ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" листопада 2009 р. Справа № 17/974
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Штиколенко Т.П. - представника за довіреністю №350 від 15.07.2009р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Житомир
на рішення господарського суду Житомирської області
від "28" вересня 2009 р. у справі № 17/974 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Орендного підприємства "Житомирська обласна друкарня", м.Житомир
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Житомир
про стягнення 42955,00грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.09.2009р. у справі №17/974 позов Орендного підприємства "Житомирська обласна друкарня" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 42955,00грн. заборгованості за отриману відповідачем поліграфічну продукцію задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 42789,00грн. боргу, 427,89грн. витрат по оплаті державного мита, 311,29грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 166,00грн. боргу в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з наведених у скарзі підстав.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:
- суд в своєму рішенні зазначив, що відповідач не довів, що між сторонами у справі існувала усна домовленість про розробку і публікацію статті в діловому журналі "Бізнес Полісся", однак, суд не врахував надані відповідачем відповідні докази - примірник журналу, прайс-лист тощо, та взяв до уваги лише нічим не підтверджені доводи позивача, викладені в позовній заяві.
- задовольнивши позовні вимоги частково та стягнувши з відповідача державне мито не пропорційно розміру задоволених позовних вимог, місцевий господарський суд порушив норму ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач у письмовому відзиві №586 від 02.11.2009р. на апеляційну скаргу, зареєстрованому судом апеляційної інстанції 03.11.2009р. за вх.№02-01/7056/03 (т.1 а.с.149) заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити оскаржене рішення суду без змін.
Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає рішення господарського суду першої інстанції у даній справі законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Відповідач або його повноважний представник в судове засідання не з'явились. Про причини їх нез'явлення суд апеляційної інстанції не повідомлено.
Враховуючи ту обставину, що розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався за клопотанням відповідача (ухвали суду від 03.11.2009р., 10.11.2009р., т.1 а.с.152, т.2 а.с.3), проте, в засідання суду, призначене на 19.11.2009р., відповідач, якому копія ухвали суду від 10.11.2009р. була надіслана рекомендованою кореспонденцією 12.11.2009р., не з'явився, будь-яких додаткових пояснень, доказів на спростування позовних вимог не надав, зважаючи на положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача або його представника, за наявними в матеріалах справи доказами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
В червні 2009 року Орендне підприємство "Житомирська облдрукарня" звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом до підприємця ОСОБА_2 про стягнення на свою користь 45919,00грн. заборгованості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що згідно накладних №РЗ 1466 від 02.08.2007р., №РЗ 2221 від 21.11.2007р., №РН 0000140 та №РН 0000142 від 18.01.2008р., №РН 0000775 від 11.03.2008р., №РН 0000923 від 26.03.2008р., №РН 0000963 та №РН 0001038 від 28.03.2008р., №РН 0001554 від 02.06.2008р., №РН 0001629 від 06.06.2008р., №РН 0002202 від 02.07.2008р., №РН 0002339 від 28.08.2008р., №РН 0002671 30.09.2008р., №РН 0003034 від 14.11.2008р. (т.1 а.с.9-22) відповідачу було передано поліграфічну продукцію на загальну суму 191121,00грн., яку відповідач оплатив частково, лише в сумі 148166,20грн. (т.1 а.с.23-36), а решту боргу в сумі 42955,00грн. не сплатив.
Як стверджує позивач, листом від 10.02.2009р. (т.1 а.с.37) відповідач гарантував повне погашення заборгованості до червня 2009 року, проте, борг не сплатив, претензію від 16.06.2009р. з вимогою про сплату заборгованості в сумі 42955,00грн. (т.1 а.с.8) залишив без відповіді та задоволення, що стало приводом для звернення до суду за захистом порушеного права.
В уточненнях №437 від 14.08.2009р. до позовної заяви (т.1 а.с.75) позивач просив стягнути на свою користь з відповідача 42955,00грн. заборгованості за передану останньому продукцію.
Відповідач в письмових запереченнях від 27.09.2009р. на позовні вимоги (т.1 а.с.99), зазначив, що здійснював видавництво ділового журналу "Бізнес Полісся", який друкувався на потужностях позивача й в рахунок погашення заборгованості перед позивачем за отриману поліграфічну продукцію між сторонами була досягнута усна домовленість на розробку та публікацію статті щодо позивача у журналі "Бізнес Полісся". В зв'язку з цим вважає, що позивач безпідставно звернувся до суду з даними вимогами.
Судовою колегією враховується наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договорів та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як передбачено ч. 1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Абз.1 ч.1 ст.207 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 33 ГПК України встановлює правило, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як вбачається з пояснень позивача (т.2 а.с.4), а також наявної в матеріалах справи книги замовлень за 2008 рік (т.2 а.с.6-9), відповідач замовляв у позивача друковану продукцію, позивач для виготовлення продукції відкривав наряди-замовлення та оформляв лімітні картки (т.2 а.с.10-21), а виготовлена продукція, яка відповідала відповідному номеру наряду-замовлення та порядковому номеру у книзі замовлень, здавалася на склад готової продукції й, в подальшому, отримувалась відповідачем згідно видаткових накладних, в яких зазначався номер замовлення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами у справі є правовідносинами з підряду та виникли на підставі правочину, вчиненого у письмовій формі, шляхом передання відповідачу та приймання останнім виготовленої позивачем на замовлення відповідача продукції.
Як передбачено ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Внаслідок передачі позивачем відповідачеві виготовленої продукції, у останнього виник кореспондуючий обов'язок оплати цієї продукції.
Згідно ст.526 ЦК України, ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вказувалося вище, позивач в позовній заяві зазначив, що відповідачу згідно накладних №РЗ 1466 від 02.08.2007р., №РЗ 2221 від 21.11.2007р., №РН 0000140 та №РН 0000142 від 18.01.2008р., №РН 0000775 від 11.03.2008р., №РН 0000923 від 26.03.2008р., №РН 0000963 та №РН 0001038 від 28.03.2008р., №РН 0001554 від 02.06.2008р., №РН 0001629 від 06.06.2008р., №РН 0002202 від 02.07.2008р., №РН 0002339 від 28.08.2008р., №РН 0002671 30.09.2008р., №РН 0003034 від 14.11.2008р. (т.1 а.с.9-22) було передано поліграфічну продукцію на загальну суму 191121,00грн., з яких відповідачем сплачено відповідно до прибуткових касових ордерів від 05.11.2007р., 13.12.2007р., 21.01.2008р., 30.01.2008р., 12.02.2008р., 13.02.2008р., 18.04.2008р., 30.09.2009р. та виписок з банківського рахунку позивача (т.1 а.с.23-36) 148166,00грн.
Матеріали справи, зокрема, розрахунок позовних вимог (т.1 а.с.42), свідчать про те, що фактично несплаченими відповідачем залишились накладні №РН 0002202 від 02.07.2008р. про передачу продукції на суму 39697грн. (у якій є посилання на номер замовлення 907 в книзі замовлень та наряді-замовленні, т.1 а.с.7,15), №РН 0002339 від 28.08.2008р. про передачу продукції на суму 18995,20грн. (номер замовлення 933, т.1 а.с.8,16), №РН 0002671 від 30.09.2008р. про передачу продукції на суму 6000грн. (номер замовлення 944, т.1 а.с.8,17), №РН 0003034 від 14.11.2008р. про передачу продукції на суму 879,80грн. (номер замовлення 933, т.1 а.с.8,16).
За розрахунками позивача, борг відповідача становить 42955,00грн.
Листом від 10.02.2009р. (т.1 а.с.37) відповідач гарантував позивачу сплатити борг в сумі 42955,00грн. протягом лютого-травня 2009 року.
В зв'язку з тим, що дане зобов'язання відповідач не виконав, позивач направив відповідачу претензію від 31.03.2009р. за №150 (поштове повідомлення про вручення поштового відправлення №6260089) (т.1 а.с.96) про сплату боргу, яка була отримана відповідачем 06.04.2009р.
16.06.2009р. позивач надіслав відповідачу лист-вимогу №304 від 16.06.2009р. (т.1 а.с.8) про сплату заборгованості в сумі 42955,00грн.
Проте, докази задоволення відповідачем претензій позивача в матеріалах справи відсутні.
Відповідачем, в порушення правила ст.33 Господарського процесуального кодексу України, не надано належних доказів на підтвердження сплати позивачеві залишку заборгованості за отриману від позивача продукції.
Оцінивши доводи сторін, наявні в матеріалах справи докази в сукупності з аналізом норм законодавства, що регулює зобов'язальні відносини, місцевий господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 42789,00грн. боргу.
Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові в частині стягнення з відповідача на користь позивача 166,00грн., який обґрунтований тим, що позивачем не надано рахунку-фактури №СФ-0000140 від 18.01.2008р., на який є посилання у видатковій накладній №РН-0000140 від 18.01.2008р. (т.1 а.с.11), яка, в свою чергу, в порушення Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88, не містить ініціалів та прізвища одержувача, а також печатки відповідача; доручення на уповноваження певної особи по отриманню порізки паперу згідно цієї накладної, акту приймання-передачі виконаних робіт порізки паперу.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що господарський суд Житомирської області не врахував надані відповідачем докази існування між сторонами у справі усної домовленості про розробку і публікацію статті в діловому журналі "Бізнес Полісся" взамін на зобов'язання за отриману продукцію, а саме: примірник журналу, прайс-лист тощо, взявши до уваги нічим не підтверджені доводи позивача, викладені в позовній заяві, є непереконливими та спростовуються висновками суду першої та апеляційної інстанцій.
Необґрунтованими є твердження відповідача, що, задовольнивши позовні вимоги частково, суд стягнув з відповідача державне мито не пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позивач заявив до стягнення 42955,00грн., сплативши 429,55грн. державного мита, тоді як суд задовольнив позов лише в сумі 42789,00грн. боргу, й, відповідно, стягнуто з відповідача витрат з державного мита в сумі 427,89грн.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення у даній справі підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від "28" вересня 2009 р. у справі №17/974 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Житомир - без задоволення.
2. Справу №17/974 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 -в наряд