АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-4943/09 Головуючий у 1-й інстанції: Пустовіт З.П.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Приймака В.М.
суддів Гончара О.С., Бабак А.М.
при секретарі Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «28» вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошових коштів за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Уточнюючи і доповнюючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом до ВАТ «Укртелеком», в якому зазначала, що в серпні 2008 року її було прийнято електромонтером на роботу в ЦЕЗ №1 Запорізької філії ВАТ «Укртелеком». При прийнятті було укладено строковий трудовий договір з терміном дії з 11.08.2008 року по 10.11.2008 року.
Проте її було звільнено за закінченням строку договору 27.02.2009 року. Повний розрахунок проведено лише 11.03.2009 року.
В зв’язку з чим, позивач вважала, своє звільнення незаконним, оскільки умова про строковість трудового договору не відповідала вимогам ч.2 ст.23 КЗпП України. Строковий договір через його неприпинення в листопаді 2008 року став безстроковим, а тому її звільнення було незаконним. В зв’язку з чим, ОСОБА_1 просила ухвалити рішення про скасування наказу про своє звільнення, поновити її на роботі у відповідача, одночасно стягнути грошові кошті за несвоєчасний розрахунок при звільненні і середній заробіток за час вимушеного прогулу. Зобов’язати відповідача відшкодувати завдану позивачеві незаконним звільненням моральну шкоду.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «28» вересня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про скасування рішення суду і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Встановлено, що 08.08.2008 року позивач звернулась з письмовою заявою до відповідача про прийняття її на роботу електромонтером в ЦЕЗ №1 Запорізької філії ВАТ «Укртелеком» на період з 11.08.2008 року по 10.11.2008 року. (а.с. 9)
В зв’язку з чим, 08.08.2008 року сторонами було укладено строковий трудовий договір з терміном дії з 11.08.2008 року по 10.11.2008 року. (а.с. 10)
Того ж дня було видано наказ №191-к про прийняття ОСОБА_1 на роботу на період по 10.11.2008 року. (а.с. 27)
Наказом №49-К від 27.02.2009 року ОСОБА_1 було звільнено за закінченням строку договору. (а.с. 11)
Дані обставини встановлено судом першої інстанції і сторонами не оспорюються.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що трудовий договір було укладено між сторонами на період не з 11.08.2008 року по 10.11.2008 року, а з 11.08.2008 року по 27.02.2009 року. При цьому суд посилався на відповідний строковий трудовий договір, датований 08.08.2008 року, укладений між сторонами (а.с. 28)
Оскільки сторони визначились із строком дії договору саме до 27.02.2009 року, то й звільнення позивача цією датою є законним, а тому з цих підстав в задоволенні позову суд відмовив.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.391 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Згідно вищенаведених матеріалів справи на підставі укладеного сторонами строкового трудового договору від 08.08.2009 року було видано наказ №191-к про прийом ОСОБА_1 на роботу на період по 10.11.2008 року, про що позивач була ознайомлена під підпис. (а.с. 27)
Жодних наказів про прийом на роботу позивача строком до 27.02.2009 року відповідачем не складалось.
Відповідач не заперечував, що строковий трудовий договір, в якому зазначено термін його дії до 27.02.2009 року сторонами 08.08.2008 року не укладався. Його було укладено сторонами заднім числом. Що з точки закону є неприпустимим. До намагання відповідача зазначити вказаний договір як внесення змін до первісного строкового договору із строком його дії до 10.11.2008 року колегія суддів ставиться критично, оскільки зміни (доповнення) до договору мають вноситись окремою угодою із зазначенням дати складання таких змін.
Проте, зазначені обставини позбавляють суд можливості встановити дійсну дату складання строкового договору, в якому зазначено терміном його дії 27.02.2009 року, оскільки позивач стверджує, що даний договір підписано в лютому 2009 року, а представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції наполягав на тому, що його підписано на початку листопада 2008 року. Таким чином, обидві сторони погодились із тим, що даний договір не укладався 08.08.2008 року. Це означає, що приймати його до уваги суд не вправі.
В зв’язку з наведеним, колегія суддів приходить до переконання, що продовження позивачем виконання своїх трудових обов’язків після 10.11.2008 року на підставі договору від 08.08.2008 року, за відсутності належно оформлених змін до нього і дії наказу №191-к про прийом ОСОБА_1 на роботу лише на період по 10.11.2008 року, з огляду на наведені положення ч.1 ст.391 КЗпП України дія зазначеного договору вважається продовженою на невизначений строк. Отже звільняти позивача в лютому 2009 року з підстав закінчення строку договору відповідач не мав права.
Більш того, оскільки згідно з ч.2 ст. 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Характер виконання роботи електромонтерами лінійних споруд електрозв’язку та проводного мовлення в ЦЕЗ ВАТ «Укртелеком» дозволяє встановлювати постійність цих трудових відносин та нічим не зумовлює укладання лише строкових договорів. Не передбачено це й нормами діючого законодавства. Тому колегія суддів приходить до переконання, що п.п. а) п.14 та п.15 трудового договору укладеного 08.08.2008 року сторонами, щодо його строковості є незаконними.
Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
При вирішенні питання про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приймає до уваги, що цей прогул мав місце за період з 27.02.2009 року по 24.11.2009 року, що складає 8 місяців і 20 днів (робочих). Середньомісячний заробіток позивача складає 1124,48 грн., а отже розмір стягнення в цій частині складає 9932,91 грн. (1124,48х8+1124,48:24х20)
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що звільнення позивача дійсно було незаконним, позивач весь цей час була позбавлена засобів до існування, так і не змогла працевлаштуватись, що безумовно завдало їй моральної шкоди. Разом з тим, суд приймає до уваги й те, що при укладенні угод позивач добровільно поставила себе в несприятливі умови, підписавши договір, частина якого не відповідала вимогам закону, тому розмір такого відшкодування не може перевищувати 500 грн.
При вирішенні питання про задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає дані вимоги незаконним, оскільки позивач поновлюється на роботі із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, до складу якого входить і сума за період з моменту звільнення позивача до повного розрахунку при звільненні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «28» вересня 2009 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати наказ №49-к від 27.02.2009 року про звільнення ОСОБА_1.
Визнати недійсним п.п. а) п.14 та п.15 трудового договору, укладеного 08 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» і ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на роботі в ЦЕЗ №1 Запорізької філії ВАТ «Укртелеком» електромонтером лінійних споруд електрозв’язку та проводного мовлення.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 9932 (дев’ять тисяч дев’ятсот тридцять дві) гривні 91 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2009 року по 24.11.2009 року.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 500 (п’ятсот) грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 7 (сім) гривень 50 коп. судових витрат, сплачених позивачем при зверненні до суду.
Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
головуючий суддя Суддя суддя
Приймак В.М. Гончар О.С. Бабак А.М.