ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2006 р. | № 02/313 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., Цвігун В.Л., |
за участю представників: |
позивача | - Кравченко Т.І., |
відповідача | - Вичівська О.Ю., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ “ТПК “Фрезія” |
на постанову | від 16.05.2006 Київського міжобласного апеляційного господарського суду |
у справі | №02/313 |
за позовом | ДП “Дніпровський круг” |
до | ТОВ “ТПК “Фрезія” |
про | розірвання генеральної угоди від 06.05.2005 |
та зустрічного позову | про визнання недійсною генеральної угоди від 06.05.2005 та стягнення 320000 грн. |
ВСТАНОВИВ :
Рішенням господарського суду Черкаської області від 14.03.2006 року припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України провадження за первісним позовом у зв'язку з відсутністю предмета спору, зустрічний позов задоволено повністю - на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України визнано недійсною генеральну угоду від 06.05.2005 з огляду на її невідповідність вимогам Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” та в порядку застосування ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України стягнуто з ДП “Дніпровський круг” на користь ТОВ “ТПК “Фрезія” 320000 грн., перерахованих останнім на виконання недійсної угоди.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.05.2006 рішення скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог з посиланням на визнання генеральної угоди від 06.05.2005 неукладеною та обумовлену цим відсутність відповідних прав та обов'язків сторін, які б користувалися судовим захистом.
ТОВ “ТПК “Ферзія” в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, оскільки вважає, що апеляційним господарським судом не враховано вимоги ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного застосування ст.4 Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомості”.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова –скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
Задовольняючи зустрічний позов в повному обсязі та припиняючи провадження у справі в частині первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що :
За умовами генеральної угоди від 06.05.2005 відповідач ("управитель") зобов'язався створити Фонд фінансування будівництва (далі "ФФБ") для залучення коштів фізичних та юридичних осіб з метою фінансування будівництва житлових будинків по вул. Білогородська, 51 в м. Боярка, вул. Героїв Дніпра, 7 в м. Черкаси. В п.1.2. генеральної угоди від 06.05.2005р. вказано, що управитель замовляє забудовнику (позивачу) збудувати два 10-поверхових житлових будинки, ввести в експлуатацію та передати об'єкти інвестування довірителям ФФБ у строки та на умовах, визначених цією угодою та Правилами ФФБ.
Позивач вказує, що підставою для розірвання генеральної угоди є невиконання відповідачем своїх зобов'язань за генеральною угодою по створенню Фонду фінансування будівництва та залученню на цей Фонд коштів фізичних та юридичних осіб, які визначені в пункті 2.1. генеральної угоди. Однак, розірвати, в тому числі й за рішенням суду, можна лише дійсну угоду.
Питання створення Фонду фінансування будівництва, залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами врегульовані Законом України від 19.03.2003р. №978-ІУ "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі –Закон України №.978-ІУ).
В статті 4 Закону України №.978-ІУ вказано, що управителем може бути фінансова установа. Відповідно до статей 5, 11 Закону України №.978-ІУ фонд фінансування будівництва може створюватися фінансовою установою, яка відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Фрезія", зареєстрованого у виконкомі Черкаської міської ради 5 лютого 2002 року, реєстраційний № 9244, товариство є підприємницьким і створюється з метою задоволення потреб в його продукції (роботах, послугах), а також одержання прибутку від господарської діяльності в інтересах учасників. В пункті 3 статті 5 статуту даний перелік видів діяльності, які має право здійснювати товариство. Із статуту відповідача вбачається, що він не є фінансовою установою, отже, він не може бути управителем, не може створювати фонд фінансування будівництва.
Таким чином, генеральна угода від 06.05.2005 суперечить Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", а тому визнана судом недійсною на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України. Недійсна угода є такою з моменту укладення, за недійсною угодою у сторін не виникає прав та обов'язків, розглядатися судом може лише вимога про розірвання дійсної угоди, а тому в частині вимоги позивача про розірвання генеральної угоди провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору згідно п. 1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
ТОВ "Торгово-промислова компанія "Фрезія" перерахувало на рахунок ДП "Дніпровський круг" кошти в сумі 320000 грн. платіжними дорученнями №48 від 19.05.2005р. та №59 від 03.06.2005р. із призначенням платежу "за спорудження об'єкта будівництва згідно генеральній угоді б/н від 06.05.05".
Відповідно до припису частини 1 статті 216 Цивільного Кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Отже, ДП "Дніпровський круг" зобов'язане повернути ТОВ "Торгово-промислова компанія "Фрезія" кошти в сумі 320000 грн., перераховані останнім на виконання генеральної угоди.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в первісному та зустрічному позовах, апеляційний господарський суд, в свою чергу, виходив з того, що :
Згідно пункту 1.1. спірної угоди предметом останньої є створення Управителем (відповідачем) фонду фінансування будівництва (далі - ФФБ) для залучення коштів фізичних та юридичних осіб з метою фінансування будівництва житлових будинків по вул. Білогородській, 51 у м. Боярці Київської області та по вул. Героїв Дніпра, 7 в м. Черкаси.
Також відповідно до в п.1.2 спірної угоди її предметом є будівництво двох десятиповерхових будинків (далі - об'єкти будівництва) за вище вказаними адресами, введення їх в експлуатацію та передача довірителям на умовах, визначених генеральною угодою та правилами ФФБ. Замовником за цією частиною предмету угоди виступає Управитель, який і замовляє Забудовнику виконати визначені угодою роботи щодо будівництва об'єктів. Отже, генеральна угода містить елементи різних видів угод.
Так, матеріали справи свідчать, що укладенням даної генеральної угоди сторони мали на меті здійснити залучення коштів фізичних та юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва двох житлових будинків за рахунок залучених коштів та здійснення безпосередньо будівництва об'єктів з участю сторін генеральної угоди.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України №978-1У договір управління майном - угода, за якою установник управління передає управителю у довірчу власність майно з метою досягнення визначених ним цілей.
Відповідно до вимог статті 4 Закону України № 978-ІУ управителем може бути банк або інша фінансова установа, яка здійснює управління майном, отриманим у довірчу власність за договором управління майном. А згідно ст.5,11 Закону України №978-ІУ фонд фінансування будівництва може створюватися фінансовою установою, яка відповідає вимогам цього Закону.
Як вбачається зі статуту ТОВ «Фрезія», зареєстрованого у виконкомі Черкаської міської ради від 5 лютого 2002 року, реєстраційний № 9244, воно не є фінансовою установою.
Стаття 9 вказаного Закону дійсно передбачає укладення угоди між управителем та забудовником, за якою управитель замовляє забудовнику збудувати об'єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати установникам (далі - угода між управителем та забудовником). Разом з тим, статтею 10 цього Закону визначені обов'язкові умови, що передують укладанню такої угоди.
Генеральна угода не містить істотних умов, які б свідчили про укладення угоди між управителем та забудовником з метою спорудження об'єктів будівництва з урахуванням особливостей такого будівництва, передбачених Законом України № 978-ІУ.
Так, аналіз норм вказаного закону свідчить про те, що угоді між управителем та забудовником повинно передувати створення фонду фінансування будівництва за рахунок коштів довірителів та укладення договору управління майном між управителем та установником (представником довірителів). Отже, за відсутності вищевказаних передумов, генеральна угода в частині створення ФФБ не може вважатися укладеною. Оскільки, відповідно до статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. В судовому засіданні встановлено, що сторонами не погоджено істотних умов угоди, які визнані такими за Законом України № 978-ІУ. Відповідачем в силу вище встановлених обставин не створений ФФБ, оскільки залучення коштів фізичних осіб для будівництва об'єктів є неможливим в силу того, що відповідач не є банком або фінансовою установою, договір управління майном між відповідачем, як управителем, та установником не укладався, що свідчить про невизначеність предмету угоди в цій частині.
Що стосується істотних умов Генеральної угоди щодо здійснення будівництва вказаних в угоді об'єктів, то судова колегія дійшла висновку, що і в цій частині договір фактично не укладався, оскільки істотними умовами договору підряду є предмет, строки виконання робіт, наявність кошторису, ціна договору, інші істотні умови.
Однак, з умов договору неможливо зрозуміти права та обов'язки сторін щодо будівництва двох об'єктів, в предметі договору відсутні детальні характеристики будинків, не вбачається домовленості щодо ціни роботи та порядку розрахунків, строків будівництва та строку введення будинків в експлуатацію, порядку перерахування коштів, не вказано рахунків, на які будуть перераховуватися кошти для будівництва, також відсутні інші істотні умови, передбачені чинним законодавством, що регулюють дані правовідносини між сторонами. Так, не узгоджено умов укладення іпотечного договору в забезпечення виконання зобов'язань за угодою, що є основною умовою укладення угоди між управителем та замовником для будівництва об'єктів в силу статей 9 та 10 Закону України № 978-ІУ.
Як пояснили сторони в судовому засіданні, між ними укладено інший договір підряду (субпідряду) від 01.06.2005 року, відповідно до якого відповідач здійснює будівництво житлового будинку в м. Черкаси по вул. Героїв Дніпра, 7, як субпідрядник, а позивач виступає замовником. Сторони вказали, що цим договором передбачені всі істотні умови будівництва, отже, на їхню думку, генеральна угода є неукладеною як в частині створення ФФБ, так і в частині спорудження об'єктів.
Складений сторонами документ не містить істотних умов договору підряду та угоди між управителем та замовником, не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків сторін, тобто не містить ознак угоди відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України. За таких обставин генеральна угода визнається судом неукладеною. Юридичним наслідком визнання генеральної угоди неукладеною є відмова в задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовами, оскільки визнати недійсною або розірвати можна лише укладену угоду.
Однак, колегія не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов укладеної між сторонами генеральної угоди від 06.05.2005, Статуту ТОВ “ТПК “Фрезія”, платіжних документів та інших доказів по справі в їх сукупності з достовірністю встановлено, а сторонами не спростовано факт укладення між ними оспорюваної угоди з порушенням імперативних вимог ст.4 Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19.06.2003 №978-ІУ, згідно якої управителем може бути банк або інша фінансова установа.
Порушення вимог Закону України № 978-ІУ при укладенні генеральної угоди полягає у істотних вадах суб'єктного складу сторін даної угоди, оскільки ТОВ “ТПК “Фрезія” неправомірно визначено управителем в розумінні абзацу 3 ст. 2 Закону України № 978-ІУ, а в дійсності вказане товариство згідно своїх установчих документів не є фінансовою установою.
Колегія враховує, що ТОВ “ТПК “Фрезія” не може бути суб'єктом фінансово-кредитних відносин при будівництві житла та операціях з нерухомістю, що встановлено судами попередніх інстанцій.
Зазначена невідповідність оспорюваної угоди чинному законодавству не спростована судом при прийнятті оскаржуваної постанови, а тому є достатньою правовою підставою для визнання генеральної угоди недійсною на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Водночас колегія визнає помилковими посилання суду апеляційної інстанції в обгрунтування висновку про відсутність в генеральній угоді істотних умов угоди між управителем та забудовником на ст.10 Закону України №978-ІУ, оскільки цією статтею врегульовано особливості забезпечення виконання зобов'язань забудовника за угодою перед управителем фонду (іпотечний договір, договір уступки майнових прав на нерухомість, договір доручення тощо), що не слід ототожнювати з істотними умовами угоди між управителем та забудовником.
Окрім того, оскаржувана постанова свідчить також про помилкове ототожнення судом апеляційної інстанції встановлених законодавством передумов для укладення угоди між управителем та забудовником з істотними умовами цього договору, по яким сторони повинні досягти згоди в процесі його укладення.
Разом з тим, наявне невиконання забудовником обов'язкових передумов (зобов'язань) для укладення угоди між управителем і забудовником, передбачених частинами 2 і 3 ст.9, ст. 10 Закону України № 978-ІУ в первісній редакції від 19.06.2003р. (чинна на момент укладення оспорюваної угоди), так само як відсутність укладення невід'ємних додатків до договору ( п.11.4 генеральної угоди), що встановлено судом апеляційної інстанції, може бути лише підставою для розірвання відповідної угоди та не може свідчити про невизначеність предмета генеральної угоди від 06.05.2005.
В свою чергу, відсутність у ТОВ “ТПК “Фрезія” статусу фінансової установи, що є підставою для визнання спірної угоди недійсною, обумовлює неможливість створення товариством Фонду фінансування будівництва (ст.5 Закону України №978-ІУ), чим спростовуються помилкові посилання суду апеляційної інстанції на відсутність створення такого фонду в обґрунтування висновку про неукладеність генеральної угоди.
Водночас касаційна інстанція вважає за необхідне додатково зазначити таке.
Зміст мотивувальної частини оскаржуваної постанови вказує на розгляд судом апеляційної інстанції позовної вимоги про визнання генеральної угоди від 06.05.2005 неукладеною (а.с.147, 149) Однак, з матеріалів справи не вбачається подання заінтересованою стороною на підставі п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд такої вимоги шляхом виходу суду за межі позовних вимог.
Наведене свідчить про порушення апеляційним судом імперативних вимог ч.3 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Зважаючи на те, що згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, правомірним визнається припинення судом першої інстанції провадження у справі в частині первісного позову про розірвання генеральної угоди у зв'язку з відсутністю предмета спору (п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України), оскільки вимога про розірвання може стосуватися лише дійсної (чинної) угоди, що в даному випадку не має місця.
Встановивши факт одержання ДП “Дніпровський круг” від контрагента (ТОВ “ТПК “Фрезія”) грошових коштів в сумі 320000 грн. на виконання недійсної генеральної угоди, судом цілком обґрунтовано застосовано передбачені ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України правові наслідки недійсності правочину та повернуто кошти товариству.
З огляду на те, що підставою скасування рішення від 14.03.2006 судом апеляційної інстанції стало помилкове застосування останнім ст.ст.626, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 5, 9-11 Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” та незастосування ст.ст.203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, а судом першої інстанції з достовірністю встановлено невідповідність оспорюваної угоди чинному законодавству, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, первісне рішення є правомірним та підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, п.6 ст. 1119, ст.ст.11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “ТПК “Фрезія” задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.05.2006 у справі №02/313 скасувати, а рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2006 у даній справі залишити без змін.
Витрати по сплаті держмита покласти на ДП “Дніпровський круг”.
Доручити господарському суду Черкаської області видати відповідний наказ.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун