-    Справа № 22-1669       2006 р.                       Рішення ухвалено під головуванням

Категорія       5                                                 Токар Л.В.

Доповідач   Пащенко Л.В.

РІШЕННЯ

Апеляційного суду Вінницької області від 19.06.2006 року.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Нагорняка В.А.

Суддів:    Пащенко Л.В., Мартьянової Л.І.

При секретарі Мазур Ю.О.

За участю - адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2 .Розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні спільними майном, ліквідацію самовільної реконструкції приміщення, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди,-

Встановила:

ОСОБА_5, за участю 3-ої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Вінницького міськвиконкому, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні спільним майном, ліквідацію самовільної реконструкції приміщень, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди.

В заяві зазначала, що є власником 7/50 частин, а відповідачі - власниками: ОСОБА_3- 8/25 та 9/50 частин, а ОСОБА_4 - 9/25 частин будинку №НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. Одночасно вони є співвласниками допоміжних приміщень вказаного будинковолодіння, куди входять коридори загального користування, сходові клітини, горище та підвал, в які позивачці відповідачами закритий доступ.

Крім того, незаконними розкопками підвальних приміщень та їх розширенням під її ганок відповідачами з квартири №НОМЕР_2 їй нанесено матеріальні збитки, оскільки ганок неправомірними діями відповідачів приведений в аварійний стан, що завдало їй також і моральну шкоду.

Просила в судовому засіданні визнати приміщення сходових клітин І, VI; коридорів загального користування ІІ,VІІ; входу до підвалу IX, - спільною сумісною власністю, а підвальні приміщення VIII, XI та горище будинку №НОМЕР_3 по АДРЕСА_1  -  спільною  частковою  власністю

ОСОБА_5, ОСОБА_3,ОСОБА_4, зобов'язавши ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відокремити самозахоплений коридор загального користування II від квартири №НОМЕР_2 вказаного будинку та привести в первинний стан. Стягнути з відповідачів 10 088 грн. матеріальних збитків та 5 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 квітня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано приміщення сходових клітин І, VI; коридорів загального користування ІІ,VII; входу до підвалу IX; підвальні приміщення VIII, XI; горище будинку №НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пропорційно їх часткам у спільній власності, зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_5 в користуванні цими приміщеннями.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційних скаргах відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, кожен окремо, просять рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_5 скасувати, як постановлене з порушенням вимог закону, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 в задоволенні вимог і в цій частині.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідачкиОСОБА_4, її адвоката, адвоката, який представляє інтереси відповідача ОСОБА_3 та представника позивачки ОСОБА_5, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення по слідуючих підставах.

Задоволюючи частково вимоги ОСОБА_5, суд. виходив з того, що згідно договору від 18.02.1988 року про порядок користування реальними частинами житлового будинку та згідно інвентарної справи по вказаному будинку, спірні допоміжні приміщення знаходились у спільному користуванні співвласників квартир, тоді я в теперішній час ці приміщення фактично знаходяться в користуванні відповідачів, чим останні створюють перешкоди в користуванні ними позивачці.

При цьому суд керувався ст. 13 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 р.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки судом не правильно застосовано норми матеріального права і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Суд встановив що ОСОБА_5 є власником квартири №НОМЕР_4 в будинку по АДРЕСА_2, яка складає 7/50 частин цього будинковолодіння, згідно договору купівлі-продажу від 06.04.1994 року (Т.1 а.с. 89). Відповідачка ОСОБА_4 є власником квартири №НОМЕР_2 зазначеного будинку, що складає 9/25 частин будинковолодіння, згідно договору дарування від 21.08.1997 року (а.с. 138, Т.1).

ОСОБА_3 являється власником квартир №НОМЕР_5 та №НОМЕР_6, що складає 8/25 і 9/50 частин цього будинковолодіння, згідно договорів дарування від 29.01.2003 року (а.с. 132,133, Т.1).

Судом також встановлено, що між попередніми власниками квартир вищевказаного будинку було укладено договір від 18.02.1988 року (а.с. 128, Т.1) про порядок користування реальними частинами житлового будинку, згідно якого сходові клітини І, VI та коридор VII знаходились в спільному користуванні.

Проте поза увагою суду залишився той факт, що вищезазначені сходові клітини і коридор знаходились у спільному користуванні власників тих квартир, власниками яких в даний час є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Даний факт підтверджується також технічним паспортом і експлікацією внутрішніх площ вказаного будинковолодіння. Це відповідає і договорам дарування, на підставі яких відповідачі стали власниками відповідних квартир даного будинку.

Крім цього, суд не звернув уваги на те, що відповідно до договору купівлі продажу від 06.04.1994 року (а.с. 89, Т.1) ОСОБА_5 отримала у власність 7/50 частин зазначеного будинковолодіння і в її постійне користування відійшли: кухня 4-1; коридор 4-2; кімнати 4-3, 4-4; санвузол 4-5; тамбур VIII; хлів В; льох П/В. Як видно з вказаного договору, жодне спірне допоміжне приміщення (сходові клітини, коридори II, VII, вхід до підвалу, підвальні приміщення та горище) не перебувало ніколи у спільному користуванні ОСОБА_5 та відповідачів, а тим більше у спільній сумісній чи частковій власності сторін.

Договір купівлі-продажу та договори дарування, на підставі яких позивачка і відповідачі набули право власності на відповідні частини зазначеного будинковолодіння та відповідні конкретні приміщення, ніким із сторін чи будь-ким іншим не оспорюються.

Дані обставини свідчать про те, що висновок суду про задоволення вимог ОСОБА_5 щодо спільного користування чи спільної власності на спірні допоміжні приміщення є помилковим і не відповідає дійсним фактам по справі.

З матеріалів справи також вбачається, що квартири в даному будинковолодінні ніколи не належали до державного житлового фонду і не приватизовувались ні попередніми, ні теперішніми власниками, а були об'єктами, приватної власності окремих громадян на підставі договорів купівлі-продажу, дарування чи в порядку спадкування.

За таких обставин посилання позивачки в позовній заяві на норми Конституції України та Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», як на підставу своїх вимог є необгрунтованим, а застосування судом рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 р. від 02.03.2004 року для вирішення спірних правовідносин, що виникли між сторонами є невірним, оскільки ці правовідносини регулюються нормами іншого матеріального закону (ЗУ «Про власність» та відповідними нормами ЦК України).

Оскільки обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні матеріального права та зроблено висновок, який не відповідає встановленим обставинам, то рішення суду в частині вимог, що були задоволені, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї частини вимог ОСОБА_5

Рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 ніким із сторін не оспорювалось, а тому рішення суду в цій частині, відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, не є предметом розгляду апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 квітня 2006 року в

частині вимог, що були задоволенні, скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_5 і в цій частині вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку у Верховний Суд України протягом двох місяців з дня його проголошення.