Номер провадження № 22-ц/785/1485/14

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суворов В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2014 року                                                                                   м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі:

головуючого - Суворова В.О.

суддів -Артеменко І.А.

-ОСОБА_2

при секретарі – Добряк Н.І.

з участю : ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Котовського районного суду Одеської області від 03 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені та трьох процентів річних в сумі 46 219,83 доларів США та процентів за користування заборгованими коштами в сумі 36 644 грн. 74 коп., -

ВСТАНОВИЛА:

06 червня 2013 року позивач звернувся з зазначеним позовом, який уточнив 27 червня 2013 року. Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що з відповідачем 12 січня 2010 року уклав договір позики, відповідно до умов якого надав в борг 16 000 доларів США. На вимогу позивача строк договору сплив 01 червня 2010 року. Відповідно до умов договору в разі прострочення виконання зобов’язання відповідач зобов’язаний виплатити неустойку у вигляді пені в розмірі 0,4 процента від суми не повернутого боргу за кожен день прострочення виконання зобов’язання. З метою забезпечення виконання зобов’язання сторони в нотаріальному порядку уклали договір іпотеки, предметом якої є квартира відповідача. Відповідач в строк обумовлений договором кошти не повернув. 07 липня 2011 року нотаріусом було вчинено виконавчий напис, який знаходиться на виконанні в державній виконавчий службі. Але відповідач ухиляється від сплати заборгованості, яка визначена виконавчим листом.

У зв’язку з тим, що відповідач не виконує взятих на себе зобов’язань, позивач просить стягнути пеню відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України в розмірі 0,4 відсотки від заборгованої суми за кожен день прострочення виконання зобов’язання, що обумовлено умовами договору, в розмірі 44672, 93 доларів США, проценти за користування грошами на рівні облікової ставки НБУ України в сумі 36 644 грн. 74 коп. та три проценти річних за прострочення виконання зобов’язання в сумі 1 547 доларів США.

Відповідач у суді першої інстанції участь не брав, сповіщався про час та місце слухання справи за місцем реєстрації. Відповідно до повернутих судових повісток за місцем реєстрації не проживає.

Рішенням суду першої інстанції від 03 вересня 2013 року позовну заяву задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3% -річних за прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі – 1 547,83 дол. США.

В іншій частині - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення, яким просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність ухвали суду в межах вимог скаржника і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судовою колегією встановлено, що 12 січня 2010 р. сторони уклали договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу 16000 доларів США , що згідно офіційного курсу валют НБУ станом на 12.01.2010 року становило 127 840 грн. на строк два роки (до 12 січня 2012 року). Згідно п.2 Договору позикодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку і вимагати повернення взятої у борг суми достроково, попередивши Позичальника за один місяць до дати повернення, а Позичальник зобов’язався повернути витребувану дострокову суму. Відповідно до п.4 у разі прострочення повернення суми боргу відповідач зобов’язується виплатити позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі 0,4 процента від суми неповернутого боргу, за кожен день прострочення виконання зобов’язання (а.с.4).

З метою виконання зобов’язання 12 січня 2010 року у нотаріальному порядку сторони уклали договір іпотеки, предметом якої стала квартира АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності (а.с.5).

У відповідності до п. 2 Договору позики позивач 07 травня 2010 року вручив відповідачу вимогу про повернення всього боргу достроково до 10 червня 2010 року (а.с.7).

Відповідач в строк встановлений вимогою кошти не повернув.

Приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області 07 липня 2011 року вчинений виконавчий напис, згідно якого звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді трикімнатної квартири АДРЕСА_2 на задоволення вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 на загальну суму 275 522 грн., що еквівалентно 34 560 доларів США, строк якого настав 12 вересня 2010 року, з яких 16 000 доларів США сума заборгованості за договором позики та пеня в розмірі 18 560 доларів США (а.с.6). У ході судового засідання було встановлено, що 18 560 доларів США це пеня, обумовлена умовами договору 0,4 % за кожен день прострочення виконання зобов’язання.

Суд першої інстанції задовольняючи позивні вимоги про стягнення 3 процентів річних за прострочення виконання зобов’язання та відмовляючи в задоволенні решти позивних вимог виходив з того, що у зв’язку з тим, що після звернення позивача до відповідача про дострокове припинення договору припинилися зобов’язання по договору. А позивач реалізував своє право на повернення суми позики шляхом звернення до нотаріусу про вчинення виконавчого напису.

Але з вказаним висновком неможливо погодитися з наступних підстав. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо в зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк..

Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У зв’язку з тим, що відповідач не виконав умови договору суд першої інстанції передчасно , з порушенням ст. 631 ЦК України , прийшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що припинені зобов’язання по виконанню договору займу. У зв’язку з викладеним судова колегія вважає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Розглядаючи справу по суті судова колегія вважає, що позивні вимоги про стягнення процентів за користування грошима підлягають частковому задоволенню, в решти позивні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Позивач ставить питання про стягнення на його користь відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України процентів за користування грошевими коштами на рівні облікової ставки НацБанку України з 12 січня 2010 року (час укладення договору позики) до часу розгляду справи. Але судова колегія не може задовольнити вказані позивні вимоги у повному обсязі з наступних підстав. У зв’язку з вимогою позивача достроково припинити дію договору позики (10 червня 2010 р.) відповідач повинен був повернути кошти саме 10 червня 2010 року (а.с.7). Таким чином, відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України з відповідача повинні стягуватися проценти за користування грошима з 12 січня 2010 року по 10 червня 2010 року (час користування грошима позивача).

Після 10 червня 2010 року, за умови невиконання позичальником свого зобов'язання із повернення отриманих коштів та сплати процентів за користування грошима, позичальник несе тягар наслідків, передбачених ст. 1050 ЦК України, у якій зазначено, що у випадку своєчасного не повернення суми позики, позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Таким чином, судовою колегією встановлено, що відповідач користувався коштами позивача 154 дня. Таким чином , на користь позивача підлягає стягненню: « 127 840 грн. (еквівалент 16 000 доларів США) х 10,25 % (облікова ставка НБУ): 365 (кількість днів в році) х154 (строк користування грошами ) = 5 528,64 грн.».

Також позивач просить стягнути 3% річних від простроченої суми в відповідності до ст. 625 ЦК України. Судова колегія вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було встановлено судовою колегією сторони укладаючи договір у п. 4 встановили, що в разі порушення зобов’язання про повернення грошей встановлюється неустойка у розмірі 0,4% від суми неповернутого боргу, за кожен день прострочення зобов’язання. Тобто договором вже була встановлена відповідальність позивача за порушення виконання зобов’язання. У зв’язку з викладеним судова колегія вважає, що вказані позивні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач просить стягнути на його користь пеню з 07 липня 2011 р. (вчинення виконавчого напису) по 06 червня 2013 р. за прострочення виконання зобов’язання в розмірі 0,4 процента за кожен день , що складає 44 672 долара США.

Судова колегія вважає, що відповідач дійсно прострочив виконання зобов’язання , у зв’язку з чим з нього підлягає стягненню неустойка. Строк позивної давності у позивача почався з 07 липня 2011 року. Таким чином , в відповідності до ст. 258 п.1 ч.2 ЦК України строк позивної давності сплинув 08 липня 2012 року. Позивач звернувся до суду 06 червня 2013 р. пропустивши строк позивної давності маже на 11 місяців.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України про строк позовної давності є обов'язковими для суду, нарахування пені не може перевищувати одного року, незалежно від того, чи заявлено стороною про застосування строку позовної давності.

За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, застосування строку позовної давності в один рік щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі №6-35087св13 від 13 листопада 2013 р.).

У суді першої інстанції позивач не давав пояснення щодо пропуску строку позивної давності. У суді апеляційної інстанції позивач вказує, що строк був пропущений з поважних причин у зв’язку з тим, що відповідач обіцяв виконати взяті на себе зобов’язання. Але будь-яких доказів в відповідності до ст. 60 ЦПК України на підтвердження вказаних доводів позивач не надав. Таким чином , судова колегія приходить до висновку, що відповідач пропустив строк позивної давності без поважних причин, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Котовського районного суду Одеської області від 03 вересня 2013 року -скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5528,64 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суд Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_2