У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

                3 грудня  2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого -  Ігнатюк Б.Ю.

суддів –   Фазикош Г.В., Мацунича М.В.

при секретарі – Олійник А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород  справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 1 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тячівської держнотконтори про визнання договору купівлі-продажу недійсним ,-

                                  В С Т А Н О В И Л А:  

Вказаним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тячівської держнотконтори про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 відмовлено.

З цим рішенням позивачка не погодилась, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення її вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

В судовому засіданні апелянтка та її представник скаргу з наведених підстав підтримали.

Представник відповідачів вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засідання та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованясть рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачка проживала сама у зазначеному будинку і тому мала намір заповісти його відповідачам, які обіцяли за нею доглядати. Але вони за нею не доглядають та ввели її в оману, оскільки нею підписано не заповіт, а договір-купівлі-продажу будинку, що вона не мала наміру робити.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції констатував, що позивачці було відомо про правову природу здійснюваного нею правочину і твердження її про його незрозумілість та введення її в оману є недоведеним.

І з таким висновком колегія суддів погоджується, оскільки зібраними по справі доказами – показами нотаріуса, свідків, оспорюваним договором, аналіз яких в достатній мірі дано в рішенні суду першої інстанції -  доведено, що саме такий правочин мала намір вчинити позивачка, тобто бажання її було здійснити продаж належного їй будинку. Більш цього про це свідчить і сам фактор часу: договір купівлі-продажу будинку було укладено 6 квітня 2006 року, а звернення до суду відбулось більше ніж через три роки – 29 квітня 2009 року. Тому саме такий тривалий час свідчить про те, що позивачка знала і розуміла факт продажу будинку, а  звернення до суду відбулось вже після приїзду її родичів до неї у 2009році.

Тому колегія суддів констатує, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

 Керуючись ст.ст.307,308,314  ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тячівського районного суду від  1 липня 2009 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:        

    Судді :