Справа №22ц -9070                                                                                Головуючий у 1 інстанції  Федорчук М.М.

Категорія  53                                                                                                                         Доповідач Висоцька В.С.

                                                               Р І Ш Е Н Н Я

                                            ІМЕНЕМ                            УКРАЇНИ

19 листопада  2009 року                                                                      м. Донецьк

  Апеляційний                          суд                    Донецької                      області

в складі

                                                  Головуючого   ВИСОЦЬКОЇ В.С.

                                                  Суддів               БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.

                                                  При секретарі   Руденко О.В.

За участю                                 позивача            ОСОБА_1                                                          

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті  Донецьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1   до   товариства з обмеженою відповідальністю   (далі – ТОВ)  «Гірничо-монтажне управління №1»  про стягнення сум, належних при звільненні з роботи, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи, моральної шкоди   за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо-монтажне управління №1»    на рішення  Калінінського  районного суду  м. Донецька від 21 вересня  2009 року

В С Т А Н О В И В

              У серпні 2007 року  ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до  ТОВ   «Гірничо-монтажне управління №1»    з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він  знаходився в  трудових відносинах з відповідачем з 25 липня 2005  року по 30 листопада 2006 року, працював прохідником підземним 5-го розряду.  Наказом №58/к від 30 листопада 2006 року  його  було звільнено за угодою сторін за ст. 36 п.1 КЗпП України.  В день звільнення йому не були виплачені належні суми.  Просив з урахуванням уточнених вимог ( а.с.67-69) стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі 10 000 грн., яка виникла  за   час роботи з серпня 2006 року по листопад 2006 року,  середній заробіток за час затримки розрахунку 55 800 грн. та моральну шкоду 10 000 грн.

           Рішенням   Калінінського  районного     суду  м.  Донецька     від  21  вересня 2009 року  позовні вимоги   задоволені частково  :  стягнуто з відповідача ТОВ   «Гірничо-монтажне управління №1»     на користь  ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі  та інші виплати, належні працівнику при звільненні – 3995 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку  в розмірі  10 490,40  грн., всього 14 485,40  грн. З відповідача на користь держави стягнуто  судовий збір 144,85 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

         В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.  

         В апеляційній скарзі  відповідач  ТОВ   «Гірничо-монтажне управління №1»       просить скасувати ухвалене рішення в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1, в решті позовних вимог – відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

          Відповідач  зазначив, що суд першої інстанції помилково стягнув заробітну плату у вигляді нарахованої заробітної плати, тоді як з неї утримані необхідні податки. Покладаючи відповідальність  на підприємство  про стягнення середнього  заробітку за весь час затримки виплати розрахунку  в розмірі  10 490,40  грн., суд не врахував відсутність вини підприємства, той факт, що дебітором є державне підприємство «Селидіввугілля», вина керівника ОСОБА_2 за ст. 175 ч.1 КК України не доведена вироком суду. Крім того, в резолютивній частині рішення судом невірно зазначено найменування підприємства.

              В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду сторонами не оскаржується.

             В судове  засідання   представник  відповідача не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглядати справу в їх відсутності.

              Позивач ОСОБА_1  просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду   залишити без змін.

              Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому  задоволенню, рішення суду -  скасуванню з ухваленням нового рішення   з наступних підстав.

             Судом першої інстанції встановлено, що  позивач знаходився в трудових відносинах з відповідачем  з 25 липня 2005 року по 30 листопада  2006 року що підтверджено записами трудової книжки  (а.с.3).  При звільненні  30 листопада  2006 року товариством  не було проведено виплати всіх сум, що  належать працівникові.  Оскільки остаточний розрахунок  з позивачем  не проведено,  тому стягнуто середній  заробіток за весь час  затримки розрахунку по день розгляду справи судом.

                 Висновок  суду  першої інстанції відповідає вимогам закону, але з розрахунком стягнутих  сум  повністю погодитися не можна.  

                Відповідно до вимог ст.  116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після  пред’явлення  звільненим працівником вимоги про розрахунок.

               З  довідки підприємства вбачається, що   відповідач  на день звільнення позивача з роботи  мав заборгованість по заробітній платі,  компенсації за використання особистого інструменту та  особистого транспорту всього  3030,05 грн.

                Стягуючи суму, суд не врахував, що зазначені компенсаційні виплати підлягають оподаткуванню, податки  частково сплачені (а.с. 18, 118-120).

                З обставин справи вбачається, що  працівник в день звільнення не працював,  зазначені суми повинні були виплачені не пізніше наступного дня після  пред’явлення  звільненим працівником вимоги про розрахунок відповідно до ст. 116 КЗпП України. З вимогою про розрахунок позивач звернувся  2 липня 2007 року (а.с.5).

                Відповідно до  ст. 117 КЗпП України в разі невиплати  з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

                   Відповідно  роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

                Будь-яких доказів поважності причин несвоєчасного розрахунку відповідач не надав, а заперечення його представника щодо підстав для звільнення від відповідальності за ст. 117 КЗпП зводяться до  наявності заборгованості  перед ними державного підприємства.  Проте, суд на підставі наданих доказів  прийшов до правильного висновку про те, що станом на вересень 2006 року до товариства надійшла сума 635 000 грн., а станом на жовтень 2006 року  сума  - 532 000 грн., що дозволяло власнику підприємства провести виплату заробітної плати працівникам.

                 Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі,  не можуть  бути доказом відсутності вини підприємства.

                 За таких обставин суд прийшов до правильного правового висновку про наявність у позивача права вимагати від відповідача  стягнення середнього заробітку за час затримки по день вирішення справи судом.

                    Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінетом Міністрів країни від 8 лютого 1995 року №100 (далі –Порядку) у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

                    Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

                    З матеріалів справи вбачається, що позивач в жовтні-листопаді (останні два місяця роботи) не працював,  тому середня заробітна плата повинна  обчислюватися виходячи з виплат за попередні два місяці роботи – серпень, вересень 2008 року.

                    Згідно до п.8 Порядку  нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

                     З довідки відповідача вбачається, що позивачеві була нарахована заробітна плата  за серпень, вересень 2008 року  800 грн. (а.с.18). Позивачем відпрацьовано 42 дні (21 +21 робочих дня) (а.с.101-107). Середньоденна заробітна плата становить 19,05  грн. (800: 42). Сума середнього заробітку, що підлягає стягненню становить  11 639,55 грн. (  19,05  грн. середньоденний заробіток  х  611  робочих днів з 2 липня 2007 року по 19 листопада 2009 року).

                     При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.99 N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

                  Зазначені вимоги не були враховані судом при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, при розмірі невиплаченого заробітку –  3995 грн. сума  за затримку розрахунку складає 10 490 грн. , що  значно більше,  ніж заборгованість по заробітній платі.

                  З урахуванням  розміру  спірної суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника  підлягає стягненню сума  за час затримки розрахунку   4000 грн.

                   За таких обставин апеляційна  скарга  підлягає частковому задоволенню, рішення  суду - скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам   норм матеріального і процесуального  права.

                    Неправильне зазначення назви товариства в резолютивній частині рішення  є опискою, яка не підлягає виправленню, оскільки судом ухвалюється нове рішення по суті спору.

                 Звертаючись з апеляційної скаргою на судове рішення, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничо-монтажне управління №1»   не сплатило судовий збір у встановленому законом порядку та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

                 Відповідно до п.п. "з" п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" за подачу апеляційної скарги сплачується державне мито у розмірі 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

                   Судом першої інстанції  стягнуто з відповідача судовий збір 144,85 грн., тому  відповідач за подачу апеляційної скарги повинен був сплатити 72,43 грн.

                   Керуючись ст.ст.307, 309,  314,316  ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В

                       Апеляційну  скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо-монтажне управління №1»    задовольнити частково.

                       Рішення  Калінінського районного суду  м. Донецька  від  21 вересня 2009 року    скасувати в частині задоволенні позовних вимог та судових витрат, ухвалити в цій частині  нове рішення.

                     Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо-монтажне управління №1»   на користь  ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі  3030,05 грн.

                       Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо-монтажне управління №1»     на користь  ОСОБА_1 середній заробіток  за час затримки розрахунку 4 000 грн.

                       Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо-монтажне управління №1»  на користь держави судовий збір 70,30 грн. та  витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.

                       Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо-монтажне управління №1»  на користь держави за подачу апеляційної скарги  судовий  збір 72,43 грн. та  витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду  за подачу апеляційної скарги справи 120 грн.

                         Рішення  суду   набирає законної сили з дня  його  проголошення.

                         Рішення   може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох  місяців  з дня  його   проголошення.

       Головуючий                                                                                         В.С.Висоцька

       Судді                                                                                                      О.М.Біляєва

                                                                                                                       О.В.Осипчук