АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22а-8598/11 Головуючий у 1-й інстанції Волювач О.В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2011 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого – Пікуля В.П.

Суддів: Акопян В.І., Лобова О.А.

розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 травня 2010 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 травня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано відмову управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області у здійсненні перерахунку та проведенні виплати ОСОБА_2 пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправною.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року, врахувавши раніше проведені виплати.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі УПФУ просить вищевказане рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус «дитина війни», прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм бюджетного законодавства України, приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції, позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов’язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до норм ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р. При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 р., якими визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України” та рішенні Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, яким були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Після прийняття вищевказаних рішень Конституційного суду України знову почали діяти положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції Закону від 18 листопада 2004 року), тобто з цього часу відновлено право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Крім того, оскільки у 2009 році до часу прийняття рішення положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають законну силу та не були змінені чи призупинені, тому з 01.01.2009 року позивач має право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність задоволення даного позову та зобов’язання відповідача провести перерахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Отже рішення суду слід вважати законними, обґрунтованими і таким, що скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст.. 186-2, 195, 197, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 травня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і підлягає оскарженню протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: В.І. Акопян

    ОСОБА_3