Номер провадження: 22-ц/785/2553/15
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Комаровська Н. В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2015 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючого – Комаровської Н.В.,
Суддів –Гончаренко В.М., Короткова В.Д.,
З участю секретаря – Абалдової О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, з участю третіх осіб- приватного нотаріусу Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 та державного нотаріусу Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_5, про визнання заповіту нікчемним та скасування свідоцтва про право власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 01.12.2014р.,-
в с т а н о в и л а :
23.09.2014 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання нікчемним заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом 25.07.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №4343, та скасування свідоцтва про право власності на спадкове майно, виданого державним нотаріусом 26.07.2010 р., зареєстрованого в реєстрі за №3-2051.
В обґрунтування своїх вимог посилалась на те,що на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.02.1988 р. її батькові ОСОБА_7 на праві особистої власності належала 1/2 частини домоволодіння №59, розташованого по вул. Спортивній в м. Ізмаїлі.
25.07.2008 року батько заповів зазначений об’єкт нерухомого майна її сестрі ОСОБА_3
24.10.2008 року батько помер.
На момент смерті батька вона була зареєстрована та проживала разом з ним за адресою розташування спірного майна, у зв’язку з чим, фактично прийняла спадщину.
26.07.2010р. відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно.
Позивач стверджувала,що посвідчення заповіту здійснено з порушенням вимог діючого законодавства, адже приватний нотаріус як нотаріус районного нотаріального округу, не мала правових підстав вчиняти нотаріальні дії поза межами свого нотаріального округу, а саме на виїзді до м. Ізмаїла Одеської області.
За даних обставин має також бути скасовано свідоцтво про право власності на спадкове майно.
Вважає,що не пропустила строк звернення до суду,оскільки про наявність оскаржуваних документів вона дізналася зі змісту позовної заяви до неї про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням та виселення з нього.
Відповідач позов не визнала.
Треті особи у судове засідання не з’явилися, звернувшись із заявами про розгляд справи у їх відсутність.
Рішенням Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 01.12.2014р. позов задоволений.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить про скасування рішення,мотивуючи тим,що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача,доводи апеляційної скарги та заперечення на неї,розглянувши матеріали справи,перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та заявлених вимог,колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в повному обсязі, суд виходив з того, що приватний нотаріус Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 в порушення ст.13-1 Закону “Про нотаріат” вчинила нотаріальну дію,а саме: посвідчила заповіт ОСОБА_6, поза межами свого нотаріального округу, тому такий заповіт є нікчемним та тягне за собою скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом,отримане ОСОБА_3
З таким висновком повністю неможна погодитись,виходячи з наступного.
При розгляді справи судом встановлено,що на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.02.1988 р. ОСОБА_7 на праві особистої власності належала 1/2 частини домоволодіння №59, розташованого по вул. Спортивній в м. Ізмаїлі.
25.07.2008 року ОСОБА_6 склав заповіт на користь своєї доньки – ОСОБА_3, а 24.10.2008р. ОСОБА_6 помер.
26.07.2010р. ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину на заповітом.
Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 вдома у ОСОБА_6,який проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вважаючи встановленим той факт,що приватний нотаріус ОСОБА_4 є приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу,суд виходив із відповіді Головного управління юстиції в Одеській області від 15.10.2014р., в якій зазначено про те,що 08.11.2002 р. Управлінням юстиції в Одеській області за №124 було видане реєстраційне посвідчення ОСОБА_4 про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності по Ізмаїльському районному нотаріальному округу з розташуванням робочого місця за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, б.54, к.330,хоча матеріали справи не містять належним чином засвідченої копії такого реєстраційного посвідчення.
Оскільки сторони по справі та треті особи визнали факт того,що приватний нотаріус ОСОБА_4 є приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу,то в силу ч.1 ст.61 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі,крім випадків,коли вони пом*якшують або скасовують відповідальність особи.
Ст.13-1 Закону “Про нотаріат”,якою визначено поняття нотаріального округу та передбачено заборону вчиняти нотаріусом нотаріальні дії поза межами нотаріального округу, була внесена до Закону “Про нотаріат” Законом № 614-VI від 01.10.2008р.,в той час як нотаріальна дія по посвідченню заповіту ОСОБА_6 була вчинена приватним нотаріусом 25.07.2008р.
На час посвідчення заповіту діяла стаття 41 Закону “Про нотаріат”,якою було передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України.
Згідно з пунктом 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3.03. 2004 р. 20/5, в редакції,яка діяла на час посвідчення заповіту ОСОБА_6, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах території діяльності держнотконтори чи визначеного для приватного нотаріуса нотаріального округу. В подальшому редакція п.11 Інструкції була змінена Наказом Міністерства юстиції N 1062/5 від 15.06.2009 р.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду України від 20.02.2013р., та вищевказані норми матеріального права, суд дійшов правильного висновку про те,що приватний нотаріус ОСОБА_4 вчинила нотаріальну дію поза межами свого нотаріального округу,тому посвідчений нею заповіт від імені ОСОБА_6 є нікчемним в силу ч.1 ст.1257 ЦК України.
Разом з тим, звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту. В разі нікчемності правочину може подаватися лише позов про застосування наслідків виконання нікчемного правочину.
Приймаючи до розгляду позов ОСОБА_2 про визнання нікчемного правочину,суд не звернув увагу на те,що позивач ОСОБА_2 не зазначала про наявність спору за цією вимогою.
Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не по роджує передбачених законом правових наслідків у звґязку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від предґявлення позову про визнання його недійс ним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
На це посилався Пленум Верховного Суд України в постанові №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р.
Згідно роз'яснень, наданих Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 6 листа від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 “Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування” нікчемність заповіту, встановлена в рішенні суду, має наслідком позбавлення права спадкування за заповітом осіб, визначених розпорядженням заповідача в якості спадкоємців за заповітом, незалежно від того, чи пред'являлися позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності заповіту.
Наслідки нікчемності правочину можуть застосовуватись судом і за власною ініціативою.
Наслідком нікчемності заповіту є те,що заповіт не повинен виконуватись і спадкування має здійснюватися за законом,про що суд повинен зазначити в рішенні.
Звертаючись з позовними вимогами про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом,ОСОБА_2 посилалась на те,що вона була зареєстрована та проживала в будинку свого батька,прийняла спадщину,а в разі відсутності заповіту спадкоємцями першої черги є вона,її сестра-відповідач у справі та її мати – ОСОБА_8 ( а.с.3).
Як наслідок нікчемності заповіту,крім визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім*я ОСОБА_3, є визнання і констатація судом права ОСОБА_2П на спадкування певної частки в спадковому майні як спадкоємця першої черги з урахуванням інших спадкоємців за законом,оскільки докази,надані сторонами свідчать про те,що неможна визнати повне право ОСОБА_2 на спадкування всього спадкового майна.
З матеріалів справи вбачається,що до кола спадкоємців першої черги належить не тільки відповідач ОСОБА_3,а й дружина померлого – ОСОБА_8,яка також прийняла спадщину,оскільки з 1987р. проживала та була зареєстрована в спірному будинку, і з якою у позивача ОСОБА_2 існують судові спори.
Відповідно до ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку,встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Заява ОСОБА_8 про відмову від спадщини надана нею 26.07.2010р.,тобто після спливу передбаченого законом 6місячного строку .
Таким чином,позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються прав та інтересів ОСОБА_8,яка не залучена позивачем до участі у справі,хоча застосування наслідків нікчемного правочину впливають на її право спадкоємця першої черги,оскільки вона є учасником правовідносин,які виникли по справі.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Враховуючи,що суд неправильно застосував норми матеріального права,а також не дотримався вимог цивільно-процесуального законодавства,рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2,309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України,колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовільнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 01.12.2014р. скасувати.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту нікчемним та скасування свідоцтва про право власності на спадкове майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3
Петрівни судовий збір в сумі 121,80 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Н.В.Комаровська
Судді: В.М.Гончаренко
ОСОБА_9