АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-4884/09 Головуючий у 1-й інстанції: Кочева І.В.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Приймака В.М.
суддів Гончара О.С. , Бабак А.М.
при секретарі Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому зазначив, що 02.07.2009 року він подав заяву про своє звільнення за власним бажанням з посади менеджера підрозділу «Бізнес по роботі з торговими підприємствами» в Дніпрорудненському відділенні філії Запорізького РУ ЗАТ КБ «Приватбанк».
Проте, 21.07.2009 року позивач дізнався, що його 16.07.2009 року було звільнено із займаної посади за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України – систематичне невиконання трудових обов’язків.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки ніякого систематичного невиконання трудових обов’язків ним не вчинялось.
Своє притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани 10.07.2009 року вважає незаконним, оскільки воно було накладено безпідставно.
В зв’язку з чим, позивач просив суд ухвалити рішення про зміну підстав свого звільнення за угодою сторін з 24.07.2009 року.
Крім того, позивач зазначив, що розрахунок при звільненні з ним проведено невчасно, т.т. лише 24.07.2009 року, тому просив стягнути з відповідача 694,74 грн. грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні за 6 днів.
ОСОБА_1 також зазначив, що незаконним звільненням йому було завдано моральної шкоди, на відшкодування якої він просив стягнути з банку 5000 грн.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 249,18 грн. за час затримки видачі трудової книжки з 17.07.2009 по 20.07.2009 року, на відшкодування моральної шкоди стягнуто 250 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 просив зазначене рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Вислухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на 10.07.2009 року мав дисциплінарні стягнення у вигляді доган, які накладались на нього в лютому, травні та на початку липня 2009 року. Притягнення до дисциплінарної відповідальності позивач не оскаржив, хоча і вважав їх безпідставними. В зв’язку із поданням позивачем заяви про своє звільнення за угодою сторін, ОСОБА_1 наказом від 02.07.2009 року було зобов’язано на протязі 7 діб передати закріплені за ним товарно-матеріальні цінності у кількості 656 шт. Оскільки він у визначений термін цього не виконав, його 10.07.2009 року було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани і надано додатковий тридобовий термін для виконання передачі зазначених ТМЦ. Оскільки і в даний термін цей обов’язок не був виконаний, то його було звільнено за систематичне невиконання своїх трудових обов’язків.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час перевірки законності звільнення працівника з підстав систематичного невиконання ним своїх трудових обов’язків суд першої інстанції мав перевірити законність і обґрунтованість накладення на нього попередніх дисциплінарних стягнень.
Проте, суд першої інстанції від виконання цього обов’язку самоусунувся, обмежившись лише посиланням на те, що ОСОБА_1 раніше притягувався до дисциплінарної відповідальності наказами №PR\2-2009-550 від 27.02.2009 року, №PR\2-2009-1474 від 26.05.2009 року, №PR\2-2009-1873 від 01.07.2009 року, службовими записками №Э.ZP.0.0.0.0./23-20521 від 29.05.2009 року та №Э.ZP.0.0.0.0.\23-84 від 27.02.2009 року.
Проте суд усупереч вимогам ст. ст. 212, 214 ЦПК України належним чином не перевірив доводів відповідача й не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
Разом з тим, вивченням зазначених наказів про «притягнення до дисциплінарної відповідальності» встановлено, що вони носять загальних характер по банку вцілому і не містять у собі навіть прізвища позивача і та всупереч вимогам ч.4 ст.149 КЗпП України не містять у собі розписок, які б свідчили про ознайомлення позивача з цими наказом. (а.с. 130-133, 135-138, 140-144).
З огляду на зазначене положення ч.4 ст. 149 КЗпП України застосування дисциплінарного стягнення оформлюється наказом (розпорядженням), а тому суд першої інстанції не вправі був приймати до уваги якісь доповідні, як доказ застосування такого стягнення. (а.с. 134, 139)
Не з’ясував суд першої інстанції і обґрунтованість накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення наказом №0(3) від 10.07.2009 року за порушення строків передачі справ згідно наказу №0(1) від 02.07.2009 року.
Пунктом 3 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку , якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Проте, розглядаючи справу відповідачем не було надано суду першої інстанції навіть посадової інструкції ОСОБА_1, з якої б можна було встановити «обов'язки, покладені на нього трудовим договором», як і не надано суду «правил внутрішнього трудового розпорядку» по банку. А отже суд першої інстанції не мав навіть наміру встановити вид обов’язку позивача, який останнім не був чи неналежно був виконаний. Не зміг послатись на «порушений» пункт посадової інструкції ОСОБА_1 й представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції. Не містять у собі посилання на порушенні ОСОБА_1 пункти його посадової інструкції й накази про оголошення догани від 10.07.2009 року та звільнення від 13.07.2009 року.
Не містить у собі наказ №0(1) від 02.07.2009 року даних про те, що ОСОБА_1 був ним ознайомлений. Тотожнє порушення має місце і щодо наказу про дисциплінарне стягнення №0(3) від 10.07.2009 року і встановлення додаткового строку виконання зобов’язання. (а.с. 18, 19)
Зобов’язуючи ОСОБА_1 наказом №0(1) від 02.07.2009 року передати закріплені за ним ТМЦ у кількості 656 штук, відповідач не надав суду доказів того, що позивач взагалі отримував ці ТМЦ в зазначеній кількості.
До посилання представника відповідача на акт прийому-передачі на а.с. 104-126, колегія суддів ставиться критично, оскільки даний акт не містить у собі даних про те, що позивач отримав зазначені в акті термінали. І, більш того, в акті такі термінали зазначені в кількості 40 одиниць, але ніяк не 656 шт.
Крім того, ненадання відповідачем посадової інструкції, свідчить про недоведеність останнім обов’язків позивача отримувати (обслуговувати, обліковувати та інш.), а при звільненні повертати будь-які ТМЦ.
Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону.
Приймаючи до уваги, що позивач звертався до відповідача про розірвання трудового договору за згодою сторін, проте останній такої згоди не надав, а звільнив ОСОБА_1 з порушенням вимог закону за своєю ініціативою, колегія суддів вважає за можливе змінити формулювання підстав для звільнення позивача у відповідності до ч.1 ст.38 КЗпП України – «за власним бажанням».
При вирішенні питання про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.
Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу .
Трудова книжка була видана позивачеві лише 21.07.2009 року тому час вимушеного прогулу за період з 17 по 21 липня 2009 року становить три робочих дні. З огляду на те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 124,59 грн., з відповідача підлягає стягненню 373,77 грн.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що звільнення позивача дійсно відбулось в протизаконний спосіб, що безумовно завдало йому моральної шкоди. Проте, в справі відсутні докази того, що це в значній мірі позначилось на його подальшому житті і працевлаштуванні зокрема. Тому колегія суддів вважає за можливим на відшкодування моральної шкоди обмежитись стягненням 300 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2009 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера підрозділу «Бізнес по роботі з торговими підприємствами» в Дніпрорудненському відділенні філії Запорізького Регіонального управління Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України – за систематичне порушення трудових обов’язків, незаконним.
Не поновлюючи ОСОБА_1 на роботі, змінити формулювання причини його звільнення з «п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України – за систематичне порушення трудових обов’язків» на «ч.1 ст.38 КЗпП України – за власним бажанням». Датою звільнення ОСОБА_1 вважати 21 липня 2009 року.
Зобов’язати Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» у відповідності до п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (Затверджена Наказом Міністерства Юстиції №58 від 29.07.1993) внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про зміну формулювання причин його звільнення і дату звільнення.
Стягнути із Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 373,77 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за три робочих дні за період з 17 по 21 липня 2009 року.
Стягнути із Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 300 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути із Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави 316,5 грн. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий суддя Суддя Суддя
Приймак В.М. Гончар О.С. Бабак А.М.