УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2008 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ткачук О.О.

суддів Косогор Г.О. Ісаєвої Н.В.

при секретарі Ісаєвої Ю.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2004 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, а також за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод в реалізації права власності на нерухоме майно,

встановила:

У 2003 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_3, у свою чергу, звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод в реалізації права власності на нерухоме майно.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2004 року було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_1, укладений 08 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, та договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_2, укладений 08 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ; також цим рішенням були усунені перешкоди в реалізації Штейсел Ольгою її прав власника на нерухоме майно - шляхом виселення всіх осіб з приміщень квартир під АДРЕСА_2.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2003 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання прав покупця нерухомого майна та визнання права власності на квартиру, за ОСОБА_2 було визнано право власності на квартири АДРЕСА_2. В подальшому, дане рішення було зареєстровано в МЕТІ та РОН, і квартири АДРЕСА_2 по праву приватної власності зареєстровані за ОСОБА_2

Справа №22ц-3890/2008 р. Головуючий 1- ої інстанції Терьохін С.Є.
Категорія: 5 Доповідач: Ткачук О.О.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 08 вересня 2004 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2004 року було залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 08 квітня 2005 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 вересня 2004 року та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2004 року було залишено без змін.

У липні 2008 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2003 року яку просила розглянути у порядку ст. 318 ЦПК України.

У своїй апеляційній скарзі на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2004 року ОСОБА_1, посилаючись на те, що на момент судового розгляду по вищевказаним цивільним справам вона та ОСОБА_2 були одружені, однак Приморським районним судом м. Одеси її, як заінтересовану особу, не було залучено до судового розгляду, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 26 травня 2004 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції..

Заслухавши доповідача, яка доповіла зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 292 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, а ч.4 ст. 311 ЦПК України передбачає, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи ОСОБА_2 у позові та задовольняючи позов ОСОБА_3, суд і інстанції виходив з того, що згідно договорів купівлі-продажу частин квартир під АДРЕСА_2, укладених у період з 12 грудня 2001 року по 17 січня 2002 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 - з однієї сторони, та ОСОБА_3 - з другої сторони, остання набула право власності на вищеназвані квартири.

Ст.. 41 Конституції України закріпляє принцип нерухомості права власності і недопустимості його протиправного позбавлення.

Згідно ст.. 49 Закону України «Про власність», володіння власністю є правомірним, є не буде наведено судом.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що вищеназвані договори, згідно яких ОСОБА_3 набула право власності на спірні квартири, ніким не були оскаржені і не визнані недійсними, тому укладені між ОСОБА_2. та ОСОБА_4 угоди купівлі-продажу квартир АДРЕСА_2 не відповідали вимогам ст.. 48 ЦК Україні.

Суд перевірив усі докази, які навели сторони у підтвердження своїх вимог та заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив вірний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, та задоволення позову ОСОБА_3.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що на момент судового розгляду вищевказаної справи у суді першої інстанції вона була у шлюбі з ОСОБА_2. і оскільки питання стосувалося майна, набутого у шлюбі, то її необхідно було залучити до участі у справі, разом з ОСОБА_2. не береться судовою колегією до уваги.

Згідно рішення суду спірне майно на праві власності належить не ОСОБА_2, а ОСОБА_3, яка придбала його за власні кошти, тому і не може визнаватися шлюбним, як це вважає ОСОБА_1

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не містяться доводи, які спростовують вищевказані висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі відсутні

доводи, які б мали правове значення, а також ОСОБА_1 не довела, що оскаржуване рішення суду якимось чином порушує її права.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, провадження по справі було закінчено повністю у квітні 2005 року, коли було постановлено ухвалу Верховним судом України про залишення рішення суду першої інстанції без зміни, та коли ще діяв Цивільно -процесуальний кодекс України 1963 року, нормам и якого не було передбачено можливість розгляду апеляційної скарги, що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2004 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двох місяців з дня проголошення до Верховного Суду України.