ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 р. | № 2-29/5065-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., -головуючого, |
Грека Б.М., Черкащенка М.М., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ТОВ “Іліташ-Тур” |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 року |
у справі господарського суду | АР Крим |
за позовом | ТОВ “Іліташ-Тур” |
до | ЗАТ “Приватмедсервіс” |
про | розірвання договору, |
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: | Новицька О.О., Кутиркін О.А., |
- відповідача: | Дубко Д.Ю., |
ВСТАНОВИВ:
У січні 2006 року ТОВ “Іліташ-Тур” звернулось до господарського суду з позовом до ЗАТ “Приватмедсервіс” про розірвання договору оренди.
Рішенням господарського суду АР Крим від 02.03.2006 року позов задоволено. Договір № 2 від 30.07.2003 року оренди спального корпусу № 5 загальною площею 4000 кв.м., розташованого у м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе-60, укладений між ПП “Фірма Хелп” та ЗАТ “Приватмедсервіс” розірвано.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 року рішення місцевого господарського суду від 02.03.2006 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову про розірвання договору оренди відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою ТОВ “Іліташ-Тур” подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 року скасувати та залишити рішення господарського суду АР Крим від 02.03.2006 року в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Доповідач: Черкащенко М.М.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 13.07.2006 року.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.07.2003 року між ПП “Фірма Хелп” (орендодавцем) та ТОВ “Іліташ-Тур” (орендарем) було укладено договір № 2 від 30.07.2003 року оренди спального корпусу № 5 загальною площею 4000 кв.м., розташованого у м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе-60 строком до 2013 року.
ПП “Фірма Хелп” та ТОВ “Іліташ-Тур” 12.12.2005 року уклали договір дарування, відповідно до якого до позивача безоплатно перейшло у власність 88/100 часток корпусу № 5, що знаходиться у м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе-60.
Розриваючи договір оренди суд першої інстанції виходив з положень ст. 652 ЦК України, а саме, що істотно змінились обставини при яких укладався зазначений договір, а також, що позивач має ліцензію та здійснення туристичної діяльності та не може здійснювати іншу господарську діяльність, в тому числі укладати договори оренди.
Проте такий висновок є помилковим, враховуючи наступне.
Відносини, що виникають з приводу оренди майна регулюються гл. 58 ЦК України, в той же час як гл.53 ЦК України врегульовує загальні положення укладання, зміни та розірвання договору.
Оскільки, зазначені норми співвідноситься між собою як загальні та спеціальні, тому вирішуючи спір про розірвання договору оренди, слід керуватись спеціальними нормами - гл. 58 ЦК України.
Відповідно до ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Враховуючи, що підстав передбачених ст. 783 ЦК України у позивача відсутні, а також враховуючи, що п.6.6. договору оренди, сторони передбачили, що заміна власника орендованого приміщення не є підставою для розірвання договору оренди та перегляду його умов, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у розірванні договору.
Посилання скаржника на те, що він не може здійснювати іншу аніж туристичну діяльність, що є підставою для розірвання договору не може братись судом до уваги, враховуючи наступне.
Закон України “Про туризм”, який регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України не містить приписів заборони підприємствам, що займаються туристичною діяльність передавати нерухоме майно в оренду, таких приписів заборони не містить і Закон України “Про ліцензування деяких видів підприємницької діяльності”.
Судова колегія також зазначає, що пунктом 8.3 Статуту ТОВ “Іліташ-Тур” встановлено, що прибуток товариства створюється за рахунок доходів від господарської та іншої діяльності (а.с. 28).
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для розірвання договору із зазначених позивачем підстав.
Враховуючи вищенаведене, оскаржувана постанова Севастопольського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 року у справі № 2-29/5065-2006 залишити без змін.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
Судді Б. Грек
М. Черкащенко