Справа № 22 -2529, Головуючий у 1-й інстанції
категорія – 50 - - Паламарчук М.С.
Доповідач - Головань А.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючої Кривохижі В.І.
суддів Черниш Т.В.
Голованя А.М.
при секретарі Салабай М.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 липня 2009 року і
ВСТАНОВИЛА :
У березні 2009 року комунальне підприємство “Олександрія-водоканал” звернулося в суд з позовом доОСОБА_1 про відшко-дування шкоди заподіяної підприємству внаслідок порушення покладеного на нього трудового обов”язку.
Посилається на те, що 8 серпня 2006 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника цеху Димитрове та Пантаївка, а 1 листопада 2006 року з ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Під час проведення інвентаризації, яка мала місце 17 листопада 2008 року, було виявлено нестачу підзвітних відповідачу товарно-матеріальних цінностей на суму 5273 грн. 18 коп. Добровільно відшкодувати шкоду відповідач відмовився, тому просить стягнути з нього зазначену суму в судовому порядку.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 липня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП “Олександрія-водоканал” 5273 грн. 18 коп. на відшкодування шкоди, 52 грн. 73 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, не врахував, зокрема, відсутність доказів на підтвердження заявлених вимог.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню .
Вирішуючи справу суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідач не довів, що нестача переданих йому матеріалів виникла з вини інших осіб, або у зв’язку з тим, що для зберігання майна ввіреного йому майна не було створено необхідних умов, то є всі підстави для покладення на нього обов’язку відшкодувати завдану ним підприємству шкоду у повному обсязі.
Однак, погодитись з такими висновками районного суду не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи, а також зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Так, відповідно до ст. 130 кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і в порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Статтями 134 п. 1 та 135-1 КЗпПУ передбачена повна матеріальна відповідальність, коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Обов’язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на власнику або уповноваженому ним органу. (ст. 138 КЗпПУ)
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” (далі постанови Пленуму) роз”яснено, що при вирішенні питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, зокрема, слід з”ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.(п. 8. постанови Пленуму)
Судом було зроблено висновок про те, що відповідач, будучи матеріально відповідальною особою, не виконав свого обов’язку по збереженню ввіреного йому майна.
Проте, посада начальника цеха комунального підприємства не входить до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 N 447/24.
Отже, покладати на відповідача повну матеріальну відповідальність, як на особу з якою було укладено такий договір не можна.
Не може відповідач бути притягнутий до відповідальності й у випадку передбаченому п.2 ч.1 ст. 134 КЗпП, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні письмові докази, які б підтверджували обставини щодо передачі втраченого майна під звіт відповідачу за разовою довіреністю або за іншим разовим документом.
Надані позивачем в підтвердження наявності шкоди акт прийому-передачі від 17 листопада 2008 року, розрахунок розміру заподіяної шкоди та матеріальний звіт за жовтень 2008 року не містять у собі відомостей про отримання ОСОБА_1 втрачених матеріалів під звіт. Відповідач, в свою чергу, заперечує факт передання йому таких матеріалів.
Наведене свідчить, що позивач не довів, як це передбачено ч.1 ст. 60 ЦПК України наявності вини відповідача в утворенні нестачі матеріалів, а суд першої інстанції зробив висновки, які не грунтуються на належних доказах та порушив норми матеріального права.
Встановлені недоліки є згідно п.п. 3 і 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову КП “Олександрія-водоканал”.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 липня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити комунальному підприємству “Олександрія-водоканал” у задоволенні позову до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскарженим до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуюча
Судді