Справа № 22-Ц-1589                       Головуючий у 1-й інстанції- Лісовенко П.І

Доповідач-Суханова Є.М. Рішення ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

15 червня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого-Юровської Г.В.,

суддів-Суханової Є.М., Яворського М.А.,

при секретарі- Якимець Ю.В.,

розглянула матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду від 3.03.2006 року за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства „Слобода" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Тетіївського районного суду від 3.03.2006 року задоволено позов приватного сільськогосподарського підприємства „Слобода" та усунено перешкоди в користуванні та розпорядженням колективним майном-службовою квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з данної квартири ОСОБА_1,ОСОБА_2 та їх двох неповнолітніх дітей.

Апелянти просять скасувати дане рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким в позові ПСП „Слобода" відмовити.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України 1963 року, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, суд вирішує справи на підставі Конституції України, інших актів національного законодавства, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому цим Кодексом. У разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а якщо такого закону не передбачено в законодавстві України,-виходить їз загальних принципів змісту останнього.

Згідно з вимогами статей 15 та 15-1 ЦПК України 1963 року суд, зберігаючи об"єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи: роз"яснює особам, котрі беруть участь у справі, їхні права та обов"язки, попереджає про наслідки, які можуть настати у разі вчинення або не вчинення процесуальних дій, та сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна особа, яка звернулась за судовим захистом, вправі змінювати свої вимоги, не порушуючи при цьому прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Таке право мають й особи (за винятком недієздатних та обмежено дієздатних),  в  інтересах яких заявлено вимоги.

У ст. 202 ЦПК України 1963 року передбачено, що рішення суду має бути законим та обґрунтованим.    

При задоволенні позову про виселення відповідачів зі спірної квартири районний суд виходив з того, що відповідачі зобов'язані звільнити приміщення згідно з вимогами ст. 48 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-Х11 „Про власність". Проте наведені мотиви не можна визнати обґрунтованими.

Відповідно до ст. 48 зазначенного Закону власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння, та відшкодування заподіяних цим збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі вселилися в спірне приміщення, яке нам момент їх вселення мало статус службового. Районний суд не звернув уваги на те, що об"єкт власності - приміщення, яке має особливий правовий статус та режим проживання у ньому регулюється нормами Житлового Кодексу України.

Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні власністю, суд мав з"ясувати на які передбачені законом підстави для виселення відповідачів посилається позивач, оскільки відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений з займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством. Задовольняючи позов, суд першої інстанції цих вимог закону не врахував.

Вирішуючи спір, суд належним чином не з"ясував, чи був укладений договір між сторонами на їх вселення чи є підстави, за яких договір може бути визнаний недійсним, чи користувалися раніше відповідачі жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, хоча зазначені обставини відповідно до вимог ст. 117 ЖК України мають значення для правильного вирішення питання про наслідки визнання договору найму жилого приміщення недійсним. В залежності від підстав визнання договору недійсним має вирішуватись питання в якому порядку можуть бути виселені відповідачі з наданням чи без надання іншого житлового приміщення.

В порушення цих вимог цього закону, суд зазначив тільки яким порядком слід виселити відповідачів:- без надання іншого жтлого приміщення не врахувавши наступне.

Згідно зі ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Суд зазначив та встановив, що відповідач ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві 12 років.

  Крім того,колегія суддів враховує, що рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради за №41 з квартири, в якій проживають відповідачі знято статус „службова", тому позивач повинен був довести, який статус має приміщення та підставі, які б давали йому право звертатись з позовом про виселення без надання іншого житлового приміщення.

У зв"язку з тим, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, позов не може бути задоволений.

На підставі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом облставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд   вважав встановленими, невідповідність

висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права

норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

На підставі зазначенного, керуючись ст.ст.9, 117,124 ЖК України, ст. 309 ЦПК України, ст. 11,15,15-1,202 ЦПК України ( в редакції 1963 року), колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Тетіївського районного суду від 3.03.2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволені позову Приватного сільськогосподарського підприємства „Слобода" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України та набирає законної сили з моменту проголошення.