Справа №22-1585 2006 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 33 Голоти Л.О.
Доповідач Пащенко Л.В.
УХВАЛА
Апеляційного суду Вінницької області від 19.06.2006 року.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого: Нагорняка В.А.
Суддів: Пащенко Л.В.. Мартьянової Л.І.
При секретарі Мазур Ю.О.
За участю -___________________________________
Розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за: апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Вінницької міської ради, третя особа - Вінницьке міськуправління земельних ресурсів, про визнання рішення міськради та державного акту на право власності на землю незаконними, про встановлення земельного сервітуту, відновлення межі, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, -
Встановила:
В квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулась в суд з вищевказаним позовом і просила визнати рішення Вінницької міськради №НОМЕР_1про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку прощею 0,0314 га, розташованої по АДРЕСА_1 незаконними.
Також просила зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, відновивши огорожу на межі, яка була встановлена рішенням суду від 17.02.1978 року; встановити земельний сервітут, яким надати їй право проїзду до вигрібної ями 2 рази на рік (восени і навесні), право експлуатації водогону, лінії газопостачання, прокласти і експлуатувати лінію електропередач, радіозв'язку. В разі необхідності не перешкоджати в їх ремонті.
Стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1500 грн. матеріальної шкоди і 3000 грн. моральної шкоди, з ОСОБА_3 - 2000 грн. моральної шкоди і з Вінницької міської ради - 4000 грн. моральної шкоди.
В судовому засіданні позивачка і її представник частково змінили вимоги, відмовившись від стягнення матеріальної шкоди та доповнивши їх вимогою про стягнення на її користь з ОСОБА_4 2000 грн. моральної шкоди. Просила свої вимоги задоволити.
Відповідачка ОСОБА_3, в свою чергу, в липні 2005 року пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 1700 грн., оскільки остання своїми безпідставними звинуваченнями і претензіями принижує її людську гідність та завдає моральних страждань та переживань. Просила задоволити її позов повністю.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 березня 2006 року як в задоволені позовних вимог ОСОБА_1, так і в задоволені зустрічних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог, як постановлене з порушенням вимог закону, скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає по слідуючих підставах.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею 11/20 частин жилого будинку з відповідною часткою господарських будівель по АДРЕСА_1. А 9/20 цього жилого будинку належало раніше ОСОБА_2, а пізніше, на підставі договору дарування, ОСОБА_3 (а.с. 57).
Рішенням Ленінського райсуду м. Вінниці від 17.02.1978 року між попередніми власниками цього ж будинку було вирішено спір про розподіл земельної ділянки біля будинку і ОСОБА_5 було виділено в користування земельну ділянку розміром 314 кв. м., а ОСОБА_6: (матері ОСОБА_1) і з цієї ж земельної ділянки було виділено 815 кв. м. та залишено в користування вигрібну яму. Згідно договору купівлі-продажу від 23.11.1987 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купила 7/25 частин вказаного будинковолодіння.
Також суд встановив що рішенням Вінницької міськради №НОМЕР_1ОСОБА_2 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями площею 314 кв. м. (а.с. 9). При цьому міською радою були враховані заяви громадян та дані матеріалів інвентаризації від 31.05.2000 року.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 20.09.2002 року отримала державний акт на право власності на землю, площею 0,0314 га (а.с. 10), який, в подальшому, на підставі договору дарування від 10.06.2003 року, був переоформлений на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 59).
Судом були перевіренні посилання позивачки на те, що рішення міськради №НОМЕР_1та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.0214 га від 20.09.2002 року є незаконними, оскільки при вирішенні питання про приватизацію частини земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 з нею не були погоджені межі ділянки.
Відмовляючи в задоволені вимоги про визнання вищевказаних рішення міськради і державного акта на право власності на землю незаконними, суд обґрунтовано виходив з того, що розміри земельних ділянок, виділених співвласникам будинковолодіння по АДРЕСА_1, та межі між ними були визначенні рішенням суду від 17.02.1978 року по 2-му варіанту експертизи і тому погодження не потребували.
Суд також підставно відмовив ОСОБА_1. у задоволенні вимоги про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою і відновленні огорожі на межі, яка була визначена рішенням суду від 17.02.1978 року, у зв'язку з недоведеністю цієї вимоги, оскільки твердження ОСОБА_1 про зміну конфігурації раніше встановленої межі не знайшли свого підтвердження об'єктивними та переконливими доказами. А навпаки ці твердження були спростовані поясненнями свідків (сусідів сторін) ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та актом квартального комітету від 29.05.2003 року (а.с. 69).
Судом дано належну оцінку цим доказам і, зокрема, в рішенні зазначено, з яких мотивів суд не приймає до уваги пояснення свідка з боку ОСОБА_1 - ОСОБА_9.
Що стосується вимогОСОБА_1, пов'язаних із встановленням земельного сервітуту, то при вирішенні даного спірного питання було судом взято до уваги те, що розмір земельної ділянки ОСОБА_3 становить 314 кв.м, і встановлення земельного сервітуту утруднить їй використання ділянки за її цільовим призначенням.
Крім того, розмір земельної ділянкиОСОБА_1 значно більший (815 кв.м.) і остання не довела належними доказами відсутність можливості створення проїзду по її частині земельної ділянки для обслуговування вигрібної ями, яка знаходиться на її. ж ділянці.
Також судом враховано, що, пред'явивши таку вимогу, ОСОБА_1 всупереч ст. 102 ЗК
України чітко не визначила межі (умови) земельного сервітуту.
Виходячи з вищевказаних обставин, суд дійшов правильного висновку про відмову ОСОБА_1 в задоволенні і цієї вимоги.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні решти позовних вимог, зокрема: вимог щодо стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди, суд вірно виходив, з того, що позивачка не довела достовірними і переконливими доказами те, що винними діями відповідачів були порушенні її права і інтереси та заподіяно цим їй моральну шкоду.
Таким чином, суд повно з'ясував обставини справи, ретельно перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним доказам і постановив рішення, яке відповідає матеріалам справи і вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги безпідставні, необгрунтовані і висновків суду не спростовують.
Правильність рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 ніким із сторін не оскаржувалась, а тому рішення суду в цій частині не було предметом розгляду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 березня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку у Верховний Суд України протягом двох місяців з дня проголошення.