Справа № 2 – 1057 / 2009
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
08 вересня 2009 року Самбірський міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючого судді Галина В.П.,
при секретарі Задорожній В.Б.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника-адвоката ОСОБА_3І,
відповідача ОСОБА_4,
3-іх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Самборі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння, -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння. Свої позовні вимоги мотивує тим, що являється власником будинковолодіння №85, по вул. Центральній у с. Вощанці, Самбірського району, Львівської області, на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15 липня 1997 року, виданого Самбірським БТІ. У вказаному будинку постійно проживала і проживає, що підтверджується довідкою з місця проживання.
Даний будинок був збудований нею разом із чоловіком та дітьми: дочкою ОСОБА_2 і сином ОСОБА_4 - відповідачем по справі.
Після смерті чоловіка право власності на будинок було оформлено на неї. Однак враховуючи, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 і в силу віку потребує допомоги та догляду, то її син, відповідач по справі, ОСОБА_4 почав запевняти матір, що буде здійснювати догляд та турботу за нею, і тому вона повинна укласти з ним договір довічного утримання. Довіряючи синові вона погодилась укласти такий договір, але, у зв'язку поганим станом здоров'я не пригадує, коли такий договір і у якого саме нотаріуса вона підписувала.
Ініціатором укладення договору був відповідач і саме він допоміг його укласти у нотаріуса. Однак при укладанні договору їй не було роз’яснено його змісту і наслідків.
Після підписання вищевказаного договору відповідач перестав її провідувати та допомагати. Догляд та турботу за нею, а також роботу по господарству здійснювала її дочка.
Крім того з часом їй випадково стало відомо, що з нею був укладений договір дарування, а не договір довічного утримання, що їй відомо при укладенні не було і з чим вона категорично не згідна, а тому просить поновити строк позовної давності, оскільки він пропущений із поважної причини, через незнання, а також визнати недійсним договір дарування будинковолодіння.
У судовому засіданні позивач позов підтримала і пояснила аналогічне викладеному в позовній заяві.
Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала та наполягала на його задоволенні.
Відповідач у судовому засіданні позов визнав і не заперечував проти його задоволення.
Представник третьої особи Самбірського МБТІ ОСОБА_5 пояснив, що при оформленні документів у МБТІ процедуру порушено не було, претензій немає.
Представник третьої особи приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу ОСОБА_6 пояснив, що при укладенні договору дарування було дотримано всю необхідну процедуру, сторонам все було роз’яснено.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та перевіривши наявні у справі
документи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно доручення від 01.08.2005 року, засвідченого сільським головою Вощанцівської сільської ради та підписане ОСОБА_1, ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_4 оформляти дарування власності від її імені, розписуватись за неї та одержувати всі необхідні документи.
Із договору дарування житлового будинку від 13.08.2005 року відомо, що позивач ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар житловий будинок з господарськими будівлями, які знаходяться в селі Вощанці по вулиці Центральна, буд. № 85, Самбірського району Львівської області на земельній ділянці площею 1232 кв.м., що належать дарувальнику на праві приватної власності. Договір підписано ОСОБА_7 від імені та на прохання ОСОБА_1
Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.03.2006 року вбачається, що власником будинку № 85 по вул. Центральній у с. Вощанці зазначений ОСОБА_4.
Із копії заповіту від 10 жовтня 1997 року, посвідченого головою Вощанцівської сільської ради та підписаного ОСОБА_1 відомо, що ОСОБА_1 на випадок своєї смерті заповідає своєму синові ОСОБА_4 належне їй майно.
Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні стало відомо наступне.
Із пояснень позивачки стало відомо, що наміру дарувати будинок у неї не було. При укладенні договору, ініціатором якого був її син, ОСОБА_4, вважала, що укладає договір довічного утримання, за договір дарування розмова не йшла. Належний їй на праві власності будинок має намір подарувати доньці ОСОБА_2, оскільки та доглядає за нею та піклується про неї. Син не цікавиться її справами, ні у чому не допомагає.
Представник позивача ОСОБА_2 підтвердила, що дійсно допомагає матері в усьому, піклується про неї. Їй також не було відомо про договір дарування, укладений між матір»ю і братом.
Відповідач у судовому засіданні визнав, що мати хотіла доживати до смерті у власному будинку, також зазначив, що вона мала намір оформити будинок на нього, однак нічого не говорила за договір дарування.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Як вбачається із пояснень 3-ої особи приватного нотаріуса ОСОБА_6, при укладенні договору ним було дотримано форми, встановленої законом.
Згідно пояснень сторін відомо, що відповідачу було відомо про те, що укладається договір дарування, однак позивачка нічого про це не знала.
Статтею 229 ЦК України передбачено, що коли особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Отже, ініціатором укладення договору був відповідач. Позивачка довіряючи сину погодилась на укладення договору, договору довічного утримання.
При оформленні договору позивачка була впевнена, що укладається договір довічного утримання, а тому погодилась на його укладення, а насправді було укладено договір дарування.
Відповідач після укладення договору не допомагав матері, не цікавився її станом здоров’я і жодного разу її не провідував.
У 2009 році позивачці випадково стало відомо про те, що між нею і сином було укладено договір дарування, а не договір довічного утримання.
Отже у справі наявні підстави на поновлення строку позовної давності.
Пленум ВСУ у п. 11 постанови № 3 від 28.04.1978 року «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» роз’яснив, що угода може бути визнана судом недійсною, яка укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, що діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати,
що угода не була б укладена.
Отже, проаналізувавши усі обставини справи у їх сукупності суд прийшов до висновку, що пред’явлений позов є підставний та підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 203, 229 ЦК України, суд, -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування, зареєстрований у реєстрі № 2709 від 13 серпня 2005 року, будинковолодіння № 85 по вул. Центральній у с. Вощанці Самбірського району Львівської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу ОСОБА_6
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя: підпис:
Згідно з оригіналом:
Голова суду ОСОБА_8