ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2011 року 16:30                                Справа № 2а-0870/5821/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представника позивача – не з’явився, представника відповідача – не з’явився, розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області до Відділу Державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції Запорізької області про скасування постанови від 01 липня 2011 року ВП №27352596 про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язання відповідача прийняти до виконання вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області про стягнення боргу з ОСОБА_1 від 01 листопада 2010 року №Ф-20 У.

22 липня 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області (далі іменується – позивач) до Відділу Державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції Запорізької області (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить скасувати постанову від 01.07.2011 ВП №27352596 про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язати відповідача прийняти до виконання вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області про стягнення боргу з ОСОБА_1 від 01 листопада 2010 року №Ф-20 У.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.07.2011 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 01.08.2011.

01.08.2011 до канцелярії суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження, згідно якої останній підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Від представника відповідача також надійшла заява про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.07.2011 до Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області надійшла постанова Відділу ДВС Токмацького районного управління юстиції від 01.07.2011 ВП №27352596 про відмову у відкритті виконавчого провадження, а саме за вимогою позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати недоїмки зі страхових внесків в розмірі 854 грн. 46 коп.

У своїй постанові відповідач послався на те, що з 01.01.2011 втратила чинність стаття 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою було встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом та виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. Вимога про сплату боргу не зазначена як виконавчий документ ні в переліку ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», ні в ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який діяв на день видання вимоги про сплату боргу органом Пенсійного фонду України.

Позивач вказує, що він не погоджується з твердженнями, наведеними в постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження, з наступних причин.

Відповідно до ст. 14 та п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» роботодавці, включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування є страхувальниками, які зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 №2461-VI, який набрав чинності з 17.07.2010 та п. 4 та п. 8 розділу XV «Прикінцеві положення» вищевказаного Закону, ОСОБА_1 як фізична особа – підприємець зобов'язана здійснити доплату до мінімального страхового внеску за 3-й квартал 2010 року у сумі 854 грн. 46 коп.

Мінімальний страховий внесок – це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю та перебувають на спрощеній системі оподаткування починаючи з липня 2010 року зобов'язані щомісяця сплачувати до органів Пенсійного фонду України за місцем реєстрації страхові внески (з урахуванням частини сум єдиного/фіксованого податку, які надійшли на рахунок Пенсійного фонду) у розмірі не меншому ніж: 294 грн. 82 коп. – за липень – вересень 2010 року; 301 грн. 12 коп. – за жовтень – листопад 2010 року; 306 грн. 10 коп. – за грудень 2010 року.

Позивач зазначає, що строки сплати страхових внесків визначені у ст. 20 Закону №1058: за липень – вересень 2010 року – не пізніше 20 жовтня 2011 року. ОСОБА_1 повинна була сплатити борг у зазначені терміни, але цього не зробила, тому управлінням була винесена вимога №Ф-20 У від 01.11.2010.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 територіальні органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки, у разі незгоди з сумою страхувальник має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Вимога №Ф-20 У від 01.11.2010 поштою направлена на адресу ОСОБА_1 05.11.2010 відповідно до витягу з реєстру вихідної документації за номером 4123/02.

Також позивач зазначає, що ОСОБА_1 своїм правом на оскарження вимоги не скористалась, так як страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду про оскарження, вимоги, що зазначено у п. 4 ч. 3 ст. 106 Закону №1058.

Вимога була передана для виконання 21.06.2011 без порушення норм матеріального та процесуального права, так як відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Тобто відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з п. 8 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» виконанню державною виконавчою службою підлягають рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Управління Пенсійного фонду України є органом державної влади, який має право виносити рішення, що мають юридичні наслідки. Рішення оформляються у вигляді передбачених законодавством правових актів. Відповідно до ст. 106 Закону України №1058 у разі виявлення управлінням своєчасно не сплачених сум страхових внесків виносить рішення у вигляді вимоги про сплату боргу, а саме недоїмки, яка є виконавчим документом.

На підставі наведеного позивач вважає винесену відповідачем постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження протиправною та просить її скасувати.

Представник відповідача заперечує проти такої правової позиції та вважає винесену ним постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01.07.2011 законною та такою, що не підлягає скасуванню за наступних підстав.

Відповідач вказує, що 01.07.2011 на виконання до ВДВС Токмацького РУЮ надійшла заява від УПФУ м. Токмак про відкриття виконавчого провадження по вимозі про сплату недоїмки від 01.11.2010 №Ф-20 У, виданої УПФУ в м. Токмак про стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на користь УПФУ в м. Токмак суми боргу в розмірі 854 грн. 46 коп. Документ, який долучений до заяви про відкриття виконавчого провадження містить назву – вимога про сплату боргу.

Згідно ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону. Стаття 17 Закону України «Про виконавче провадження» визначає виконавчі документи за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, утому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (3477-15).

Відповідач вказує, що державним виконавцем Дерезою О.М. 01.07.2011 винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмова в прийнятті до провадження виконавчого документа) – вимоги про сплату боргу від 01.11.2010 №Ф-20 У, виданої УПФУ в м. Токмак про стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на користь УПФУ в м. Токмак суми боргу в розмірі 854 грн. 46 коп. з наступних підстав.

З 01.01.2011 втратила чинність стаття 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою було встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом та виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. До ВДВС Токмацького РУЮ направлена вимога про сплату боргу, а не недоїмки, яка взагалі не визначена діючим законодавством як виконавчий документ.

Вимога про сплату боргу не зазначена як виконавчий документ ні у переліку ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», ні у ст. 106 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, відповідач зазначає, що при розгляді заяви УПФУ в м. Токмак про прийняття виконавчого документа до примусового виконання державним виконавцем встановлено, що відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (редакція закону від 09.07.2003 №1058) органи Пенсійного фонду направляють платнику страхових внесків вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків.

Згідно п. 8.3 Постанови Правління ПФУ від 19.12.2003 №21-1 Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку, як стверджує відповідач, до заяви про прийняття до примусового виконання виконавчого документа не додано законодавчо передбачених доказів надіслання боржнику вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків.

Відмова у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 2, 3, 8 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» відповідає нормам чинного законодавства: стаття 26 ЗУ «Про виконавче провадження» визначає порядок відмови у відкритті провадження: п. 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; можливість пред’явлення до державної виконавчої служби вимоги УПФУ про сплату недоїмки залежить від строку та порядку її узгодження страхувальником.

Пунктом 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який діяв на час оформлення недоїмки (втратив чинність з 01.01.2011) визначав, що у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом 10 робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом 10 робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.

У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Згідно п. 8.3 Постанови Правління ПФУ від 19.12.2003 №21-1 Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку, вказує відповідач, до заяви про прийняття до примусового виконання виконавчого документа не додано законодавчо передбачених доказів надіслання боржнику вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків.

До заяви про відкриття виконавчого провадження органом ПФУ додано реєстр відправлення простої кореспонденції навіть без штампа поштового відділення про її прийняття та не надано повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.20011 стаття 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у частині того, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом втратила чинність і тому відкриття виконавчого провадження після 01.01.2011 за вимогою є перевищенням повноважень державним виконавцем.

На підставі наведеного відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

За приписами ч. 5 ст. 181 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали та з’ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

За приписами ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (в редакції Закону від 09.09.2010, яка діяла з 12.10.2010) (далі іменується – Закону України №1058-IV) страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру – для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України №1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 №2461-VI (Закон набрав чинності 17.07.2010) (далі іменується – Закон України №2461-VI) встановлено, що підпункт 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№49 – 51, ст. 376) викладено в такій редакції: «фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески».

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю та перебувають на спрощеній системі оподаткування починаючи з липня 2010 року зобов'язані щомісяця сплачувати до органів Пенсійного фонду України за місцем реєстрації страхові внески (з урахуванням частини сум єдиного/фіксованого податку, які надійшли на рахунок Пенсійного фонду) у розмірі не меншому ніж: 294 грн. 82 коп. – за липень – вересень 2010 року; 301 грн. 12 коп. – за жовтень – листопад 2010 року; 306 грн. 10 коп. – за грудень 2010 року.

Статтею 20 Закону України №1058 встановлені строки сплати страхових внесків, а саме: за липень – вересень 2010 року – не пізніше 20 жовтня 2011 року.

Згідно п. 6 ст. 1 Закону України №2464-VI недоїмка – сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1, являючись страхувальником за Законом України №1058, не сплатила у зазначені терміни суму страхових внесків, внаслідок чого Управлінням Пенсійного фонду України у м. Токмак Запорізької області винесено вимогу про сплату боргу від 01.11.2010 №Ф-20У про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості зі сплати недоїмки зі страхових внесків в розмірі 854 грн. 46 коп.

За приписами ст. 106 Закону України №1058 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі іменується – недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Відповідно до ч. 4 ст. 106 Закону України №1058 вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. При цьому в разі наявності у страхувальника одночасно із зобов'язаннями із сплати недоїмки зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами, у тому числі зобов'язань за іншими рішеннями суду, стягнення недоїмки здійснюється в першу чергу і має пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями та стягненнями (крім зобов'язань щодо виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та витрат, пов'язаних з виконанням судових рішень із стягнення недоїмки). Це правило також застосовується в разі стягнення недоїмки за рахунок майна страхувальника, у тому числі майна, що перебуває в податковій заставі, а також у разі стягнення недоїмки із страхувальника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

Як вбачається з реєстру поштових відправлень, що знаходиться в матеріалах справи, позивач 04.11.2010 надіслав на адресу фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу №Ф-20 У. Проте, після отримання такої вимоги ОСОБА_1 не сплатила суму боргу та не оскаржувала таку вимогу в адміністративному чи судовому порядках.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження за вимогою від 01.11.2010 №Ф-20 У, у встановлені законом строки та порядку.

07.07.2011 на адресу позивача надійшов лист від 01.07.2011 №10707/09, яким відповідач повідомив про відмову позивачу у відкритті виконавчого провадження на підставі вимоги від 01.11.2010 №Ф-20 У.

Як вбачається з постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 01.07.2011, що знаходиться в матеріалах справи, державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції ОСОБА_2 розглянуто заяву позивача про примусове виконання вимоги від 01.11.2010 №Ф-20 У та постановлено відмовити в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання даної вимоги.

Зі змісту даної постанови вбачається, що підставою для прийняття такого рішення було те, що з 01.01.2011 втратила чинність стаття 106 Закону України №1058, згідно якої вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом та виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

В даній постанові зазначено, що вимога про сплату боргу не зазначена як виконавчий документ ні у переліку ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», ні у ст. 106 Закону України №1058, який діяв на день винесення позивачем вимоги про сплату боргу.

Відповідач в постанові зазначає, що при розгляді заяви позивача про прийняття виконавчого документа до примусового виконання державним виконавцем встановлено, що відповідно до ст. 106 Закону України №1058 органи Пенсійного фонду України направляють платнику страхових внесків вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків.

Згідно п. 8.3. Постанови Правління ПФУ від 19.12.2003 №21-1 «Про затвердження інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представнику чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установлених Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку, як зазначено в постанові, до заяви про прийняття до примусового виконання виконавчого документа позивачем не додано законодавчо передбачених доказів надіслання боржнику вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків.

Не погоджуючись з такими висновками органів державної виконавчої служби, позивач звернувся до суду з проханням скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 01.07.2011.

Судом встановлено, що вимога була передана для виконання 21.06.2011 без порушення норм матеріального та процесуального права, так як відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Тобто відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За приписами ст. 1 Закону України №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі іменується – рішення).

Згідно ст. 2 Закону України №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі іменується – державні виконавці).

Відповідно до ст. 8 Закону України №606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Статтею 11 Закону України №606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 17 Закону України №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, згідно наведеної вище норми, вимога позивача від 01.11.2010 №Ф-20У являється виконавчим документом, на підставі якого державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження.

За приписами 18 Закону України №606-XIV у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб – платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Згідно п. 8.2 ст. 8 Постанови Пенсійного фонду України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 19.12.2003 №21-1, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Судом встановлено, що вимога від 01.11.2010 №Ф-20У про сплату боргу містила всі необхідні для виконавчого документа реквізити, встановлені законом.

Статтею 19 Закону України №606-XIV встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках. У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника. У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Згідно ст. 22 Закону України №606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню – з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах – з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

Судом встановлено, що на виконання вимог даних статей позивачем разом із вимогою від 01.11.2010 було подано до органу виконавчої служби відповідну заяву про примусове виконання рішення, яка разом із виконавчим документом була подана в строки, встановлені законом.

Пунктом 1 ст. 25 Закону України №606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Проте, відповідач відмовив позивачу у прийнятті до провадження виконавчого документа від 01.11.2010 №Ф-20 У, про що виніс відповідну постанову, посилаючись на п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України №606-XIV, яким передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню – не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом. Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк з дня її надходження у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідач, як на підставу винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження послався на те, що згідно п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України №606-XIV такою обставиною є наявність численних скарг з боку боржників щодо суми недоїмки зі сплати страхових внесків в зв’язку з неотриманням від позивача повідомлення про наявність боргу зі сплати страхових внесків.

Суд звертає увагу відповідача на те, що посилання на такі підставі для відмови у прийнятті виконавчого документа є безпідставними та незаконними, оскільки чинне законодавство чітко та імперативно встановлює вимоги до виконавчих документів, порядку їх звернення до органів державної виконавчої служби та встановлює вичерпний перелік підстав для відмови стягувачу у прийнятті виконавчого документа.

Щодо посилань відповідача на те, що з 01.01.2011 втратила чинність стаття 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою було встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом та виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Тобто відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 25 Закону України №2464-VI, який набрав чинності з 01.01.2011, вимога про сплату недоїмки являється виконавчим документом.

За приписами ст. 82 Закону України №606-XIV рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 17, 94, 160-163 КАС України, суд          

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області до Відділу Державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції Запорізької області про скасування постанови від 01 липня 2011 року ВП №27352596 про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язання відповідача прийняти до виконання вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області про стягнення боргу з ОСОБА_1 від 01 листопада 2010 року №Ф-20 У, задовольнити в повному обсязі.

          Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу Державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції Запорізької області про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01 липня 2011 року у виконавчому провадженні №27352596.

          Зобов’язати Відділ Державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції Запорізької області прийняти до виконання вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак Запорізької області про стягнення боргу з ОСОБА_1 від 01 листопада 2010 року №Ф-20 У.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.          

Суддя (підпис) К.М.Недашківська

Суддя К.М.Недашківська