Справа №22Ц-1569/2006 Головуючий в 1 інстанції Савченко С.І.
Категорія 05,42 Доповідач в 2 інстанції Заріцька А.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Заріцької А.О.,
суддів: Яворського М.А., Голуб С.А.,
при секретарі Степурі Н.Ю. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, на рішення Іртиського міського суду Київської області від 12 квітня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, про виселення з жилого приміщення без надання іншого житла, скасування реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог стосовно предмета позову: орган опіки та піклування Бучанська селищна рада, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини жилого будинку.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи га доводи апеляційної скарги, колегія суддів
встановила:
Рішенням Ірпніського міського суду від 12 квітня 2005 року позов ОСОБА_4 задоволений частково. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх малолітнього сина ОСОБА_3 з 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, що належала позивачу і складалась з жилих приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6 та 2-7.
У задоволенні іншої частини позову, а також у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідачі просять рішення суду скасувати, ухвалити нове
рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.
Посилаються на те, що, як члени сім'ї ОСОБА_5, набули право користування її 1/2 частиною жилого будинку АДРЕСА_1. Після відчуження нею у травні 2004 року цієї частини будинку на користь ОСОБА_4 їх право користування не припинилось.
Суд на це увагу не звернув, як і не звернув увагу на те, що відчуження 1/2 частини будинку, в якому проживав малолітній ОСОБА_3, було вчинено з порушенням вимог закону, без дозволу на це місцевого органу опіки та піклування, як того вимагає ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства".
Суд без достатніх для цього підстав виселив ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх малолітнього сина ОСОБА_3 зі спірного жилого приміщення, помилково відмовив їм у визнанні недійсним договору з його відчуження.
На наведені доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 подав свої заперечення, в яких просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.
Посилається на те, що відчуження 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 відбулось з дотриманням вимог ЦК України. Ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства", порушенням якої відповідачі обґрунтовують апеляційну скаргу, на спірні відносини не поширюються.
Крім того, відчуження власником належного на праві власності жилого приміщення зумовлює припинення права користування цим приміщенням членів його сім'ї.
Вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та належним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1. Придбав її за договором дарування, укладеним 12 травня 2004 року з ОСОБА_5
У набутій позивачем частині будинку, а саме в приміщеннях 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6 та 2-7, проживають ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їх малолітній син ОСОБА_3
За правилами ч.1 ст.317, ч.1 ст.321 та ст.391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Вони є непорушними, власник майна не може бути їх протиправно позбавлений або без достатніх для цього підстав обмежений в їх здійсненні. Має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Проживанням у спірному приміщенні відповідачі порушують право ОСОБА_4 володіти та користуватись своїм майном. Підстав для цього вони не мають: право користування жилим приміщенням у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинилось, ОСОБА_2 його не набула.
Правила ст.ст.401-406 ЦК України, що регулюють відносини житлового сервітуту, на спірні правовідносини не поширюються.
З огляду на що, колегія судців погоджується з висновком суду про необхідність виселення відповідачів зі спірного жилого приміщення, підстави для скасування рішення суду в цій частині вважає відсутніми.
Апеляційний суд вважає відсутніми підстави для скасування рішення суду також в частині відмови у визнанні недійсним оспорюваного договору дарування частини будинку.
Погоджується з висновком суду про те, що ст. 17 Закону України „Про охорону материнства" на спірні правовідносини не поширюється, вчинене відчуження відповідає вимогам закону і не може бути визнане недійсним.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з відмовою суду у скасуванні реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за місцем розташування спірного будинку, вирішення цього питання по суті не ґрунтується на вимогах ст. 15 ЦПК України.
Справи про скасування реєстрації фізичних осіб за місцем їх постійного проживання не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, провадження по них з підстав, передбачених ч.1 ст.205 ЦПК України, підлягає закриттю.
Керуючись п.п.1, 4 ст.307, ст.ст.308, 310, 313-315, 317 та 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 квітня 2005 року в частині відмови у скасуванні реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_3, скасувати: Провадження у справі в цій частині закрити.
В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 квітня 2005 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту її проголошення.