Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
№ 2-3455/09
м. Запоріжжя 9 грудня 2009 року
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Зарютіна П.В.
за участю секретаря Максюта Л.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом.
В заяві вказує, що 3 червня 2008 року відповідач взяв у позивача в борг 107000 гривень, за умови повернення їх після збирання насіння соняшника врожаю 2008 року. Проте відповідач гроші не повернув.
На підставі вищевикладеного позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь борг з урахуванням нарахованих 3-х відсотків річних за прострочений річний період, що загалом складає 108327 гривень.
П озивач та його представник у судовому засіданні на позові наполягли та просили його задовольнити.
Відповідач та його представник у судому засіданні на позов заперечили, зазначаючи на те, що всі 107000 гривень були повернені відповідачем позивачеві.
Перевіривши матеріали справи, з’ясувавши всі обставини, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Судом встановлено, що 3 червня 2008 року відповідач та позивач уклали договір позики, за яким позивач передав у борг відповідачеві 107000 гривень за умови їх повернення після збирання врожаю насіння соняшника врожаю 2008 року, що підтверджується поясненнями сторін в цій частині та наданою позивачем розпискою відповідача від 03.06.2008 року.
Крім того, сам відповідач не оспорював ту обставину, що він 3 червня 2008 року отримав від позивача 107000 гривень, за умови їх повернення після збирання врожаю насіння соняшника врожаю 2008 року про що надав позивачеві розписку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Із вище зазначеної розписки вбачається, що сума позики мала бути поверненою після збирання врожаю насіння соняшника врожаю 2008 року, що узгоджується із поясненнями сторін у цій частині.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України к ожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як на підставу своїх заперечень відповідач посилався на ту обставину, що він вчинив дії, які свідчать про виконання ним своїх зобов’язань за договором позики від 3 червня 2008 року, а саме - повернув позивачеві суму боргу в розмірі 107000 гривень.
Статею 56 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Обґрунтовуючи свої заперечення, позивач, окрім своїх пояснень, зазначив суду на показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на письмові пояснення ОСОБА_5 у поданій ним заяві від 20.11.2009 року та на звукозапис.
Допитаний судом у якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що він неодноразово був присутнім під час зустрічей позивача та відповідача у 2008 році, та підтвердив суду ту обставину, що на виконання свого зобов’язання відповідач передавав позивачеві під час їх зустрічей грошові кошти: 5000 гривень, 16000 гривень та 5000 гривень, а всього на загальну суму 26000 гривень.
Із показань свідка ОСОБА_4 вбачається, що він також неодноразово був присутнім під час зустрічей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Свідок також підтвердив суду ту обставину, що на виконання свого зобов’язання відповідач передавав позивачеві під час їх зустрічей грошові кошти: 1500 гривень, 13000 гривень, 22800 гривень, 22500 гривень та 3000 гривень, а всього на загальну суму 62800 гривень.
Судом була досліджена нотаріально посвідчена заява від 20.11.2009 року ОСОБА_5, що містить пояснення останнього суду, згідно яких він був очевидцем того, що в період з початку липня 2008 року по початок грудня 2008 року на виконання свого зобов’язання ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 під час їх неодноразових зустрічей грошові кошти на загальну суму 18200 гривень в рахунок погашення раніше отриманої позики в сумі 107000 гривень.
Крім того, стороною відповідача суду був наданий звукозапис розмови, який також був досліджений під час судового засідання.
Як пояснив відповідач, цей звукозапис – це запис розмови ОСОБА_1 із іншою особою, під час якої позивач підтверджує факт отримання від нього суми боргу.
Проте суд критично оцінює цей звукозапис як доказ виконання відповідачем свого зобов’язання перед позивачем за укладеним договором позики від 03.06.2008 року, оскільки із заслуханої розмови двох осіб жодним чином не вбачається, в рахунок виконання якого саме зобов’язання «Славік» отримав грошові кошти від «Віталіка».
Проте вище перелічені досліджені судом докази – показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, письмові пояснення ОСОБА_5 за заявою від 20.11.2009 року – є логічними, послідовними та узгоджуються між собою.
Як позивач, так і відповідач зацікавлені у результатах розгляду цієї справи.
Проте у суду немає підстав не довіряти поясненням відповідача про те, що він вчинив дії по виконанню ним своїх зобов’язань за договором позики від 3 червня 2008 року, та повернув позивачеві суму боргу в розмірі 107000 гривень, оскільки такі пояснення узгоджуються із вище переліченими доказами, яким у суду немає підстав ним не довіряти.
При цьому суд критично оцінює пояснення позивача в тій частині, що відповідач позику не повернув, бо такі пояснення суперечать названим доказам.
На правильність висновку суду не впливають показання допитаного судом свідка ОСОБА_6, бо останній не був очевидцем зустрічей ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про обставини яких показали суду допитані свідки.
Крім того, на правильність висновку суду не впливає і наявність боргового документа – вище зазначеної розписки від 03.06.2008 року - у позивача та відсутність у відповідача розписки ОСОБА_1 про виконання зобов’язання ОСОБА_2, бо вимогами ч. 4 ст. 545 ЦК України передбачена можливість відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку. При цьому затримання виконання зобов’язання є правом боржника, а не його обов’язком, що узгоджується із діями відповідача щодо виконання взятого на себе зобов’язання, а саме, повернення відповідачеві отриманої суму позики в розмірі 107000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526-530, 1046, 1048, 1049 ЦК України ст.ст. 10, 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя П.В. Зарютін