ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

справа № 2а-6575/09/1370

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  07 грудня 2009 року, 15 год. 10 хв.            

Львівський окружний адміністративний суд в складі:  

головуючого-судді                                                                   Кравчука В.М.

      за участю секретаря судового засідання                               Ганачівської Л.Ю.,  

представників позивача                           Мартина Д.І., Свінцова О.М.,

представника відповідача                           Грицак О.О.,  

розглянувши адміністративну справу за позовом Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка до Державної інспекції контролю за цінами у Львівській області про визнання нечинним і скасування рішення суб’єкта владних повноважень,-

  ВСТАНОВИВ:  

 13 жовтня 2009 року до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка до Державної інспекції контролю за цінами у Львівській області про визнання нечинним і скасування рішення № 202 від 16 липня 2009 року про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в частині стягнення 47792,16 гривень та штрафу в сумі 95584,32 гривень.

В обґрунтування позову позивач покликається на те, що є закладом освіти державної фори власності, видачу дипломів про вищу освіту за рахунок коштів осіб, які їх отримують, передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 133, вартість диплому у розмірі 35,04  грн. була визначена виробником дипломів, а тому університет мав правові підстави для стягнення вартості дипломів зі студентів, які їх отримували. Вважає, що рішення відповідача є неправомірним.  

Відповідач проти позову заперечував. Покликається на те, що у вартість навчання була врахована вартість випускної документації, розмір плати за навчання не може змінюватися протягом усього строку навчання, тому позивач не мав права стягувати додаткову плату за виготовлення дипломів.  

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази в межах заявлених вимог, Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка є державним закладом освіти. Наказом № 5 від 13.01.2005р. було встановлено розмір плати за навчання студентів набору 2005 року, підготовка яких здійснюється понад державне замовлення в межах ліцензованого обсягу прийому на умовах контракту з фізичними та юридичними особами.  

23 червня 2005р. були затверджені кошториси вартості навчання на різні факультети. У жодному з кошторисів, які досліджувалися Судом, окремо не визначено плати за виготовлення та видачу диплому про освіту.  

Навчання студентів здійснювалося на умовах договорів про навчання, підготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг, які є типовими.  Відповідно до п. 2.3. договору обов‘язком університету є видати Замовнику документ про освіту державного зразка. У п. 4.1. договору зазначено, що розмір плати встановлюється за весь строк надання освітньої послуги. Коригування вартості навчання здійснюється лише з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній рік.  

24 лютого 2009 року між університетом і Державним підприємством «Державний центр прикладних інформаційних технологій» укладено договір про закупівлю № 778/Д документів про освіту, за умовами якого Виконавець прийняв на себе обов‘язок виготовити та передати Замовнику (університету) документи про освіту. Кошторисом, який є додатком № 1 до цього договору, визначено вартість виготовлення одного диплома у розмірі 35,04 грн. (з ПДВ). Відповідно до видаткових накладних від 16.06.2009р., 08.07.2009р., 23.07.2009р.  університет отримував дипломи.

Листом від 19.06.2009р. № 1/9-417 Міністерство освіти і науки України повідомило керівників вищих навчальних закладів (зокрема й університет), що вартість виготовлення одного диплому про вищу освіту складає 35,04 гривень, а вартість одного додатку до диплому про вищу освіту – 0,96 гривні.

З 23 червня по 10 липня 2009 року Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області проводила перевірку позивача, за наслідками якої складено акт № 000402 від 10.07.2009 р. Під час перевірки виявлено, що наказом по університету від 23.04.2009 р. № 179 встановлено, що студенти оплачуються вартість диплому в розмірі 35,04 грн. та додатку до нього в розмірі 0,84 грн. Кошти збирають старости груп, перераховують їх на розрахунковий рахунок університету з розрахунку 35,88 грн. за один диплом та здають оригінал квитанції із списком студентів в бухгалтерію університету. Ці кошти університет у повному обсязі перераховує ДП «Державний центр прикладних інформаційних технологій». Цей порядок відповідав порядку, який було наведено в оголошенні, розміщеному в газеті «Освіта» (8-15.04.2009р., № 15-16).

На час перевірки 1332 студенти контрактної форми навчання сплатили кошти за дипломи на загальну суму 47792,16 гривень.

За наслідками перевірки 16 липня 2009 року відповідачем винесено рішення № 202 про застосування до Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін у вигляді вилучення в дохід Держбюджету м. Дрогобича 147268,08 гривень.

Зазначені фактичні обставини сторони визнають і щодо них немає спору. Спір виник щодо оцінки правомірності дій позивача, які полягають в отриманні від студентів контрактної форми навчання плати за виготовлення дипломів.  

Вирішуючи спір, Суд керується ст. 9 Закону України «Про вищу освіту», за якою встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра. Для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлено, що у 2009 році норми законодавства щодо виготовлення документів про освіту реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2009 рік (ст. 26).

На виконання зазначеної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 133 затверджено Порядок використання у 2009 році коштів, передбачених у державному бюджеті для виготовлення  випускних документів про освіту (надалі – Порядок № 133). Відповідно до п. 3 Порядку № 133 за рахунок бюджетних коштів виготовляються свідоцтва про базову загальну середню освіту, атестати про повну загальну середню освіту та бланки додатків до свідоцтва про базову загальну середню освіту та додатків до атестата про повну загальну середню освіту, свідоцтва про закінчення спеціальної загальноосвітньої школи (для дітей, що мають вади у фізичному чи розумовому розвитку), бланки похвальних листів "За високі досягнення у навчанні" та похвальних грамот "За особливі досягнення у навчанні", золоті медалі "За високі досягнення у навчанні", срібні медалі "За досягнення у навчанні" для осіб, які навчалися за кошти державного та місцевих бюджетів. Виготовлення інших документів про освіту, а також про вчені звання здійснюється за рахунок коштів осіб, які їх отримують.

Суд звертає увагу, що Порядок № 133 поширюється на правовідносини, що виникли у зв‘язку із видачею дипломів про освіту за рахунок бюджетних коштів. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про вищу освіту» документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України лише для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету. Зазначена норма не поширюється на осіб, які навчалися за рахунок власних коштів (контрактників).  Відтак, Суд дійшов висновку, що Порядок № 133 регулює лише питання виготовлення та видачі дипломів студентам, які навчалися за кошти державного бюджету, а тому цей нормативний акт не може бути підставою для стягнення вартості дипломів з студентів, яким надають платні освітні послуги.  

Відповідно до частини 4 ст. 61 Закону України «Про освіту» додатковими джерелами фінансування навчальних закладів є, зокрема, кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг.

У частині 5 ст. 61 зазначено, розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання.  

Кошти, отримані навчальним закладом як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг, не оподатковуються і не можуть бути вилучені в доход держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні навчального закладу за умови, якщо вони спрямовуються на статутну діяльність навчального закладу.

Порядок надання платних послуг державними навчальними закладами затверджено спільним наказом Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27.10.1997 р. № 383/239/131 (надалі – Порядок № 383). У п. 1.1 цього Порядку зазначено, що підставою для надання конкретного виду платних послуг за розділом 1 "У сфері освітньої діяльності" постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38 є договір (контракт) з фізичною або юридичною особою, в якому визначається порядок надання послуги, розмір та терміни оплати за надану послугу; заява фізичної особи. В разі неякісного виконання, або невиконання послуги, внесені кошти підлягають обов'язковому поверненню фізичній (юридичній) особі, яка оплатила послугу.

Під час судового слідства встановлено, що змін чи доповнень до договору про надання освітніх послуг не вносилося, нових договорів, які б були підставою для оплати вартості диплому, теж не укладалось. За таких обставин у позивача не було правових підстав для отримання додаткової плати, понад суму, визначену у договорі.

Відповідно до п. 2.1 – 2.2 Порядку № 383 надання платних послуг, розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги. До складу навчальних витрат включаються витрати на придбання сировини і матеріалів, що використовуються в навчальному процесі, придбання і тиражування методичних матеріалів, навчальної і випускної документації, малоцінних і швидкозношуваних предметів, інструменту, оплата електроенергії, палива, газу, води, які використовуються в навчальних цілях (п. 3.4.1 Порядку № 383).

Диплом про освіту є випускною документацією, а тому вартість його виготовлення є складовою частиною навчальних витрат, які враховуються під час визначення плати за навчання.

Положення Закону України «Про освіту» про незмінність вартості навчання не містить винятків, а тому зміна вартості виготовлення дипломів, так само, як і будь-яких інших витрат, з урахуванням яких було визначено плату за навчання, не є підставою для збільшення вартості освітніх послуг.  

За таких обставин Суд дійшов висновку, що позивач не мав правових підстав для стягнення з студентів плати за виготовлення дипломів про освіту.  

Відповідно до ст.14 Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 3 грудня 1990 року № 507-XII (із змінами), вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією  сума виручки  в  результаті  порушення  державної  дисципліни цін підлягає вилученню в доход бюджету, крім того стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Стягуючи плату за виготовлення та видачу дипломів, позивач неправомірно отримав необґрунтовану виручку, що є порушенням державної дисципліни цін і підставою для застосування економічних санкцій з боку Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області.

Перевіряючи рішення відповідача на предмет дотримання вимог, передбачених у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вважає, що воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є правомірним, а у позові слід відмовити повністю.  

Відповідно до ст. 94 КАС України не передбачено відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові. Тому ці витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 17-19, 86, 94, 160-163 КАС України, Суд –

  П О С Т А Н О В И В :  

 1. У позові Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка до Державної інспекції контролю за цінами у Львівській області про визнання нечинним і скасування рішення № 202 від 16 липня 2009 року про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в частині стягнення 47792,16 гривень та штрафу в сумі 95584,32 гривень –   відмовити.  

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасована, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

  Повний текст постанови виготовлено 08 грудня 2009р. о 14:00  

  Суддя                                В.М.Кравчук