КОПІЯ: Справа №2-466, 2009 рік  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  30 квітня 2009 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:  

  головуючого – судді Маржиної Т.В.  

  при секретарі – Мирошниченко Р.М.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Управління пасажирських перевезень”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2,  

про зміну формулювання і дати звільнення; стягнення відшкодування за час затримки видачі трудової книжки в сумі 10 067 грн. 33 коп.; відшкодування моральної шкоди в сумі 43 560 грн. 00 коп., -  

ВСТАНОВИВ:  

    ОСОБА_1 звернулась до суду з наданим позовом, який під час розгляду справи неодноразово уточнювала, мотивуючи тим, що з 21.07.2005 року працювала в КП «Управління пасажирських перевезень» і під час роботи на цьому підприємстві  відповідач неодноразово порушував трудове законодавство відносно неї. Так, 29.09.05. року її незаконно було звільнено з посади на підставі п.2 ст. 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору, хоча фактично він був таким, що продовжений на невизначений строк. 24.04.2006 року вона знову була прийня на роботу до відповідача на посаду диспетчера і за час виконання роботи їй неодноразово надавались відпустки без збереження заробітної плати загальною тривалістю 22 дні на рік, що суперечить ст. 26 Закону „Про відпустки”. Також їй доручалось виконання роботи, не обумовленої трудовим договором – ведення кадрового діловодства на підприємстві, хоча вона не давала згоди на виконання такої роботи. Крім того, відповідач безпідставно відмовився надати їй додаткові оплачувані відпустки як одинокій матері за 2005-2008 роки загальною тривалістю 28 календарних днів, невірно нараховував заробітну плату за час відпустки. Також їй не надавалась щорічна оплачувана відпустка у визначений графіком строк. Такі обставини підтверджуються Актом перевірки дотримання вимог трудового законодавства з боку адміністрації КП „Управління пасажирських перевезень”, тобто мало місце порушення трудового законодавства з боку адміністрації, внаслідок чого вона 23.06.2008 року подала заяву про звільнення за власним бажанням з 07.07.2008 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України - у зв’язку із порушенням адміністрацією трудового законодавства. Однак в зазначений час з наведених причин її звільнено не було. Натомість 19.08.2008 року відповідач розірвав із нею трудовий договір на підставі ст.40 п.4 КЗпП України за прогули. При цьому відповідач не провів розрахунок у день звільнення і не виплатив їй компенсацію згідно ст. 117 КЗпП та не видав трудову книжку, замість неї 28.08.2009 року вона отримала дублікат. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить змінити формулювання її звільнення в трудовій книжці і вважати її звільненою з дати винесення рішення у справі за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв’язку з порушенням трудового законодавства адміністрацією підприємства, а також стягнути на її користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки - за  8 місяців за період з 07.07.2008 по 07.03.2009 року в сумі 10067 грн. 33 коп., а також на відшкодування  моральної шкоди 43560 грн., оскільки порушення її конституційних прав на працю призвели до моральних страждань, хвилювань за майбутнє своє та своєї сім’ї, страху втратити здоров’я.  

      В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав повністю, просив його задовольнити та змінити формулювання запису № 9 від 19.08.2008 року в трудовій книжці ОСОБА_1 з «Звільнена за ст. 40 ч.4 КЗПП України (прогули)» на новий запис (формулювання) «Звільнена за ч.3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням)», датою запису (звільнення) вважати дату винесення судового рішення у цій цивільній справі; зобов’язати відповідача внести відповідні зміни в трудову книжку позивачки; стягнути з відповідача на користь позивачки відшкодування за час затримки видачі трудової книжки за період з 07.07.2008 року по 07.03.3009 року 10 067 грн. 33 коп.; стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 43 560 грн., рішення допустити до негайного виконання.  

  Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала,  мотивуючи тим, що хоча і виявлені порушення трудового законодавства з боку адміністрації КП „Управління пасажирських перевезень”, однак вони не можуть бути визнані суттєвими і слугувати підставою для звільнення ОСОБА_1 за ч.3 ст. 38 КЗпП. Тобто адміністрація не мала підстав звільняти ОСОБА_1 07.07.2008 року, тому вона повинна була вийти на роботу, але в цей день вона на роботі не з’явилася, тобто допустила прогул, за що і була звільнена. На сьогоднішній день ОСОБА_1 виплачені всі належні при звільненні суми, компенсації, а трудову книжку вона отримала ще в серпні 2008 року. Також ОСОБА_4 зазначила, що відпустки як одинокій матері ОСОБА_1 не надавались, оскільки вона не надала жодних документів, які б підтвердили її статус одинокої матері. Вважає, що факт моральних страждань позивачки не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, такі обставини позивачкою не доведені, а моральні страждання, на які посилається позивачка, значно перевищені, оскільки підґрунтя для них не було. З цих підстав вважала позов ОСОБА_1 необґрунтованим, просила відмовити в його задоволенні.  

  Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином про час та місце розгляду справи.  

  Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані суду письмові докази, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.  

  Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на Комунальному підприємстві «Управління пасажирських перевезень» Первомайської міської ради Миколаївської області на посаді диспетчера, а згодом старшого диспетчера центрального диспетчерського пункту підприємства з 22 червня 2005 року по 21 липня 2005 року, з 22 липня 2005 року по 01 жовтня 2005 року, з 25 квітня 2006 року  по 01 червня 2007 року , з 01.06.2007 року по 19.08.2008 року, що підтверджується  копіями наказів № 37/ок від 21.06.2005 року, № 45/ок від 21.07.2005 року, № 46 від 11.08.2005 року, № 48 від 21.07.2005 року, № 49 від 16.09.2005 року, № 51 від 29.09.2005 року, № 58 від 24.04.2006 року, № 15 від 30.07.2007 року; копією особової картки позивачки та дублікатом трудової книжки ОСОБА_1  

  23.06.2008 року ОСОБА_1 звернулась до свого роботодавця із заявою про звільнення за власним бажанням за ст. 38 ч.3 КЗпП України з 07.07.2008 року, у зв’язку із порушенням адміністрацією умови трудового договору та законодавства про працю, а також просила виплатити їй тримісячну заробітну плату, передбачену ст.44 КЗпП України.  

  Факт порушення трудового законодавства та умов трудового договору адміністрацією КП „Управління пасажирських перевезень” відносно ОСОБА_1 за час її роботи на вказаному підприємстві знайшов своє повне підтвердження під час судового розгляду.  

  Так наказом №47 від 19 серпня 2008 року  «Про звільнення з посади диспетчера ОСОБА_1М.» Комунального підприємства «Управління пасажирських перевезень» Первомайської міської ради Миколаївської області, на підставі актів про відсутність на робочому місці більше 3-х годин протягом робочого дня без поважних причин та на підставі рішення трудового колективу ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого диспетчера з 19 серпня 2008 року за прогули згідно ст. 40 п.4 КЗпП України.  

  Однак з Акту перевірки № 14-18-010/0006 від 26 січня 2009 року, складеного державним інспектором праці ОСОБА_5 Територіальної інспекції праці у Миколаївській області, щодо додержання законодавства про працю на КП «Управління пасажирських перевезень» Первомайської міської ради Миколаївської області вбачається, що на підприємстві виявлені численні порушення з боку роботодавця відносно його працівників, зокрема і ОСОБА_1 Вона не ознайомлена під розпис із посадовою інструкцією; на час перевірки у підприємства перед звільненим працівником існувала заборгованість із виплати компенсації за невикористані основні відпустки, додаткові відпустки як матері одиначки; ОСОБА_1 не був виданий дублікат трудової книжки. Лікарняні, які були нараховані позивачці протягом травня 2008 року по липень 2008 року не виплачені в повному обсязі. Адміністрацією підприємства неправомірно відмовлено позивачці в наданні додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за 2005 – 2008 роки загальною тривалістю 28 календарних днів в частині посилання на та не, що працівник фактично перебуває на лікарняному, тому на підприємстві не можливо обчислити її заробітну плату за час відпустки. Зазначені дії роботодавця дійсно суперечать Постанові Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати». Зокрема, при обчисленні середнього заробітку для нарахування заробітної плати за час відпустки, повинні враховуватися виплати за останні 12 календарних місяців  роботи, що передували місяцю надання відпустки.  

Згідно результатів перевірки, звільнення ОСОБА_1 за її заявою від 23 червня 2008 року адміністрацією не було здійснено, оскільки ОСОБА_1 не з’явилася для оформлення трудової книжки, нарахування компенсації при звільненні. Натомість роботодавцем 07, 08 липня 2008 року, 10 липня 2008 року складалися Акти №№ 24, 25, 26 про відсутність працівника  протягом робочого дня.  

Із зазначеного акту перевірки також вбачається, що на підприємстві була відсутня трудова книжка ОСОБА_1, а 28.08.2008 року позивачці був виданий дублікат книжки.  

Таким чином встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений безстроковий трудовий договір. Відповідач, як роботодавець, не виконував законодавство про працю, тому ОСОБА_1 дійсно мала підстави для звернення із наведеною вище заявою про звільнення.  

Зі змісту ст.38 КЗпП України слідує, що в разі укладення трудового договору на невизначений строк, працівник має право в будь-який час розірвати його, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні. В тому ж разі, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, звільнення повинно бути проведено у строки, які вказав сам працівник.  

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 не зверталась до підприємства із проханням про відкликання її заяви про звільнення. Таким чином, відсутність позивачки на робочому місці 7 липня 2008 року, не можна вважати прогулом, оскільки згідно її заяви вона вже не перебувала в трудових відносинах із відповідачем. Якщо з 07.07.2008 року вона повинна бути звільнена, в цей день вона не зобов’язана виходити на роботу. За наведених обставин вимога позивачки про зміну формулювання звільнення в трудовій книжці законна та обґрунтована, оскільки роботодавець дійсно порушував трудове законодавство та умови трудового договору, тому відповідно до ч.3 ст. 235 КЗпП України підлягає задоволенню; слід змінити формулювання запису № 9 від 19.08.2008 року про звільнення ОСОБА_1 в її трудовій книжці на „Звільнена за ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням у зв’язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю)”. При цьому дату звільнення змінити з 19 серпня 2008 року на 07 липня 2008 року, оскільки саме з цієї дати вона просила її звільнити. Також необхідно зобов’язати відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки позивачки.  

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Однак відповідач, в порушення зазначеної вимоги закону своєчасно не розрахувався, а здійснював належні виплати з вересня 2008 року по січень 2009 року. Відповідна компенсація, визначена ст. 117 КЗпП України, позивачці не була виплачена.  

Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Згідно Інструкції „Про порядок ведення трудових книжок  працівників» № 58 від 29 липня 1993 року (в подальшому Інструкція), в   ласник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.  Відповідно розділу 5 Інструкції в разі втрати трудової книжки власник або уповноважений ним орган не пізніше 15 днів після заяви, а в разі ускладнення - в інші строки, видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.  Однак дублікат трудової книжки ОСОБА_1 було видано вже після звернення 15 серпня 2008 року позивачки до суду із цим позовом, тобто після виникнення спору між сторонами – 28.08.2009 року. Таким чином, затримка видачі трудової книжки тривала з 07.07.2008 року по 28.08.2008 року, тому вимога про виплату відшкодування за час затримки видачі трудової книжки не підлягає задоволенню.  

Однак згідно ч.3 ст.235 КЗпП України якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Оскільки з трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що на день винесення рішення вона не працевлаштована, не перебуває на обліку в Центрі зайнятості населення як безробітня і не отримує допомогу по безробіттю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.07.2008 року по день винесення рішення суду. Суд погоджується з тим, що ОСОБА_1 не могла працевлаштуватись через формулювання її звільнення в трудовій книжці, оскільки воно дискредитувало її як працівника та особу, створювало негативне та необ’єктивне враження щодо її особистості та ділових якостей.    

З Довідки про доходи № 116/1 від 27 серпня 2008 року, виданої КП «Управління пасажирських перевезень» вбачається, що середній заробіток ОСОБА_1 за останні шість місяців праці з січня 2008 року по липень 2008 року складає 1258,42 грн. (7550 грн. 50 коп. : 6 місяців). Дохід за 1 день праці складає 41 грн. 95 коп. (1258 грн. 42 коп. : 30 днів). Таким чином з відповідача на користь позивачки слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та затримки видачі трудової книжки з 07.07.2008 року по день винесення рішення, тобт   о за 9 місяців 23 дня в сумі 12 290 грн. 63 коп. [11325 грн. 78 коп. (1258 грн. 42 коп. х 9 місяців) + 964 грн. 85 коп. (41 грн. 95 коп. х 23 дня)]. Зазначене не суперечить   змісту  ст. 11 ЦПК України.   Відповідно до п.3 ч.1 ст. 367 ЦПК України, ч.5 ст. 235 КЗпП України слід допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати середнього заробітку за один місяць в сумі 1258 грн. 42 коп.  

В судовому засіданні було доведено факт порушення роботодавцем – відповідачем по справі, законних трудових прав позивачки, що призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї дитини, оскільки вона була позбавлена роботи, відповідно – засобів до існування і через негативне враження через формулювання звільнення – можливості знову працевлаштуватись. Суд оцінює завдану позивачці відповідачем моральну шкоду в розмірі 1000 грн. і відповідно до ст. 237-1 КЗпП України така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.  

Питання про виконання рішень суду, зокрема про порядок проведення стягнення коштів, визначено Законом України «Про виконавче провадження» № 606-ХІ/ від 21.04.1999 року із змінами та доповненнями. Відповідно ж до ст. 368 ЦПК України суд, який виніс рішення, вирішує питання, пов’язані зі зверненням судового рішення до виконання. Тому вимоги позивачки про проведення стягнень коштів за рахунок власних коштів відповідача, а в разі їх відсутності за рахунок майна відповідача не підлягають задоволенню.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в загальній сумі 68 грн.  - за немайновими вимогами по 8 грн. 50 коп. за кожну вимогу та за майновими вимогами - 51 грн.; та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.  

  Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214, 215  ЦПК України, суд, -  

  ВИРІШИВ:  

    Позов задовольнити частково.  

  Змінити формулювання запису №9 від 19.08.2008 року про звільнення ОСОБА_1 в її трудовій книжці на „Звільнена за ч.3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням у зв’язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю)”. Дату звільнення змінити з 19.08.2008 року на 07.07.2008 року. Зобов’язати Комунальне підприємство „Управління пасажирських перевезень” внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1.  

  Стягнути з Комунального підприємства „Управління пасажирських перевезень” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.07.2008 року по 30.04.2009 року в сумі 12 290 (дванадцять тисяч двісті дев’яносто) грн. 63 коп.  

  Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати середнього заробітку за один місяць в сумі 1258 (одна тисяча двісті п’ятдесят вісім) грн. 42 коп.  

  Стягнути з Комунального підприємства „Управління пасажирських перевезень” на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) грн.  

  В іншій частині в задоволенні позову відмовити.  

  Стягнути з Комунального підприємства „Управління пасажирських перевезень”  на користь держави судовий збір в сумі 68 (шістдесят вісім) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 (тридцять) грн.  

  Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Миколаївської області через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яку може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

  Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після цього, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

  СУДДЯ: КОПІЯ  

  КОПІЯ ВІРНА:  СУДДЯ:  

    Рішення не вступило в законну силу. Копія видана для ознайомлення.  

    СУДДЯ:               Т.В. МАРЖИНА