Справа № 22-ц -2488 / 2009 р. Головуючий у 1 інстанції - Федько С.П.
Категорія 32 Доповідач - Будулуца М.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2009 р. м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуюча - суддя Зубова Л.М.
судді: Будулуца М.С., Новодворська О.І., секретар - Петрушенко А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача - Першого воєнізованого гірничорятувального загону м. Горлівки
на рішення Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 15 січня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першого воєнізованого гірничорятувального загону м. Горлівки, третя особа - Орендне підприємство « Шахта імені О.Ф. Засядька» про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Горлівки від 15 січня 2009 р. вказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково. З першого воєнізованого гірничорятувального загону м. Горлівки стягнуто на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 35 000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1031 грн.36 коп.,та на користь держави - судовий збір у розмірі 8 грн.50 коп. і витрати на інформаційно -технічний розгляд справи -1 грн.50 коп.
Позивач ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди змінити - стягнути на його користь 160 000 грн., повністю задовольнивши його позов. На його думку суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, не в повній мірі врахував тривалість та обсяг фізичних та душевних страждань, яких він зазнав, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану його здоров'я.
Відповідач - перший воєнізований гірничорятувальний загін м. Горлівки в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів скарги відповідач посилався на те, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, не врахував, що у настанні нещасного випадку не має його вини. При зверненні до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 пропустив тримісячний строк, встановлений ст.ст.233,234 КЗпП України. Окрім цього, на думку апелянта, суд дав невірну оцінку доказам, наявним у справі, та не врахував, що доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску для звернення до суду з позовом, позивач не надав.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не прибув, але про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений.
У судовому засіданні апеляційного суду представник першого воєнізованого гірничорятувального загону - Крамінська О.І. підтримала доводи апеляційної скарги.
Представник третьої особи - орендного підприємства «Шахта імені О.Ф. Засядька» Єфімова Ю.Ю. в вирішенні справи апеляційним судом покладалась на розсуд суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали цивільної справи в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що зазначені апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ст.303 ч.1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяні відповідачем, з яким позивач знаходився у трудових відносинах.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, в розмірі 35000 грн., суд першої інстанції правильно послався на ст.237-1 КЗпП України та ст.1167 ЦК України, які регулюють правовідносини про відшкодування моральної шкоди працівнику за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця), у разі завдання потерпілому шкоди внаслідок захворювання , пов'язаного з нещасним випадком на виробництві.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 2 цієї статті встановлено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Таким законодавством є відповідні норми ЦК України, зокрема ч.ч.3,4,5 ст.23, п.1 ст.268, ст.ст.1167,1168 цього Кодексу, про що зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 про страхові виплати.
У зв'язку з утратою чинності положеннями ст.ст.21,28,34 Закону щодо обов'язку Фонду відшкодувати моральну шкоду, спірні правовідносини регулюються ст.237-1 КЗпП України та ст. 1167 ЦК України, які передбачають право на відшкодування моральної шкоди потерпілого на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання за рахунок роботодавця.
В даному разі, право на відшкодування моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 випливає із змісту ст.ст.237-1 КЗпП і 1167 ЦК України, які регулюють ці правовідносини, і право на відшкодування моральної шкоди у позивача пов'язано з
настанням нещасного випадку на виробництві, що призвело то втрати ним професійної працездатності в розмірі 50%, яка йому було встановлена 27 березня 2008 року.
Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди з роботодавця - першого воєнізованого гірничорятувального загону м. Горлівки, саме з яким позивач знаходився в трудових відносинах, є обгрунтованим.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Таким чином, зазначені обставини дають підстави для висновку про необхідність покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню маральної шкоди позивачу.
Спричинення моральної шкоди позивачу, яка завдана захворюванням, пов'язаним з нещасним випадком на виробництві, що призвело то втрати ним професійної працездатності в розмірі 50%, не оспорювали в апеляційному суді представники відповідача і третьої особи.
Судом першої інстанції по справі безспірно встановлено, що під час виконання трудових обов'язків на підприємстві позивач отримав ушкодження здоров'я.
Із матеріалів справи і пояснень ОСОБА_1 вбачається, що внаслідок захворювання, пов'язаного з нещасним випадком на виробництві, який стався на шахті о 21 год. 20 хв. 2 грудня 2007 року через вибух газу метану і пилу під час виконання гірниче - рятувальних робіт у складі відділення першого воєнізованого гірничорятувального загону, позивач отримав ушкодження здоров'я, про що на підприємстві був складений акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1. Висновком МСЕК від 27 березня 2008 року йому вперше встановлено втрату 50% професійної працездатності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з нещасним випадком на виробництві, та він визнаний інвалідом 3 групи (а. с. 14-15,16).
Йому встановлена група інвалідності і обмеження щодо умов праці, та заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних і фізичних стражданнях, в зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За станом здоров'я він змушений був звільнитись з роботи ( а.с.10 -13).
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що наслідки цієї виробничої травми змусили позивача змінити спосіб життя та докласти додаткових зусиль для організації життя. У зв'язку з цим у нього, відповідно до ст.ст. 237-1 КЗпП та 1167 УК України, з моменту встановлення йому стійкої втрати працездатності виникло право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
В п.4.1 Рішення Конституційного Суду України № 1 - рн/2004 від 27 січня 2004 року зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіянні потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Таким чином, доводи відповідача про відсутність доказів про спричинення моральної шкоди позивачу, як підстави для відшкодування моральної шкоди останньому, є безпідставними.
Суд обґрунтовано стягнув з відповідача моральну шкоду на користь позивача.
Інші доводи апеляційної скарги відносно пропуску строку давності для стягнення з відповідача моральної шкоди, невірної оцінки доказам, наявним у справі, не ґрунтуються на законі, суперечать вищенаведеному, а тому уваги не заслуговують.
Так, відповідно до ст.268ч.1п.п.ПЗ ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом, та про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, урахував конкретні обставини справи, небезпечні умови праці, за яких стався нещасний випадок, важкість отриманого потерпілим захворювання, пов'язаного з ним, характер та ступінь моральних страждань, довгострокове перебування останнього на лікуванні у зв'язку із травмою, втрату роботи та порушення нормального укладу життя.
Апеляційний суд також вважає, що виходячи із принципу справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, та враховуючи обставини справи, що травму позивач отримав під час виконання рятувальних робіт у виключних вибухонебезпечних умовах, пов'язаних з рятувальними роботами, на користь позивача підлягає стягненню сума на відшкодування моральної шкоди в визначеному судом розмірі - 35 000 гривень.
З цих підстав не підлягає задоволенню апеляційна скарга позивача щодо збільшення суми на відшкодування моральної шкоди.
При встановлені зазначених фактів і постановлені рішення судом першої інстанції - не порушено норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг позивача ОСОБА_1 і відповідача не має.
Апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, які є підставами для зміни чи скасування судового рішення.
За таких обставин рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 308 ЦПК України, апеляційний суд,-
У ХВАЛИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та першого воєнізованого гірничорятувального загону м. Горлівки відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 15 січня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.