ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 р. | № 38/501 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. –головуючого у засіданні (доповідач)
Плахотнюк С.О., Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Київської регіональної спілки споживчої кооперації
Регіонспожспілка
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 13.06.2006 р.
у справі № 38/501 господарського суду м. Києва
за позовом Вишгородського районного споживчого товариства
до 1. Київської обласної спілки споживчих товариств
2. Київської регіональної спілки споживчої кооперації
Регіонспоживспілка
про визнання недійсною постанови правління Київської
Облспоживспілки п. 1 № 5 від 12.03.2002 р. та
Ради Київської облспоживспілки від 18.03.2002 р. та
про зобов`язання Київської регіональної спілки
споживчих товариств повернути майно на баланс
Київської обласної спілки
За участю представників:
від позивача –Деледивка С.Г., Писаренко М.О. (дов. № 114 від 12.05.2006 р.)
від відповідача 1 –Сукманюк О.О. (дов. № 01-139 від 10.04.2006 р.)
від відповідача 2 – Сукманюк О.О. (дов. № 01-249 від 22.06.2006 р.)
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2005 року до Господарського суду м. Києва звернулося Вишгородське районне споживче товариство з позовом до Київської обласної спілки споживчих товариств, третя особа –Київська регіональна спілка споживчої кооперації про визнання постанови правління Київської облспоживспілки № 5 п.1 від 12.03.2002 р. та постанови Ради Київської облспожвспілки від 18.03.2002 р. недійсними.
В подальшому згідно уточнень до позовних вимог Вишгородське районне споживче товариство просило суд зобов`язати Київську регіональну спілку споживчої кооперації повернути на баланс Київської обласної спілки споживчих товариств усе майно відповідно до додатку № 1 до постанови правління № 5 п.1 від 12.03.2002 р., передане їй Київською обласною спілкою споживчих товариств.
Ухвалою суду від 09.11.2005 р. до участі в справі в якості іншого відповідача (відповідача 2) було залучено Київську регіональну спілку споживчої кооперації.
Рішенням Господарського суду м. Києва (колегія суддів у складі: Власова Ю.Л., Пилипенко О.Є., Смирнової Л.Г.) від 25.11.2005 р. в задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності порушення або оспорення відповідачами прав і охоронюваних законом інтересів позивача та недоведеності неправомірності спірних постанов.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Моторного О.А., Кошіля В.В., Данилової Т.Б.) від 13.06.2006 р. апеляційна скарга Вишгородського районного споживчого товариства задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 25.11.2005 р. скасовано, а позов задоволено повністю.
З постановою апеляційного суду не погодилася Київська регіональна спілка споживчої кооперації Регіонспоживспілка, яка у поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Інший відповідач –Київська обласна спілка споживчих товариств Облспоживспілка у відзиві на касаційну скаргу та в судовому засіданні підтримав повністю.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу та в судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду –без змін.
За заявою позивача в судовому засіданні 24.07.2006 р. оголошується повний текст постанови.
Заслухавши суддю-доповідача і пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним та місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а прийнята у даній справі постанова Київського апеляційного господарського суду скасуванню виходячи з наступних підстав.
Приймаючи нове рішення, яким позовні вимоги у справі було задоволено, Київський апеляційний господарський суд із посиланням на ст. 5 Закону України “Про споживчу кооперацію” та ст. 29 Цивільного кодексу Української РСР дійшов до висновку про те, що спірні постанови правління і ради відповідача 1 не відповідають встановленій статутом компетенції цих органів та з огляду на положення п.п. 4.4.7., 4.5. Статуту відповідача 1, порушують права позивача на одержання частки прибутку (дивідендів) від діяльності та отримання частки у майні у разі виходу із спілки.
Однак, такий висновок Вищий господарський суд України вважає помилковим.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону України „Про споживчу кооперацію” споживчі товариства можуть на добровільних засадах об`єднуватися у місцеві спілки., Центральну спілку споживчих товариств, і мають право вільного виходу з них. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. При цьому, товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.
01.01.1999 р. між позивачем та відповідачем 1 був укладений договір делегування повноважень та виконання окремих функцій, за яким позивач на добровільних засадах увійшов до складу відповідача 1 і делегував йому вказані у п. 2.1. договору повноваження і функції та гарантував виконання робіт та надання послуг перерахування грошових коштів на утримання апарату відповідача 1.
Таким чином, на підставі зазначеного договору між позивачем і відповідачем 1 виникли цивільно-правові відносини (договірні), за якими позивач став членом відповідача 1 та набув відповідних прав і обов`язків; делегував відповідачу 1 певні функції і повноваження; гарантував за виконання робіт та надання послуг, передбачених договором, перерахування грошових коштів на утримання апарату відповідача 1.
Відповідно до постанови IV зборів уповноважених представників позивача від 06.03.2002 р. „Про членство Вишгородського районного споживчого товариства в Київській обласній спілці споживчих товариств”, зокрема, постановлено визнати таким, що втратив чинність договір від 01.01.1999 р. між позивачем і відповідачем 1 про делегування повноважень та виконання окремих функцій, а також про вихід позивача зі складу членів відповідача 1 з 06.03.2002 р.
За наведених вище встановлених обставин справи, Вищий господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду відносно того, що прийнявши наведене вище рішення, позивач скористався своїм правом вільного виходу зі складу відповідача 1 і з цього моменту позивач втратив своє право брати участь в управлінні діяльністю. відповідача 1 та прийнятті ним відповідних рішень щодо володіння, користування та розпорядженням належним саме відповідачу1 майном.
Як передбачено ст. 30 Закону України „Про власність” колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об`єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника. Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ним органи.
Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов`язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України „Про споживчу кооперацію” володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.
Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України „Про споживчу кооперацію” майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з`їздів відповідних спілок та уповноважених ними органів.
Таким чином, відповідач 1 мав всі правові підстави самостійно та на власний розсуд здійснювати правомочності власника щодо належного йому на праві власності майна.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом при розгляді справи по суті, спірні акти відповідач 1 прийняв після виходу позивача зі складу його членів, тобто після припинення права позивача брати участь в управлінні діяльністю відповідача 1 та прийнятті останнім відповідних рішень щодо володіння, користування та розпорядження належним відповідачу 1 майном.
Отже, оскаржувані акти та порядок їх прийняття органами управління відповідача 1 ніяким чином не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача, який на момент прийняття спірних рішень вийшов зі складу членів відповідача 1.
Таким чином, суд першої інстанції вірно послався на ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачений захист порушених або оспорених прав і охоронюваних законом інтересів саме позивача.
Аналогічні рекомендації містяться у Роз`ясненнях Президії Вищого арбітражного (господарського) суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. (з наступними змінами і доповненнями) „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів”, якими узагальнено практику вирішення спорів даної категорії. Так, відповідно до п. 2 Роз`яснень № 02-5/35 від 26.01.2000 р. обов`язковою умовою визнання акту недійсним є порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Київський апеляційний господарський суд не врахував наведені вище обставини та приписи чинного законодавства України, практику вирішення спорів цієї категорії господарськими судами України, внаслідок чого помилково задовольнив позовні вимоги і скасував правильне по суті рішення місцевого суду.
Посилання апеляційного суду на п.п. 4.4.7., 4.5 Статуту відповідача 1 як на підставу порушення прав позивача у зв`язку із прийняттям оскаржуваних рішень, з огляду на наведене вище, є безпідставним і спростовується встановленими обставинами при попередньому розгляді справи.
Одночасно з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися також із застосуванням апеляційною інстанцією ст. 5 Закону України „Про споживчу кооперацію”.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про споживчу кооперацію” врегульовано основні питання пов`язані із діяльністю споживчого товариства та його створення. Проте, основні засади діяльності відповідачів як спілок споживчих товариств визначаються ст. 8 Закону України “Про споживчу кооперацію”. Відповідно до ст. 9 Закону України “Про споживчу кооперацію” передбачено, що власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств та організацій спілки. Крім того, об`єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок, їх частка у власності визначається взаємними угодами.
При розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції не було встановлено факту наявності угод щодо певних об`єктів нерухомого або рухомого майна між Київською облспоживспілкою та Вишгородським районним споживчим товариством, не вбачається цього і з матеріалів справи.
При цьому, ні Статутом Київської облспожиспілки, ні Статутами Вишгородського районного споживчого товариства не передбачена частка останнього в майні спілки.
З матеріалів справи та встановлених судом першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи не вбачається, що позивач приймав участь у формуванні пайового фонду Київської облспоживспівлки та статутного фонду Київської регіонспоживспілки. Судами також не встановлено факту формування за участю позивача статутного фонду Київської регіонспоживспілки.
Таким чином, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що у даному випадку Київська облспоживспілка розпорядилася виключно власним майном, створеним та придбаним за рахунок господарської діяльності, а тому не вбачає порушення цим прав та законних інтересів позивача.
На підставі вищенаведеного, постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 р. прийнята при неправильному застосуванню норм матеріального права та внаслідок невірної юридичної оцінки обставин справи, які повністю встановлено при розгляді справи. За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе не передавати справу на новий розгляд, а скасувати постанову апеляційного господарського суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Київської регіональної спілки споживчої кооперації Регіон споживспілка задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 року скасувати.
3. Рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2005 р. зі справи №38/501 залишити без змін.
Суддя, головуючий у засідання І. Плюшко
Судді С. Плахотнюк
С. Самусенко