Справа № 22Ц-1883/2006       Головуючий у 1 інстанції Мельник О.О.

Категорія 5                                  Доповідач у 2 інстанції  Заріцька А.О.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 червня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого       Назарчука Р.А.,

суддів               Заріцької А.О., Приходька К.П.,

при секретарі Шешко О.Б.,   ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, що є спільним майном подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати, як незаконне, рішення Бориспільського міськрайонного суду від 10 березня 2006 року, яким їй відмовлено у задоволенні позову до її колишнього чоловіка ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала доводами про те, що суд належно не з'ясував обставин спору і зробив поспішні висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, без достатніх правових підстав прийшов до висновку про досягнення між нею і відповідачем згоди про спосіб поділу належного їм майна.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.

   В судовому засіданні   позивачка ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечив, просить її відхилити, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.

Дослідивши письмові докази та інші матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з підстав наведених нижче.

З матеріалів справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 1974 року до 27 квітня 2000 року, мають від шлюбу двох повнолітніх доньок.

Під час перебування в шлюбі сторони, крім іншого майна, набули кооперативну квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом даного спору, що фактично є спором про поділ квартири, як спільного майна подружжя.

Вартість квартири сплачена з коштів сімейного бюджету і спору з приводу того, що квартира ІНФОРМАЦІЯ_1, яка оформлена на ім'я відповідача є спільним майном подружжя, нема.

Відмовляючи в задоволені позову суд виходив з того, що в суді було встановлено факт добровільного поділу у 2000 році майна подружжя між сторонами, яке складалося з спірної квартири, гаража в ГК „ІНФОРМАЦІЯ_2" та земельної ділянки у АДРЕСА_2. Внаслідок такого поділу позивачка одержала гараж і грошову компенсацію за половину чотирикімнатної квартири, яку відповідач виплачував їй відрахуваннями із заробітної плати під виглядом аліментів, загальною сумою 40 074 грн.73 коп.(а.с.20,21).

Суд вважав встановленим, що право власності на 1/2 частину квартири позивачка втратила після досягнення у 2000 році згоди про спосіб поділу майна і, звернувшись до суду у травні 2005 року, пропустила строк позовної давності для захисту порушеного права.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони є суперечливими і не свідчать про вирішення спору, що виник між колишнім подружжям з приводу поділу спільної квартири.

Матеріли справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про наявність домовленості сторін про порядок поділу майна, тим більше - доказів про поділ майна, зокрема квартири.

Тому доводи позивача, про те, що під виглядом аліментів на повнолітню доньку   він   протягом   2000-2004   років   виплачував   позивачці      грошову компенсацію за 1/2 частину квартири, і висновки з цього приводу суду, не . ґрунтуються на матеріалах справи, суперечать вимогам закону   і не можуть бути покладені в основу судового рішення про поділ майна подружжя.

Не доведеними в суді є також посилання відповідача на те, що відповідно до їх з позивачкою домовленості про поділ майна їй у власність перейшов гараж.

Висновок суду про те, що позивачка втратила право власності на половину квартири після досягнення домовленості з відповідачем про поділ майна, зроблений без посилання на норму закону, яка передбачає такий порядок припинення права власності, і не грунтується на належних та допустимих доказах.

Належно не обґрунтованим є також висновок суду з приводу пропуску позивачкою строку позовної давності. Зокрема, суд зробив суперечливий висновок щодо того, чи було в судовому засіданні встановлено порушення права позивачки, за захистом якого вона звернулася, оскільки дія позовної давності прямо пов'язана з порушенням права і поки порушення права не відбулося не може йтися про початок перебігу строку позовної давності.

Стверджуючи у рішенні факт поділу майна шляхом отримання позивачкою грошової компенсації і гаража, а відповідачем квартири і земельної ділянки суд разом з тим, відмовляв у позові і з підстав пропуску строку позовної давності.

При цьому суд  проігнорував посилання позивачки на те, що лише у 2005 році, коли відповідач всупереч їх узгодженості щодо здійснення права спільної сумісної власності, почав чинити перешкоди у користуванні квартирою сім'ї старшої доньки, вона вважаючи своє право порушеним звернулася до суду.

Разом з тим, наведене вбачається з матеріалів справи і знайшло своє підтвердження в суді з пояснень сторін, показань свідків і фактичних обставин справи встановлених судом.

За таких обставин рішення суду не може залишатися без змін і підлягає скасуванню. Колегія суддів знаходить апеляційну скаргу обґрунтованою, вважає можливим її задовольнити і ухвалити по справі нове рішення, виходячи з доказів наданих сторонами.

Оскільки право позивачки на 1/2 частину квартири, як спільного майна колишнього подружжя, є безспірним, об'єктивних доказів поділу квартири до звернення позивачки до суду не встановлено, не встановлено також порушення її права у період, який склав би строк більше трьох років на час звернення до суду з цим позовом, колегія суддів вважає можливим її позов задовольнити з підстав, передбачених ст.ст. 11, 22, 29 КпШС України, який діяв на час виникнення права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру і розірвання шлюбу між ними.

По справі позивачкою недоплачене державне мито у розмірі 96 грн. 69 коп. За результатами вирішення спору його на користь держави повинен доплатити відповідач ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2006 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 96 грн. 69 коп. недосплаченого державного мита.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.