Справа   № 2- 535

                                                                                                                                           2009 рік

Р  І  Ш  Е  Н  Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2009  року                                                                           м. Білгород - Дністровський

Білгород – Дністровський міськрайонний  суд  Одеської області

    у складі:  головуючого –  одноособово судді Боярського О.О.

     при секретарі  - Рачицькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород – Дністровському  цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до СВК імені Кутузова  про скасування наказу СВК імені Кутузова про звільнення, стягнення заробітної плати, індексації та моральної шкоди, зміну запису в трудовій книжці та поновлення на раніше займаної посаді,  

ВСТАНОВИВ:

Позивач  звернувся до суду із позовом до СВК імені Кутузова про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,  обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 12 травня 2007 року він був звільнений з займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП  України з порушенням встановленого порядку у зв’язку з чим після уточнення позовних вимог просить скасувати наказ СВК імені Кутузова від 11.05.2007 року про його звільнення, виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 5532 гривні, індексацію в сумі 1560 гривень, моральну шкоду в сумі 5000 гривень, змінити запис в трудовій книжці та поновити його на посаді начальника ПСО СВК імені Кутузова.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував,  просив в задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав вказаних в письмовому запереченні, а саме у зв’язку з тим, що позивач не довів факт порушення своїх прав та інтересів.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін по справі,  суд вважає, що позов не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже ст. 235 КЗпП України надає суду право поновити працівника на роботі тільки у разі звільнення його без законної підстави.

У відповідності до роз’яснень постанови пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9  розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення  чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений  ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався  він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем врегульовані ст. ст. 40 ч.1 п.1, 43 ч.1 і 4, 49 (2) , 232, 233 і 235 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював в СВК імені Кутузова з 05.10.2002 року по 12. 05.2007 року на посаді начальника ПСО.

У зв’язку зі зменшенням об’єму робіт, необхідністю покращення організації праці, підвищення заробітної плати робітників кооперативу з урахуванням економічної можливості господарства з фінансування заробітної плати СВК ім. Кутузова було проведено скорочення штату працівників.

24 січня 2007 року на підставі рішення правління кооперативу протокол № 1 від 16.01.2007 року та рішення профспілкового комітету кооперативу протокол № 1 від 23.01.2007 року було видано наказ № 10 про скорочення штату працівників в тому числі і посади начальника ПСО.

Позивача ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про, що свідчить повідомлення від 16 березня 2007 року, що є додатком до наказу № 10 від 24.01.2007 року, де позивачу повідомлялось про скорочення штату працівників та було запропоновано перейти працювати до виноградної бригади в якості робітника. В повідомленні також зазначено, що про свою згоду на перевід позивач повинен повідомити письмово в відділ кадрів до 12 квітня 2007 року.

Крім того з  наказу по СВК імені Кутузова від 24.01.2007 року  про наступне скорочення штатних посад вбачається, що позивач ознайомлений з ним 12.03.2007 року.

Отже двохмісячний строк попередження працівників про звільнення встановлений ст. 49(2) КЗпП України відповідачем дотримано.

В матеріалах справи також є відомості про те, що відповідач СВК імені Кутузова направило представлення про розірвання трудового договору у зв’язку з скороченням штату від  2 квітня 2007 року голові профспілкового комітету Гульчак О.В.  Таким чином СВК імені Кутузова отримало згоду на звільнення  ОСОБА_1 у зв’язку з скороченням штату працівників.

Згідно протоколу Білгород-Дністровської районної профспілкової організації від 13.04.2007 року профспілкою дана згода на звільнення у зв’язку зі скороченням штатної чисельності робітників по п. 1 ст. 40 КЗпП України  начальника ПСО ОСОБА_1

За таких обставин вимоги ст. 43 КЗпП України щодо погодження звільнення працівника з профспілковою організацією та строків звільнення  після одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації відповідачем дотримано.

Право переважного права на залишення на посаді відповідно  до ст. 42 КЗПП України на час звільнення позивач не мав.

У відповідності до звіту про фактичне вивільнення працівників  від 15 травня 2007 року та звіту про заплановане вивільнення працівників від 12 березня 2007 року копії яких були надані представником відповідача у судове засідання відповідач у відповідності до вимог ст. 49(2) повідомив Білгород-Дністровський центр зайнятості про фактичне та заплановане звільнення позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку про законність звільнення позивача згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, враховуючи, що скорочення посади начальника ПСО дійсно було  та відповідачем дотримано порядок звільнення та запропоновано позивачу перейти працювати до виноградної бригади в якості робітника на що позивачем не було надано згоди. Отже підстав для поновлення позивача на роботі у відповідності до ст. 235 КЗпП України судом не виявлено.

Посилання позивача на те, що СВК ім. Кутузова не витримало процедуру, щодо засідання профкому, в якому дається згода на скорочення та звільнення, оскільки рішення винесено за його відсутності безпідставне , у зв’язку з тим, що  в матеріалах справи є повідомлення на ім’я ОСОБА_1 про те, що 13.04.2007 року відбудеться засідання профкому з питання скорочення, з яким ОСОБА_1був ознайомлений 10.04.2007 року.

Враховуючи вищенаведене та те, що у судовому засіданні встановлено, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України  проведено у відповідності до норм чинного законодавства суд приходить до висновку, що  позовні вимоги щодо скасування наказу СВК імені Кутузова від 11.05.2007 року № 48 про звільнення позивача, зміну запису у трудовій книжці та поновлення його на посаді задоволенню не підлягають у зв’язку з їх безпідставністю.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки звільнення було законним, то відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з СВК імені Кутузова заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Стаття 34 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

В даному випадку Позивач не довів порушення строків виплати заробітної плати, тому дана вимога є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Щодо моральної шкоди, то згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для  організації свого життя.

Оскільки законні права позивача відповідачем не порушенні суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди також безпідставні та задоволенню не підлягають.  

Керуючись  ст.ст. 40, 43, 49-2, 235, 237-1, 243 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці» ст. ст. 1, 3,  11, 58, 59, 60, 61, 209, 213-215, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення  заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги , з подачею її копії до апеляційної інстанції  або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: