Справа № 569/14660/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2018 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Кучина Н.Г.

секретар - Довбенко Г.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування квартирою, в якому просить визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та стягнути моральні збитки.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_3 без його згоди була зареєстрована в його житло, а саме квартиру АДРЕСА_1. Відповідач всупереч вимог п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків затверджених Постановою КМУ від 24.01.2006 року № 45, як піднаймач квартири не оплачує за житлово- комунальні послуги. Зазначає, що відповідач згідно закону у його квартиру не поселялась, ділити квартиру не має права, оскільки вона не є членом сім»ї наймача, немає згоди наймача і не має ізольованого жилого приміщення. Вказує, що попередження від 27 червня 2016 року про негайне звільнення його житла відповідач не виконала. Відповідач не сплачує за надані комунальні послуги, а тому на підставі ст.97 ЖК України має бути визнана такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1. Також, зазначає, що йому завдано моральні збитки, оскільки відповідач, безпідставно, не маючи жодного відношення до його житла, тероризує його судами. Наносить душевні болі, нервові потрясіння, стреси, намагаючись знищити його морально. Просить суд також стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_5 підтримали позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві. Просять суд, позов задоволити, визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою та стягнути з неї 100 000 гривен в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, вважає позовні вимоги безпідставними. Вказала,що нею 02 січня 2018 року було оплачено заборгованість за водопостачання та водовідведення з грудня 2014 року по листопада 2017 року, з урахуванням субсидії в сумі 1705, 69 грн. Рахунок- квитанцію на оплату вказаних послуг ОСОБА_4 надав вперше. Зазначає, що позивач, надав скасоване Свідоцтво про право власності на житло та неправдиві дані про реєстрацію осіб в квартирі АДРЕСА_1 при укладенні договору на водопостачання та водовідведення в жовтні 2010 року та зумисне створив умови для заборгованості по оплаті таких послуг. Просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідка та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада, ТзО»гвнетеплоенерго», ПАТ «Рівнегаз»,РОВКТВКГ «Рівнеоблводоканал», ПАТ»Рівнеобленерго», УЖКГ виконавчого комітету Рівненської міської ради, ЖКП» Сонячне» про встановлення порядку користування жилим приміщенням та поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг, яке набрало законної сили, встановлено, що з 16.12.2003 року в квартиріАДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_4, а з 6 серпня 2009 року там само зареєстровано і ОСОБА_3.( а.с.56-62)

Також встановлено, що договір найму квартири укладено між Рівненською міською радою і ОСОБА_1 після смерті основного квартиронаймача, його брата, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. Ця обставина стверджується розпорядженням Рівненського міського голови № 1837-р від 16.10.2008 року» Про переоформлення договорів найму жилих приміщень « ( а.с.45)

Покликання позивача в позовній заяві та в судовому засіданні на свідоцтво про право власності на житло від 13 квітня 2009 року, у відповідності до якого квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві приватної власності ( а.с.46), судом не приймається до уваги, оскільки, рішенням Рівненського міського суду від 30.10.2013 року, що набрало законної сили, зазначене свідоцтво про право власності визнано недійсним ( а.с.52-53)

На час вирішення справи спірна квартира повернута до житлового фонду територіальної громади м.Рівне в особі Рівненської міської ради. Дані обставини визнані сторонами, а також встановлені рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року, що набрало законної сили.

Спростовані в судовому засіданні і покликання позивача на той факт, що відповідач не є членом сім»ї наймача і не має право користування спірною квартирою.

Відповідно до рішення Рівненського міського суду від 08 травня 2009 року, залишеного 29 липня 2009 року без змін Апеляційним судом Рівненської області позивача визнано членом сім»ї ОСОБА_6, визнано за нею право користування квартирою АДРЕСА_1, зобов»язано Службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб при УМВС України в Рівненській області зареєструвати ОСОБА_3 в квартирі ( а.с.50-51)

Рішенням Рівненського міського суду від 03 вересня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено в позові до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, яке набрало законної сили ( а.с.54)

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином: виділено ОСОБА_3 в користування жилу кімнату № 7, площею 9,8 кв.м., ОСОБА_1 виділено у користування жилу кімнату № 6, площею 15,6 кв.м., виділено у спільне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 жилу кімнату № 5, площею 22,6 кв.м, коридор № 1- площею,6,6 кв.м, коридор № 3, площею 4,5 кв.м., санітарний вузол № 4, площею 3,7 кв.м., кухню № 2, площею 4,9 кв.м. Зобов»язано організації, що надають комунальні послуги провести розподіл рахунків з наданих послуг між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, з урахуванням встановленого порядку користування квартирою АДРЕСА_1( а.с.56-62)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області ( а.с.29-30)

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу найму та піднайму квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.810 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено вище, спірна квартира повернута до житлового фонду територіальної громади м.Рівне в особі Рівненської міської ради, тобто є об»єктом права комунальної власності.

Таким чином, в даному випадку до застосування підлягають норми Житлового Кодексу УРСР ( № 5464-Х від 30.06.1983 року з відповідними змінами та доповненнями, далі по тексту - ЖК )

Відповідно до статті 61 ЖК користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.63 ЖК предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Як встановлено в судовому засіданні і дана обставина не оспорена, основним наймачем квартири, з яким укладено договір найму є ОСОБА_4( а.с.45)

ОСОБА_3 відповідно до рішення Рівненського міського суду від 09.05.2009 року, яке набрало законної сили визнана членом сім»ї померлого ОСОБА_6 та за нею також визнано право користування квартирою АДРЕСА_1.( а.с.50-51)

Позивач зазначає, що ОСОБА_3 є піднаймачем спірної квартири, а відтак у відповідності до ст.95, 97 ЖК у зв»язку із систематичним невнесенням піднаймачем плати за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги остання підлягає визнанню такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст. 91 ЖК наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і в порядку, встановлюваних цим Кодексом.

Наймач може здати в піднайом частину жилого приміщення, а в разі тимчасового виїзду - все приміщення. Жиле приміщення здається в піднайом без зазначення строку або на визначений строк, у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем.

Для здачі в піднайом жилого приміщення у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, потрібна також згода цих наймачів та членів їх сімей, за винятком випадків здачі жилого приміщення в піднайом у зв'язку з тимчасовим виїздом всієї сім'ї.

Договір піднайму укладається в письмової формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.

Таким чином, законодавець чітко визначив умови укладення договору піднайму жилого приміщення.

В судовому засіданні позивачем не надано, та судом не здобуто доказів укладення договору піднайму між ОСОБА_1.( за згодою наймодавця, яким є ТзОВ ЖЕО-ЖБК(а.с.45) та ОСОБА_3 з відповідною реєстрацією у житлово- експлуатаційній організації.

Відтак, правових підстав для застосування статей 95 та 97 ЖК УРСР, які регулюють плату за користування жилим приміщенням за договором піднайму та припинення договору піднайму у суду немає.

Крім того, не підлягають у даному випадку і до застосування вимоги ст.99 ЖК УРСР, які регулюють порядок виселення та на які покликається позивач.

Також, суд враховує, що за відповідачем ОСОБА_3на підставі рішення суду визнано право на користування спірною квартирою, а відтак ставити питання про стягнення з останньої коштів за користування наданими комунальними послугами мають право організації, які надають такі послуги, а не позивач, який є наймачем вказаної квартири.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, внаслідок систематичного невнесення піднаймачем плати за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги, суд визнає безпідставними та недоведеними у судовому засіданні.

Не підлягають до задоволення і позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків у розмірі 100 000 гривен, з огляду на таке.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Згідно положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Разом з тим, обставини, на які вказали у своїх поясненнях сторони, а також досліджені по справі письмові докази не дають суду підстав вважати неправомірними дії відповідача по відношенню до позивача.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової шкоди) має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не надано доказів як наявності у нього моральної шкоди, так і причинно- наслідкового зв'язку між, зазначеною шкодою та діями відповідача.

Посилання позивача на твердження про те, що внаслідок звернення ОСОБА_3 за захистом своїх прав до суду та розгляд вказаних справ у суді спричиняє йому моральні страждання, не створює причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача та наслідками.

Суд вважає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відсутня наявність такої шкоди, протиправність діянь та причинний зв'язок між протиправним діянням та вини в заподіянні такої шкоди.

Оцінкою досліджених доказів у відповідності до положень чинного законодавства, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а саме встановлених достовірними доказами протиправних дій відповідача, якими порушене право позивача.

Таким чином, позовні вимоги вважаються безпідставними, такими що не підлягають до задоволення.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись 258,259,263,264,265,268,272,273,352,354,355 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Кучина Н.Г.