Справа № 22 -2547, Головуючий у 1-й інстанції
категорія – 20 - - Карпенко О.Л.
Доповідач - Головань А.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючої Кривохижі В.І.
суддів Черниш Т.В.
Голованя А.М.
при секретарі Дімановій Н.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2009 року і
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.
Посилалася на те, що 29 червня 1999 року купила у відповідачів за 1250 грн. будинок по АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною розпискою. Від нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу, яке мало відбутися пізніше, відповідачі ухиляються, у зв”язку з чим просила визнати вищезгадану угоду дійсною.
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2005 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою цього ж суду від 16 червня 2009 року зазначене рішення скасовано за нововиявленими обставинами.
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2009 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявленого нею позову.
Зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, не врахував, зокрема, таких обставини, що укладення договору купівлі підтверджується письмовою розпискою, вона тривалий час - з часу придбання будинку з 1999 року постійно проживає у спірному будинку, рішенням сільської Ради їй надано у користування земельна ділянка для обслуговування садиби, вона сплачує відповідні податки тощо.
Вирішуючи справу суд першої інстанції зазначив, що оскільки сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору - предмета, а саме не зазначили місце знаходження будинку, розписка підписана іншою особою, а не позивачем, то у задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного будинку має бути відмовлено.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача та її представника, які підтримали доводи скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Однак ухвалене судом рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону.
Так, у мотивувальній частині рішення судом зазначено, що відповідач у справі ОСОБА_2 до 21 січня 2009 року - дати ухвалення судом рішення про визнання за ним права власності на спірний будинок, а ОСОБА_3., як така, що не є власником цього нерухомого майна не вправі були розпоряджатися ним.
Проте ці висновки не відповідають обставинам справі і чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавству.
Ст. 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Як убачається з матеріалів справи спадщина на будинок відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4, відповідачі у справі – син та дочка спадкодавця є спадкоємцями першої черги.
Згідно ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Тому твердження суду про те, що ОСОБА_2 мав право відчужити спадкове майно - будинок по АДРЕСА_1 не за наявністю передбачених законом підстав, тобто вчинення дій які свідчать про прийняття ним спадщини, а тільки після ухвалення вищеназваного судового рішення є безпідставними.
Також не є обґрунтованими і висновки суду про те, що ОСОБА_3 не прийняла у спадщину спірний будинок, оскільки це спростовується архівною довідкою про подання цим відповідачем до нотаріальної контори, у встановлений законом строк - 21 серпня 1990 року, заяви про прийняття спадщини після смерті батька.
Наявність у одержаному нею свідоцтві про право на спадщину відомостей про інше майно, а не про спірний будинок не є підставою вважати, що вона не набула на нього право в порядку спадкування.
Не можна погодитися й з твердженнями суду про те, що не позначення в розписці адреси будинку вказує на недосягнення сторонами згоди щодо предмету договору купівлі-продажу.
Це спростовується, як змістом розписки, з якої видно, що 29 червня 1999 року відповідачі продали позивачу будинок, а остання сплатила їм за нього 1250 грн., поясненнями сторін в судовому засіданні про те, що продавався будинок АДРЕСА_1, так і тим, що саме цей будинок є спадщиною, яка відкрилася після смерті батька відповідачів.
Що стосується доводів суду, які зводяться до того, що зазначену розписку підписано не позивачем а іншою особою і це є порушенням ч.2 ст. 44 ЦК Української РСР, то тут слід зазначити, що дія зазначеної норми права поширюється на угоди, які повинні укладатися в письмовій формі
Надана ж розписка за правовою природою є письмовим доказом, а не договором укладеним в письмовій формі. Крім того, вона складалася продавцями і ті помилково вказали призвіще покупця ОСОБА_1, а не як правильно ОСОБА_1.
З наведеного можна зробити висновок, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу житлового будинку – предмета і ціни.
Відповідачі також не визнають факт видачі ними розписки про продаж будинку.
Проте наявна у матеріалах справи копія розписки та протоколи судових засідань про огляд судом 18 листопада 2003 року, 12 травня 2004 року її оригіналу, який відповідає змісту копії, відмова відповідачів від проведення по справі судово-почеркознавчої експертизи на предмет ідентифікації виконавця рукопису тексту розписки спростовують їхні заперечення.(а.с. 4, 16, 57)
Допущені судом першої інстанції помилки свідчать про неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
Ст. 227 ЦК Української РСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
За правилами ст. 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими
частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального офор-млення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Отже, зважаючи на те, що позивач виконала умови договору купівлі-продажу, а відповідачі ухиляються від його нотаріального оформлення, то приймаючи до уваги вищеназвані норми ЦК Української РСР, є всі підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу жилого будинку поАДРЕСА_1, укладеного 29 червня 1999 року.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку за номером АДРЕСА_1, укладений 29 червня 1999 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, як продавцями та ОСОБА_1, як покупцем.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскарженим до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуюча
Судді