Справа №2а-19291/09/1270  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

28 жовтня 2009 року                

  Луганський окружний адміністративний суд у складі  

головуючого судді:                      Твердохліб Р.С.,  

секретаря судового засідання:  Лустіній Т.В.  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі до Закритого акціонерного товариства «Кондрашівський піщаний кар’єр», Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Аква Тайра» про визнання недійсної угоди,  

  ВСТАНОВИВ:  

 13 січня 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі,  в якому позивач просить суд  визнати угоду укладену між Закритим акціонерним товариством «Кондрашівський піщаний кар’єр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Аква Тайра», як таку що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства у відповідності до вимог ст. 207 Господарського Кодексу України зі застосуванням  наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на таке.

ДПІ в Станично-Луганському районі при проведенні перевірки Закритого акціонерного товариства «Кондрашівський піщаний кар’єр» встановлено факт взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Аква Тайра». В жовтні 2006 року підприємством отримано товар згідно накладної №27/101 від 27.10.2006 року на суму 240000,00 грн., у тому числі ПДВ 40000,00 грн. У листопаді 2006 року товар було повернуто згідно накладної №25 від 10.11.2006 року на суму 200000,00 грн. У лютому 2007 року підприємством  отримано товар на суму 744000,00 грн., у тому числі ПДВ 124000,00 грн. У березні 2007 року товар  було повернуто згідно накладної №142  від 15.03.2007 року. Згідно установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Аква Тайра»  засновником підприємства є ОСОБА_1, однак, як вбачається з її пояснень, наданих працівникам податкової міліції, вона влаштувалася директором ТОВ  «Завод «Аква Тайра» , але фактично до обов’язків директора не приступила, будь-якої діяльності від імені товариства не здійснювала, ніяких документів фінансово-господарської діяльності не підписувала, довіреності на право здійснювати будь-які дії від її імені не давала. Абзацом 2 п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 року №1056 «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки» встановлено, що доказами спрямованості умислу суб’єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсним в установленому чинним законодавством порядку установчих документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Згідно п.2 ст. 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для стягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями.  Статтею 42 ГК України підприємництво визначається, як  самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. На думку ДПІ в Станично-Луганському районі, договір постачання товару укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

У судовому засіданні представник I-го відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову.  

В запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю у зв’язку з їх необґрунтованістю. Зокрема, зазначає про те, що між ЗАТ «КПК» та ТОВ «Завод «АкваТайра» дійсно існували господарські зобов’язання, за яким ЗАТ «КПК» у жовтні 2006 року отримало товар на суму 240000,00 грн., а в листопаді того ж року через те, що товар виявився неякісним – повернуло його в повному обсязі на користь ТОВ «Завод АкваТайра». У лютому 2007 року ЗАТ «КПК» знову придбало товар Заводу, але знов-таки вимушений був його повернути в наступному місяці – березні 2007 року. Таким чином, зобов’язання між сторонами припинилися в березні 2007 року. Окрім цього, на думку відповідача, позивач не надав суду жодних фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин. Також відповідач зазначає, що доданий до матеріалів справи акт №59 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Завод «АкваТайра» жодним чином не підтверджує відсутність діяльності ТОВ «Завод «АкваТайра» у період взаємовідносин з ЗАТ «КПК», а навпаки, засвідчує, що остання декларація заводу була подана в березні 2007 року.

II-ий відповідач – ТОВ «Завод «АкваТайра», у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ДПІ в Станично-Луганському районі при проведенні перевірки Закритого акціонерного товариства «Кондрашівський піщаний кар’єр» встановлено факт взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Аква Тайра». В жовтні 2006 року підприємством отримано товар згідно накладної №27/101 від 27.10.2006 року на суму 240000,00 грн., у тому числі ПДВ 40000,00 грн. У листопаді 2006 року товар було повернуто згідно накладної №25 від 10.11.2006 року на суму 200000,00 грн. У лютому 2007 року підприємством  отримано товар на суму 744000,00 грн., у тому числі ПДВ 124000,00 грн. У березні 2007 року товар  було повернуто згідно накладної №142  від 15.03.2007 року. Згідно установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Аква Тайра»  засновником підприємства є ОСОБА_1, однак, як вбачається з її пояснень, наданих працівникам податкової міліції, вона влаштувалася директором ТОВ  «Завод «Аква Тайра» , але фактично до обов’язків директора не приступила, будь-якої діяльності від імені товариства не здійснювала, ніяких документів фінансово-господарської діяльності не підписувала, довіреності на право здійснювати будь-які дії від її імені не давала.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 Господарського кодексу України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Обов'язок сплачувати відповідні податки встановлений законодавством України і не залежить від змісту угоди. Порушення вимог податкового законодавства може бути підставою для притягнення особи, що його припустила, до відповідальності, встановленої законодавством.

Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи зазначені вимоги, на час розгляду справи сплинув передбачений ст. 250 Господарського кодексу України строк для застосування адміністративно-господарської санкції, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Згідно ч. 5 ст. 94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Враховуючи те, що відповідачем не надано суду документального підтвердження здійснення судових витрат, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 13 серпня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 9, 10, 11, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:  

 У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Про апеляційне оскарження спочатку подається заява.  Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.  

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до  Донецького апеляційного адміністративного суду  через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.  

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

 Постанова складена у повному обсязі 02 листопада 2009 року.

  Суддя