Ухвала

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 757/23047/15-ц

провадження № 61-1992 ск 18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Герасименко Тетяни Володимирівни - на рішення апеляційного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним,

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (далі - ПАТ Енергобанк») задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_2 21 липня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., зареєстрований у реєстрі за № 1407. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

8 квітня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Енергобанк» на рішення апеляційного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України 2004 року у зв'язку з її необґрунтованістю.

21 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Герасименко Т. В. подано касаційну скаргу на рішення апеляційного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року.

24 листопада 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: наведення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням у їх підтвердження належних доказів, оскільки наведені у касаційній скарзі обставини, на які заявник посилався як на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку, визнані не поважними.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

30 грудня 2017 року на виконання вимог ухвали Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до Верховного Суду подано заяву про усунення недоліків касаційної скарги.

У підпункті 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку із цим касаційна скарга розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

У заяві, поданій на виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків, в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) посилається на те, що він не був стороною у справі та не брав участі в її розгляді, а тому рішення суду не отримував. Про оскаржуване рішення стало відомо з листа ПАТ «Енергобанк» від 1 листопада 2017 pоку. Суд у своїй ухвалі від 24 листопада 2017 року помилково ототожнив банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Законом не передбачено повідомлення Фонду уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку про ухвалені судові рішення щодо банків, де введено тимчасову адміністрацію, відтак, Фонд як самостійна юридична особа, не був обізнаний про оскаржуване рішення суду.

Надаючи оцінку доводам заяви Фонду, суд виходить із того, що 12 лютого 2015 року постановою Національного банку України ПАТ «Енергобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 лютого 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Енергобанк» з ринку, а з 12 червня 2015 року - процедуру ліквідації банку.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Разом з тим відповідно до пунктів 2, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що звернення у квітні 2016 року з касаційною скаргою на рішення апеляційного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року представника ПАТ «Енергобанк», який діяв на підставі довіреності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Брайка С. А., не може не свідчити про обізнаність Фонд про оскаржуване рішення.

Посилання у заяві про неможливість ототожнення банку в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації та самого Фонду як юридичної особи, суд оцінює критично, оскільки судом не здійснювалось ототожнення двох юридичних осіб, а лише надано оцінку тому, що обізнаність уповноваженої особи Фонду, яка здійснює повноваження органу банку на підставі делегованих повноважень Фондом, свідчить про обізнаність самого Фонду, оскільки за змістом пунктів 2, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Вирішуючи питання про поновлення строку на касаційне оскарження, судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Оскільки у заяві, поданій на виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків, не наведено нових істотних, непереборних обставин, які б могли свідчити про наявність поважних причин для поновлення заявнику строку на касаційне оскарження та які виправдали пропуск строку значної тривалості (більше ніж півтора роки), суд не вбачає підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.

За змістом пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо заявником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними.

Керуючись пунктом 4 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - ГерасименкоТетяни Володимирівни на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак