Судове рішення #6929631

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ


Справа №22-4884/09 Головуючий у 1-й інстанції: Кочева І.В.

Суддя-доповідач: Гончар О.С.


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2009 року                     м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді     Приймака В.М.

суддів             Гончара О.С. , Бабак А.М.

при секретарі         Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому зазначив, що 02.07.2009 року він подав заяву про своє звільнення за власним бажанням з посади менеджера підрозділу «Бізнес по роботі з торговими підприємствами» в Дніпрорудненському відділенні філії Запорізького РУ ЗАТ КБ «Приватбанк».

Проте, 21.07.2009 року позивач дізнався, що його 16.07.2009 року було звільнено із займаної посади за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України – систематичне невиконання трудових обов’язків.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки ніякого систематичного невиконання трудових обов’язків ним не вчинялось.

Своє притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани 10.07.2009 року вважає незаконним, оскільки воно було накладено безпідставно.

В зв’язку з чим, позивач просив суд ухвалити рішення про зміну підстав свого звільнення за угодою сторін з 24.07.2009 року.

Крім того, позивач зазначив, що розрахунок при звільненні з ним проведено невчасно, т.т. лише 24.07.2009 року, тому просив стягнути з відповідача 694,74 грн. грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні за 6 днів.

ОСОБА_1 також зазначив, що незаконним звільненням йому було завдано моральної шкоди, на відшкодування якої він просив стягнути з банку 5000 грн.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 249,18 грн. за час затримки видачі трудової книжки з 17.07.2009 по 20.07.2009 року, на відшкодування моральної шкоди стягнуто 250 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 просив зазначене рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на 10.07.2009 року мав дисциплінарні стягнення у вигляді доган, які накладались на нього в лютому, травні та на початку липня 2009 року. Притягнення до дисциплінарної відповідальності позивач не оскаржив, хоча і вважав їх безпідставними. В зв’язку із поданням позивачем заяви про своє звільнення за угодою сторін, ОСОБА_1 наказом від 02.07.2009 року було зобов’язано на протязі 7 діб передати закріплені за ним товарно-матеріальні цінності у кількості 656 шт. Оскільки він у визначений термін цього не виконав, його 10.07.2009 року було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани і надано додатковий тридобовий термін для виконання передачі зазначених ТМЦ. Оскільки і в даний термін цей обов’язок не був виконаний, то його було звільнено за систематичне невиконання своїх трудових обов’язків.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час перевірки законності звільнення працівника з підстав систематичного невиконання ним своїх трудових обов’язків суд першої інстанції мав перевірити законність і обґрунтованість накладення на нього попередніх дисциплінарних стягнень.

Проте, суд першої інстанції від виконання цього обов’язку самоусунувся, обмежившись лише посиланням на те, що ОСОБА_1 раніше притягувався до дисциплінарної відповідальності наказами №PR\2-2009-550 від 27.02.2009 року, №PR\2-2009-1474 від 26.05.2009 року, №PR\2-2009-1873 від 01.07.2009 року, службовими записками №Э.ZP.0.0.0.0./23-20521 від 29.05.2009 року та №Э.ZP.0.0.0.0.\23-84 від 27.02.2009 року.

Проте суд усупереч вимогам ст. ст. 212, 214 ЦПК України належним чином не перевірив доводів відповідача й не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Разом з тим, вивченням зазначених наказів про «притягнення до дисциплінарної відповідальності» встановлено, що вони носять загальних характер по банку вцілому і не містять у собі навіть прізвища позивача і та всупереч вимогам ч.4 ст.149 КЗпП України не містять у собі розписок, які б свідчили про ознайомлення позивача з цими наказом. (а.с. 130-133, 135-138, 140-144).

З огляду на зазначене положення ч.4 ст. 149 КЗпП України застосування дисциплінарного стягнення оформлюється наказом (розпорядженням), а тому суд першої інстанції не вправі був приймати до уваги якісь доповідні, як доказ застосування такого стягнення. (а.с. 134, 139)

Не з’ясував суд першої інстанції і обґрунтованість накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення наказом №0(3) від 10.07.2009 року за порушення строків передачі справ згідно наказу №0(1) від 02.07.2009 року.

Пунктом 3 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку , якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Проте, розглядаючи справу відповідачем не було надано суду першої інстанції навіть посадової інструкції ОСОБА_1, з якої б можна було встановити «обов'язки, покладені на нього трудовим договором», як і не надано суду «правил внутрішнього трудового розпорядку» по банку. А отже суд першої інстанції не мав навіть наміру встановити вид обов’язку позивача, який останнім не був чи неналежно був виконаний. Не зміг послатись на «порушений» пункт посадової інструкції ОСОБА_1 й представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції. Не містять у собі посилання на порушенні ОСОБА_1 пункти його посадової інструкції й накази про оголошення догани від 10.07.2009 року та звільнення від 13.07.2009 року.

Не містить у собі наказ №0(1) від 02.07.2009 року даних про те, що ОСОБА_1 був ним ознайомлений. Тотожнє порушення має місце і щодо наказу про дисциплінарне стягнення №0(3) від 10.07.2009 року і встановлення додаткового строку виконання зобов’язання. (а.с. 18, 19)

Зобов’язуючи ОСОБА_1 наказом №0(1) від 02.07.2009 року передати закріплені за ним ТМЦ у кількості 656 штук, відповідач не надав суду доказів того, що позивач взагалі отримував ці ТМЦ в зазначеній кількості.

До посилання представника відповідача на акт прийому-передачі на а.с. 104-126, колегія суддів ставиться критично, оскільки даний акт не містить у собі даних про те, що позивач отримав зазначені в акті термінали. І, більш того, в акті такі термінали зазначені в кількості 40 одиниць, але ніяк не 656 шт.

Крім того, ненадання відповідачем посадової інструкції, свідчить про недоведеність останнім обов’язків позивача отримувати (обслуговувати, обліковувати та інш.), а при звільненні повертати будь-які ТМЦ.

Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону.

Приймаючи до уваги, що позивач звертався до відповідача про розірвання трудового договору за згодою сторін, проте останній такої згоди не надав, а звільнив ОСОБА_1 з порушенням вимог закону за своєю ініціативою, колегія суддів вважає за можливе змінити формулювання підстав для звільнення позивача у відповідності до ч.1 ст.38 КЗпП України – «за власним бажанням».

При вирішенні питання про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу .

Трудова книжка була видана позивачеві лише 21.07.2009 року тому час вимушеного прогулу за період з 17 по 21 липня 2009 року становить три робочих дні. З огляду на те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 124,59 грн., з відповідача підлягає стягненню 373,77 грн.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що звільнення позивача дійсно відбулось в протизаконний спосіб, що безумовно завдало йому моральної шкоди. Проте, в справі відсутні докази того, що це в значній мірі позначилось на його подальшому житті і працевлаштуванні зокрема. Тому колегія суддів вважає за можливим на відшкодування моральної шкоди обмежитись стягненням 300 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2009 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера підрозділу «Бізнес по роботі з торговими підприємствами» в Дніпрорудненському відділенні філії Запорізького Регіонального управління Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України – за систематичне порушення трудових обов’язків, незаконним.

Не поновлюючи ОСОБА_1 на роботі, змінити формулювання причини його звільнення з «п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України – за систематичне порушення трудових обов’язків» на «ч.1 ст.38 КЗпП України – за власним бажанням». Датою звільнення ОСОБА_1 вважати 21 липня 2009 року.

Зобов’язати Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» у відповідності до п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (Затверджена Наказом Міністерства Юстиції №58 від 29.07.1993) внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про зміну формулювання причин його звільнення і дату звільнення.

Стягнути із Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 373,77 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за три робочих дні за період з 17 по 21 липня 2009 року.

Стягнути із Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 300 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави 316,5 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.


Головуючий суддя Суддя Суддя

Приймак В.М. Гончар О.С. Бабак А.М.


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація