ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2009 року № 22-а-8985/08/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів: Богаченка С.І., Яворського І.О.,
при секретарі судового засідання Гром В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову господарського суду Рівненської області від 22 квітня 2008 року у справі за позовом Приватного підприємства «Інтерекопласт» до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И Л А:
В березні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000162344/0/23-318 від 15.12.2006 року, № 0000162344/1/23-318 від 28.12.2006 року та № 0000162344/2/23-318 від 12.03.2007 року.
Постановою господарського суду Рівненської області від 22 квітня 2008 року позов задоволено.
У скарзі відповідач просить скасувати постанову, відмовивши у задоволенні позову. Скаржник покликається на неправильне застосування пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 та п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, враховуючи наступне.
За результатами проведеної відповідачем виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларованих у зменшення податкових зобов’язань з цього податку у наступних податкових періодах, складено акт № 937/574/23-300/30461096 від 15.12.2006 року.
На підставі зазначеного акта прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162344/0/23-318 від 15.12.2006 року.
Внаслідок процедури адміністративного оскарження скарги позивача було залишено без задоволення, що підтверджується прийнятими на підставі рішень податкових органів податковими повідомленнями-рішеннями № 0000162344/1/23-318 від 28.12.2006 року та № 0000162344/2/23-318 від 12.03.2007 року.
Приводом для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про неправомірне формуванням податкового кредиту у вересні 2006 року: внаслідок неотримання прибутку у зв’язку із придбанням та наступним продажем у цьому ж звітному періоді діоксину титану та акропану 7001 GX, оскільки придбання такого товару позивачем не було призначеним для його використання у власній господарській діяльності; збільшення суми податкового кредиту на 1141103,00 грн. по непогашених податкових векселях.
Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
В акті перевірки встановлено, що у вересні 2006 року позивачем придбано у ПП «Кі-Систем» діоксид титану в кількості 5000 кг за ціною 12 грн/кг та акропан в кількості 35000 кг за ціною 14,2 грн/кг згідно з податковою накладною № 6.005 від 04.09.2006 року на загальну суму 668400,00 грн. та віднесено до складу податкового кредиту у вересні 2006 року ПДВ в сумі 111400,00 грн.
У цьому ж місяці позивачем продано ТОВ Торговий дім «Надія» діоксид титану в кількості 7000 кг за ціною 7,632 грн/кг на суму 53424,00 грн. та акропан 7001 GX в кількості 20000 кг за ціною 11,315 грн/кг на суму 226300,00 грн. згідно з податковою накладною № 6.0397 від 09.09.2006 року на суму 279724,00 грн. До податкових зобов’язань позивачем віднесено 55944,80 грн.
Виходячи з визначення у ст. 42 ГК України підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, колегія суддів не вбачає неправомірності дій позивача у зв’язку із вчиненням наведених правочинів, хоча такі й не призвели до фактичних економічних вигод у даному звітному періоді.
При цьому відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено порушення позивачем правил формування податкового кредиту, передбачених п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, з січня 2006 року позивачем було задекларовано бюджетне відшкодування: лютий – 1187606,00 грн., березень – 339270,00 грн., травень – 438958,00 грн., червень – 530634,00 грн., липень – 680200,00 грн., серпень – 1150000,0 грн.
Також встановлено, що в серпні 2006 року позивачеві було видано податкові векселі № 7733361404480 від 07.08.2006 року, № 7733361404478 від 08.08.2006 року, № 7733361404479 від 08.08.2006 року, № 7733361404481 від 14.08.2006 року, № 7733361404482 від 16.08.2006 року, № 7733361404483 від 21.08.2006 року, № 7733361404484 від 21.08.2006 року, № 7733361404475 від 01.08.2006 року на загальну суму 1141103,31 грн.
Згідно з абзацом 7 п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов’язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов’язань по податковому векселю до складу податкових зобов’язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов’язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.
Враховучи, що суми бюджетного вішкодування на дату поставки податкових векселів відповідачеві були підтверджені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту у порядку, встановленому вищенаведеною нормою.
Аналогічний висновок викладений ДПА в Рівненській області в акті перевірки від 03.04.207 року № 385/23-100/30461096.
Не заслуговують на увагу твердження відповідача щодо виникнення терміну сплати зобов»язань по зазначених векселях до закінчення подачі декларації за звітний період, у якому відбулася його поставка органу митного контролю, та необхідності у зв»язку з цим погашати податкові векселі та формувати податковий кредит за правилами абзацу 5 п. 11.5 ст. 11 Закону про ПДВ, оскільки існували обставини, що надавали позивачеві право на
погашення податкових векселів та формування податкового кредиту згідно з з абзацом 7 п. 11.5 ст. 11 зазначеного Закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою; доводи скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись частиною 3 статті 160 статтями 195, 196, 198, 200, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, постанову господарського суду Рівненської області від 22 квітня 2008 року у справі № 14/122 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: С.І. Богаченко
ОСОБА_1
Повний текст рішення виготовлено 13.11.2009 року.