Справа № 22-191-2007р. Головуючий в 1 інстанції: Власик Н.М.
Доповідач: Демянчук СВ.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2007 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Василевича B.C. суддів: Демянчук СВ., Гордійчук CO. при секретарі: Чалій Н.О.
з участю позивачки, її представника ОСОБА_1, відповідачів, розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача КП "Сарненське будинковолодіння" про зобов'язання демонтувати каналізаційну трубу та трубу для водопостачання, про відшкодування 4032 грн. матеріальної та 5000 грн. моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
встановила:
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про демонтування каналізаційної труби та труби для водопостачання, відшкодування 4032 грн. майнової та 5000 грн. моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Не погодившись з рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Рішення суду вважає таким, що прийняте з суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що висновок суду першої інстанції про визнання відсутності вини відповідача в завданій їй матеріальній шкоді не грунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінці їх у взаємному зв'язку та сукупності.
Крім того, ухвалюючи рішення, суд не дотримався вимог ст. 212 ЦПК України і не зазначив з яких мотивів, оцінюючи докази, відмовив у прийнятті тих, які підтверджують наявність вини відповідача у завданій їй матеріальній шкоді.
Зазначала, що в рішенні не зазначено з яких підстав суд вважає, що експлуатація прокладеної з порушенням технічних умов та будівельних правил каналізаційної труби не становить загрози її здоров'ю. Судом не вказано в чому полягає безпідставність її вимог, спрямованих на захист власного майна.
Просила скасувати рішення Сарненського районного суду від 05 грудня 2006 року по даній справі та ухвалити нове рішення про заборону експлуатації і зобов'язання відповідачів демонтувати прокладену із порушенням будівельних норм та правил каналізаційну трубу та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.
В поданих на апеляційну скаргу запереченнях ОСОБА_3 вказує на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції. Просив апеляційну скаргу відхилити.
В судовому засіданні ОСОБА_2, її представник ОСОБА_1 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.
Відповідачі апеляційну скаргу не визнали, вважають висновки суду першої інстанції правильними. Просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відмовляючи в позові ОСОБА_2 виходив зі встановленості обставин того, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 самовільного переобладнання сантехнічного устаткування в придбаній квартирі не здійснювали. Заміна каналізаційної труби на пластикову більшого діаметру була відповідачами зроблена за згодою позивачки.
Крім того, судом також не встановлено документального підтвердження причин протікання каналізаційної труби під підлогою квартири позивачки, та того, що саме внаслідок такого протікання прийшла в неналежний стан підлога, дверні коробки та перекриття під підлогою, які були ОСОБА_2 замінені.
Оскільки судом не встановлено вини відповідачів про заподіяння шкоди позивачці, тому відмовлено і в задоволенні позовних вимог про стягнення суми відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Щодо даних висновків , суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов"язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду позивачка суду не надала.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки обставини на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду обставнам справи, були предметом перевірки судом першої інстанції в повному обсязі відповідно з вимогами цивільно-процесуального законодавства і судом не встановлено вини відповідачів в спричиненні шкоди позивачці, тому доводи апеляційної скарги не заслуговують до уваги. Крім того, достатніми та беззаперечними доказами по справі не доведено того факту, що шкода позивачці заподіяна саме винними діями відповідачів, і що такі винні дії перебувають в причинному зв"язку з наслідками на які вказує в своєму позові ОСОБА_2.
Так як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права , та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313-314 ЦПК України, колегія суддів,-ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.