Справа № 22ц-9428/09 Головуючий у 1 інстанції Биліна Т.І.
Категорія 32 Доповідач Соломаха Л.І.
____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Соломахи Л.І.
суддів Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.
при секретарі Лєдовській О.М.
за участю:
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Царегородцева С.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров’я на виробництві, за апеляційною скаргою відповідача – Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2009 року, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2009 року з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області на користь ОСОБА_1 . стягнуто на відшкодування моральної шкоди 21 000 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Зазначає, що суд не врахував, що з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені із ст. 1, ст. 21, ст. 28, ст. 34 та ст. 35 норми щодо обов’язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України такий обов’язок покладено на роботодавця, в зв’язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди.
Крім того, судом дана невірна оцінка глибині фізичних та моральних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Царегородцев С.Ф. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1. в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через свого представника надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник позивач ОСОБА_1. – адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі ордера, виданого адвокатським об’єднанням «Донецька обласна колегія адвокатів», проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що під час роботи на шахті «Південнодонбаська № 1» з позивачем 10 жовтня 1998 року під час виконання обов’язків гірничого робітника очисного забою стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав черепно-мозкову травму, про що складений акт про нещасний випадок № 411від 13 жовтня 1998 року (а.с. 8-9).
Рішенням МСЕК від 28 жовтня 2003 року позивачу за діагнозом «епілепсія внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми в 1998 році» вперше встановлена втрата професійної працездатності - 70% безстроково та він визнаний інвалідом 2 групи через трудове каліцтво (а.с. 11-12).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров’я в результаті нещасного випадку на виробництві позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Зазначений висновок суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V.
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р. № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов’язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов’язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.
Разом з тим, за змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 28 жовтня 2003 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності, тобто під час дії Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V. На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 28 жовтня 2003 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.
Посилання відповідача на норми Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», як такі, що припинили відшкодування моральної шкоди потерпілим, також не заслуговують на увагу.
Пунктом 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» на 2007 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей Закон набув чинності з 01 січня 2007р.
Проте правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди виникли до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни у Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення», а саме, що «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».
Проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначені зміни, що були викладені в пункті 44 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, також не ґрунтуються на законі.
Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», на положеннях якої ґрунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про нещасний випадок, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.
Доводи відповідача про відсутність його вини в заподіянні шкоди не ґрунтуються на законі.
Норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відповідача обов’язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв’язку із ушкодженням його здоров’я та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв’язку з отриманим каліцтвом, ступінь втрати ним професійної працездатності – 70% і визначив її розмір в сумі 21 000 грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у віці 54 роки внаслідок перенесеної в 1998 році черепно-мозкової травми на виробництві захворів на психічне захворювання, став інвалідом 2 групи і відновлення стану його здоров’я є неможливим. Доводи відповідача про завищену оцінку глибини моральних страждань позивача є необґрунтованими.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області відхилити.
Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Л.І. Соломаха
Судді: А.Б. Азевич
Л.П. Єлгазіна