Апеляційний суд Кіровоградської області
-----------------------------------------------------------------------------------------------
Справа №22- 2513 Головуючий у першій інстанції Іванова Л.А.
Категорія 2,5 Доповідач Черниш Т.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 листопада 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого – Кривохижі В.І.,
суддів Голованя А.М.,
Черниш Т.В.,
при секретарі Салабай М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок, за апеляційною скаргою позивача на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 вересня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
1 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок. Позовні вимоги мотивувала тим, що з серпня 1999 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час спільного проживання шлюб між ними зареєстрований не був.
6 березня 2001 року вона придбала за кошти, виручені від продажу в листопаді 2000р. належного їй на праві власності автомобіля «Опель-Рекорд», 1/5 частину житлового будинку, розташованого в м. Кіровограді по АДРЕСА_1, але договір купівлі-продажу оформила на відповідача, оскільки вважала що між ними постійно існуватимуть нормальні сімейні відносини, крім того, на той час була вагітна.
Проте згодом в сім’ї склались неприязні стосунки, протягом останніх років ОСОБА_2 неодноразово її бив, виганяв з квартири, а коли 26 серпня 2008 року вона виписалась з лікарні, де перебувала з приводу заподіяння тілесних ушкоджень відповідачем, останній до будинку її не впустив, він постійно погрожує виписати її з сином з будинку , залишити без житла.
Посилаючись на такі обставини, просила на підставі ст.57 СК, 392 ЦК України визнати за нею право власності на спірну 1/5 частину будинку, як таку, що є її особистою приватною власністю, та стягнути в відповідача понесенні судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду від 11 вересня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставила питання про скасування зазначеного рішення та ухвалення нового про задоволення її позовних вимог. Зазначала, зокрема, що висновки суду не узгоджуються зі ст. 57, ч.2, 3 ст. 70 Сімейного кодексу, не відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам.
Перевіривши за матеріалами справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення позивача та її представника, які повністю підтримали доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав встановленим, що сторони з 27 серпня 1999 року проживали однією сім’єю, перебували у фактичних шлюбних відносинах, мають неповнолітнього сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1. 6 березня за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, покупцем у якому зазначений ОСОБА_2, було придбано 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд виходив з недоведеності доводів позивачки про те, що зазначене житлове приміщення, право власності на яке в установленому законом порядку зареєстровано за вказаним договором купівлі-продажу за ОСОБА_2, куплено за кошти, які належали особисто їй.
Апеляційна скарга не містить даних, які б спростовували покладений в основу рішення висновок, що узгоджується з вимогами ст. 10, 60 ЦПК України, згідно яких кожна зі сторін зобов’язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК.
Суд достатньо повно з’ясував обставини справи, дав належну юридичну оцінку доказам, в тому числі і показам свідків, допитаних за клопотанням позивачки; встановив, що на спірні правовідносини, які виникли в 2001 році, норми Сімейного кодексу України, на які посилалась ОСОБА_1, не поширюються, правовий режим спірного майна регулюється Законом України «Про власність», тому визнання за встановлених обставин спірного житлового приміщення об’єктом права особистої власності саме позивачки потребує доведення.
Між тим, переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом ОСОБА_1 пов’язувала свої матеріально-правові вимоги, вона не надала, а обставини, на які посилалась, не є достатніми для висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог в межах заявленого позову. Будь-яких даних, які б з достовірністю свідчили про те, що саме за кошти, вилучені від продажу позивачкою в листопаді 2000р. власного автомобіля, куплене спірне житлове приміщення, не містять і матеріали справи. Крім того, ОСОБА_1 протягом 7 років з моменту придбання квартири не зверталась за захистом свого особистого права власності на це майно.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції узгоджується з наявними в матеріалах справи доказами, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, посилання в апеляційній скарзі на неповноту встановлення обставин, порушення правил дослідження доказів, неправильне застосування норм матеріального права безпідставні, передбачені ст.ст. 309, 311 ЦПК України підстави для скасування чи зміни рішення не встановлені.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді