АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4788/09 Головуючий у 1-й інстанції: Троценко Т.А.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бондара В.О.,
суддів: Крилової О.В.,
Спас О.В.,
при секретарі Мосіній О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2009 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, стягнення грошової суми,
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми, в якій зазначав, що у жовтні 2008 року між ним та відповідачем було укладено попередній усний договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 і в якості авансу він віддав 6000 доларів США, розписки при цьому не складали. Остаточно повинні були розрахуватися в момент оформлення документів у нотаріуса, але в грудні 2008 року різко підвищився курс долару США, і він не зміг зібрати необхідної суми для розрахунку, тому дійшов домовленості із ОСОБА_3 про повернення авансу, але в подальшому той відмовився повертати гроші. Просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь 6000 доларів США, що еквівалентно 57180 грн. та витрати, пов’язані з розглядом справи.
У червні 2009 року ОСОБА_3 і ОСОБА_5 подали до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просили суд визнати дійсним договір купівлі-продажу вищевказаного житлового будинку і стягнути з ОСОБА_1 30800 грн. як такі, що він не доплатив за будинок, виходячи з його вартості 10000 доларів США.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 аванс в сумі 57180 грн., а також судові витрати в сумі 597 грн. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з 257 грн. судового збору та 1000 грн. витрат на правову допомогу.
ОСОБА_1 надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення законним та обґрунтованим і просить про відхилення апеляційної скарги.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга .задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Під час апеляційного розгляду справи судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 214 ЦПК України та належно вирішив питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення за первісним та зустрічними позовами, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші факти, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи є підстави для задоволення або відмови в позові.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_3 на його користь суму грошових кошті 57180грн. суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами в справі склалися правовідносини до яких підлягають застосуванню ст. ст. 570, 571 ЦК України. Такий висновок відповідає обставинам справи, оскільки судом встановлено та не оспорено сторонами, що між ними було досягнуто домовленість щодо купівлі-продажу вищевказаного житлового будинку за суму, що відповідає десяти тисячам доларів США і з цієї суми відповідачу ОСОБА_3 позивачем ОСОБА_1 передано шість тисяч доларів США, проте покупець ОСОБА_1 наприкінці 2008р. повідомив, що в зв’язку з різким підвищенням курсу долару США він не в змозі сплатити суму, що залишилася та просив повернути раніше передану суму.
Правовий режим завдатку в правовідносинах сторін застосовуватися не може, оскільки судом першої інстанції не встановлено, що сума видавалася покупцем на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання, а тому вона вважається авансом, що відповідає вимогам ст. 570 ЦК України.
Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних договором платежів, підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язання.
Правила ст. 571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в таких випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь із сторін.
У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Оскільки договору купівлі-продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, то сплачені в рахунок виконання договору ОСОБА_1 гроші є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися.
Правильним є і висновок рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та вимог ОСОБА_5, зокрема, про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку та стягнення з ОСОБА_1 грошей у сумі 30800грн., які останній заборгував ОСОБА_3 та ОСОБА_5, так як не розрахувався з ними остаточно з цим договором.
ОСОБА_3 та ОСОБА_5 просять про задоволення цієї частини позовних вимог, посилаючись на ст. ст. 218, 220 ЦК України, що суперечить вказаним нормам матеріального права, на підставі яких заявлені позовні вимоги задоволені бути не можуть.
Спір виник щодо договору купівлі-продажу житлового будинку, який є нерухомим майном. Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Правильність висновку рішення суду підтверджується роз’ясненнями п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними”, де сказано: вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Виходячи з викладеного відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 30800грн. на користь ОСОБА_3, ОСОБА_5, які останні вважають такими, що не доплачені ОСОБА_1 за будинок.
Позовні вимоги в частині витребування документів на будинок у ОСОБА_1 не можуть бути задоволеними, оскільки згідно ст. 3 ЦПК України право на звернення за судовим захистом має особа, чиї права, свободи або інтереси порушено, проте ОСОБА_1 не заперечує повернути ті документи на будинок, які в нього є, проте ОСОБА_3 відмовляється від їх отримання, так як бажає примусити ОСОБА_1 до завершення дій з купівлі будинку, що знайшло своє підтвердження поясненнями сторін в засіданні апеляційного суду.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, відповідно, не можуть бути задоволені їх вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 судових витрат, так як для цього відсутні підстави, визначені ст. 88 ЦПК України.
Ретельний аналіз доводів апеляційної скарги під час апеляційного розгляду справи дає підстави стверджувати про їх неприйнятність, оскільки вони полягають в такому, що не стосується обставин даної справи, цитуванні норм Конституції України, рішень Конституційного Суду України, Постанов Пленуму Верховного Суду України, листів Верховного Суду України, а також в певному переліку рішень Європейського Суду, які не можуть застосовуватися як джерело права в даній справі, оскільки виходять з межі спірних правовідносин.
Довід апеляційної скарги про неправильність оцінки доказів неспроможний спростувати висновки оскаржуваного рішення, оскільки не знайшов свого підтвердження за тих обставин, що суд першої інстанції належно виконав вимоги ст. 212 ЦПК України та відобразив результати оцінки доказів в рішенні.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст.ст. 307, 308 , 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :