08" серпня 2008р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Меленко О.Є., Бідочко Н.П.,
при секретарі Пожар Р.В.,
з участю: представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" до ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача закрите акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", про визнання неправомірним володіння ОСОБА_2 автомобілем марки "ДЕУ "Ланос" та повернення автомобіля позивачу, стягнення з відповідачки на користь позивача 274 грн. 54 коп. заборгованості по процентах та 579 грн. 41 коп. пені за прострочення і невиконання зобов"язання згідно договору купівлі-продажу автомобіля,
за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2007 року,-
встановила:
21 серпня 2004 року ЗАТ "ЗАЗ" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про повернення автомобіля та стягнення збитків. Свої вимоги мотивувало тим, що 05 жовтня 1999 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу в розстрочку автомобіля марки "ДЕУ "Ланос", серії "НОМЕР_1", згідно якого відповідачка отримала в користування автомобіль та зобов"язувалась сплатити за нього позивачу на протязі 24-ох місяців 42 968 грн. 97 коп. ( з врахуванням 22% річних за надання розстрочки ), при умові оплати завдатку в розмірі 50-ти відсотків вартості автомобіля на протязі одного дня з часу підписання договору. Відповідачка завдаток оплатила, автомобіль по акту приймання-передачі від 08 жовтня 1999 року отримала і зареєструвала його в органах МРЕВ на своє ім."я. Однак, інші зобов"язання, як-то: оплату чергових платежів за автомобіль та процентів за надання розстрочки, виконувала неналежно, в зв"язку з чим, станом на серпень місяць 2004 року у відповідачки виникла заборгованість по платежах за автомобіль в сумі 5005 грн. 05 коп. та 274 грн. 54 коп. процентів за надання розстрочки. Крім того, за прострочку виконання зобов"язання відповідачці нарахована пеня в сумі 579 грн. 41 коп.3гідно умов договору позивач, як продавець, залишається власником автомобіля і вправі витребувати його у покупця до моменту оплати покупцем всіх заборгованих сум. Так як відповідачка, як покупець, не виконує зобов"язання по розрахунках згідно договору, то позивач просив суд визнати володіння ОСОБА_2 спірним автомобілем неправомірним, зобов"язати її повернути позивачу автомобіль та реєстраційні документи на нього, а також стягнути з відповідачки 274 грн. 54 коп. заборгованості по процентах, 579 грн. 41 коп. пені та судові витрати.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2007 року позов задоволено частково: визнано володіння ОСОБА_2 автомобілем марки "ДЕУ "Ланос", двигун НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3-неправомірним, зобов"язано відповідачку повернути автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію позивачу - ЗАТ "ЗАЗ". Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 387 грн. 63 коп. судових витрат. Зобов"язано ЗАТ "ЗАЗ" повернути ОСОБА_2 42 834 грн. 50 коп. В решті позову відмовлено.
На дане рішення ЗАТ "ЗАЗ" подало апеляційну скаргу, вказуючи на те, що в частині зобов"язання ЗАТ "ЗАЗ" повернути відповідачці ОСОБА_2 42 834 грн. 50 коп. та відмови стягнути на користь позивача заборгованості по процентах і пеню суд постановив невірне рішення, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, а також дав неправильну оцінку обставинам справи. Зокрема, суд, в порушення вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України, не дав правильної оцінки представленим позивачем письмовим доказам: договору, картці платежів, розрахунку заборгованості, розрахунку пені. Крім того, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки, рішення про повернення відповідачці сплачених коштів за автомобіль судом постановлено без пред'явлення відповідачкою такої вимоги, не врахувавши, що за 8-м років користування відповідачкою автомобілем, останній втратив у ціні. Безпідставно суд не застосував ст. 212 ЦК України в редакції 1963 року, а тому необгрунтовано відмовив у стягненні з відповідачки пені.
В зв"язку з цим, апелянт - ЗАТ "ЗАЗ" просило рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким їхній позов задовольнити в повному об"ємі.
В судове засідання представник апелянта - ЗАТ "ЗАЗ", представник страхової компанії "АСКА" та відповідачка ОСОБА_2 не прибули, хоча належно були повідомлені про розгляд справи.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вимоги скарги не визнала, вважає її безпідставною, оскільки, відповідачка дотрималась умов договору та повністю сплатила кошти за придбаний автомобіль. Тому просила рішення суду першої інстанції, як справедливе, залишити в силі, відмовивши у задоволенні скарги.
Вислухавши доповідача, заперечення представника відповідачки ОСОБА_2-ОСОБА_3, яка вимоги апеляційної скарги не визнала, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ЗАТ "ЗАЗ" підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 05 жовтня 1999 року між спільним підприємством ЗАТ "автобаз - ДЕУ", правонаступником якого є ЗАТ "ЗАЗ" з іноземною інвестицією, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, згідно якого відповідачка придбала у позивача автомобіль марки "ДЕУ "Ланос", двигун НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_3, вартістю 37 590 грн., з розстрочкою платежу на 24 місяці та виплатою 22% річних за надання розстрочки. Автомобіль передавався відповідачці в користування з моменту внесення нею завдатку в розмірі 50-ти відсотків від вартості товару, а розміри і порядок внесення платежів визначався Додатковою угодою.
Судом було встановлено, що на виконання угоди ОСОБА_2 05 жовтня 1999 року внесла завдаток за автомобіль в сумі 19 886 грн. 80 коп. та отримала за актом приймання-передачі від 08 жовтня 1999 року сам автомобіль.
Також судом встановлено, що відповідачка на протязі 2000 - 2001 років проводила платежі з порушенням строків їх внесення, без дотримання умов п. 2 Додаткової угоди. Станом на 11 липня 2001 року вона виплатила, з врахуванням процентів за надання розстрочки, 42 968 грн. 97 коп. та повинна була ще проплатити 5 005 грн. 05 коп. боргу по платежу і 274 грн. 54 коп. процентів за розстрочку, що підтверджується розрахунком заборгованості ( а.с. 24 ). Платежі, визначені Додатковою угодою, відповідачка вносити перестала, в зв"язку з чим, позивачем заявлена вимога про стягнення з ОСОБА_2 за неналежне виконання нею умов договору заборгованості по платежах в сумі 5 005 грн. 05 коп., пені за прострочення платежів в сумі 579 грн. 41 коп. та 274 грн. 54 коп. процентів за надання розстрочки, з поверненням автомобіля продавцю і реєстраційних документів на нього.
Однак, умовами договору ( п. 4.2 ), що не суперечили вимогам ст. ст. 204, 212 ЦК України ( в редакції 1964 року ), та відповідають положенням ст. 549 нині чинного ЦК України, передбачена відповідальність боржника за порушення періодичності внесення платежів тільки у формі пені в розмірі 25% за кожний день затримки від несвоєчасно перерахованої суми коштів. Поскільки, позивач звернувся із вимогою про стягнення пені після закінчення строку позовної давності для такої вимоги, тобто після квітня місяця 2002 року, що було визначено ст. 72 ЦК України ( в редакції 1964 року ), то відповідно до ст.ст. 75, 80 зазначеного Кодексу, це є підставою для відмови у задоволенні і даної позовної вимоги, як і решту вимог в частині стягнення заборгованостей по платежах.
Що стосується рішення суду в частині зобов"язання позивача повернути ОСОБА_2 сплачених за автомобіль коштів в сумі 42 968 грн. 97 коп., то воно суперечить вимогам закону. При прийнятті такого рішення судом застосовано положення ч. 1 ст. 216 ЦК України та повернуто сторони у попереднє становище, однак, застосування такої норми права є невірним, поскільки, питання про визнання угоди недійсною, коли застосовується двохстороння реституція, жодна із сторін перед судом не ставила.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення збитків та поверненні грошових сум підлягає до скасування з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні в цій частині позовних вимог позивача.
Що ж стосується рішення суду в частині витребування автомобіля, то судом постановлено обгрунтоване рішення про повернення відповідачкою ОСОБА_2 автомобіля позивачу, оскільки, відповідно до умов договору ( п. 4.4 ) та ст. ст. 695, 697 ЦК України, продавець вправі в будь-який момент повернути товар від покупця, якщо з вини покупця буде допущена затримка в здійсненні оплати двох послідовних щомісячних платежів у відповідності з Додатковою угодою, а судом встановлено, що відповідачка впродовж усього періоду розстрочки платежі вносила не послідовно, а з липня місяця 2001 року перестала їх вносити взагалі.
Розподіл судових витрат між сторонами колегія суддів вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "ЗАЗ" задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2007 року скасувати та постановити нове рішення.
Позов Закритого акціонерного товариства "Запорізький автомобілебудівний завод" задовольнити частково.
Визнати володіння ОСОБА_2 автомобілем марки "ДЕУ "Ланос" неправомірним та зобов"язати відповідачку повернути автомобіль марки "ДЕУ "Ланос" і реєстраційні документи на нього ЗАТ "ЗАЗ".
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ЗАТ "ЗАЗ" 387 грн. 63 коп. судових витрат по справі та в дохід держави 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.