ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2006 р. | № 12/399 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф. –головуючого, Козир Т.П., Кота О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” на рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2006
р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. у справі № 12/399 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Міттал Стіл Кривий Ріг” до Закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” –металургійний завод” за участю третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача: Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” про стягнення 9957,60 грн.
за участю представників сторін:
від третьої особи (скаржника) –Краснова В.М.;
від позивача – Федько В.С.;
від відповідача –Животова О.А.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.03.2006р. (суддя Склярук О.І.) задоволено позов ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” до ЗАТ “Донецьксталь - металургійний завод” про стягнення недостачі в сумі 9957,60 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.04.2006р. (головуючий Шевкова Т.А., судді Дзюба О.М., Стойка О.В.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ЗАТ “Макіївкокс” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняте нове рішення про відмову в позові. У судовому засіданні представник скаржника усно уточнив вимоги по скарзі і з тих же мотивів просить суд скасувати зазначені судові акти та направити справу на новий розгляд до місцевого суду.
Перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями і вбачається з матеріалів справи, 01.02.2005 р. між відкритим акціонерним товариством “Криворізький гірничо-металургійний комбінат “Криворіжсталь” (правонаступник ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг”) та закритим акціонерним товариством “Донецьксталь” –металургійний завод” укладено договір № 4874дс/161, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався починаючи з 01.02.2005 р. поставляти позивачу кокс доменний партіями у кількості 20 000 т. (+ 10 000 в опціоні), а останній в свою чергу зобов’язувався його приймати та оплачувати.
При цьому, поставка здійснюється на умовах FCA (Інкотермс 2000р.), що означає: поставка товару здійснюється шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці –станція відправника (п. 3.1 договору).
Зазначений договір за своєю правовою природою є договором поставки і на його підставі у сторін виникають майново-господарські зобов’язання, які в силу норм ст.ст. 712, 664 ЦК України та п. 3.1 договору № 4874дс/161 від 01.02.20005 р., вважаються виконаними в момент вручення товару перевізнику і доказом такого вручення, у випадку перевезення залізничним транспортом, є квитанція, в якій зазначаються дані про вантаж, у т. ч. маса вантажу (ст. 23 Статуту залізниць України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, розділ 2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644).
Між тим, спір фактично виник у зв’язку з фактом недостачі, який виявлений під час приймання позивачем вантажу –коксу доменного, що надійшов 01.06.2005 р. на його адресу по залізничній накладній за №№ 51750495, 51750490, 51750489, 51750494.
Судами встановлено, що вантажовідправником зазначеної поставки є ВАТ “Макіївкокс”.
В силу ст. 306 Господарського кодексу України, ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цими кодексами, законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо перевезення встановлюється договором, якщо інше не визначено, зокрема, транспортними кодексами (статутами), що передбачено п. 5 ст. 307 ГК України, п. 2 ст. 908 ГК України.
Зокрема, на перевезення залізничним транспортом вантажів, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під’їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспортну загального користування, поширюються норми Статуту залізниць України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457.
При вирішенні спору по суті заявлених вимог судом першої інстанції встановлено, що ВАТ ”Макіївкокс” надіслав на адресу позивача кокс доменний. Навантаження у вищевказані вагони здійснено засобами відправника; вантаж зважено на 200т вагонних вагах.
Вищезазначені залізничні накладні підтверджують укладення договору перевезення вантажів (п. 2 ст. 307 ГК України, п. 2 ст. 909 ЦК України). Уклавши такий договір, його сторони, погодились на здійснення перевезення на умовах, визначених Статутом залізниць України.
Під час прийняття вантажу за кількістю позивачем встановлена недостача вантажу.
Відповідно до ст. 105 Статуту, залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Так, згідно ст. 110 Статуту, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
За змістом ст. 111 Статуту, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу лише у випадках, визначених цією нормою. Зокрема, в силу п.”а” ст. 111 Статуту, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу у разі, колі вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Судами встановлено, що вантаж надійшов без ознак втрати під час перевезення, отже, підстав для відповідальності залізниці не має.
Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені ст.1166 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, особа яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом ст. 37 Статуту у накладній зазначається маса вантажу, яка визначається відправником. При цьому, відповідно до ст. 24 Статуту, саме вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених у накладній.
Таким чином, відповідати за заявленим позовом, враховуючи підстави заявленого позову, повинна особа, що є вантажовідправником.
Отже, судами обох інстанції невірно, без врахування положень вищевказаних норм матеріального права, визначено особу, що повинна відповідати за заявленим позовом, у зв’язку з чим не має підстав вважати, що судами дана правильна оцінка спірним правовідносинам та наданий обґрунтований висновок щодо прав та обов’язків сторін.
В силу ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача і допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Однак, суди на викладене уваги не звернули та не дали належної юридичної оцінки підставам та обґрунтуванням щодо заявленого позову з з’ясуванням чи є відповідач відповідальною особою зі спору, виходячи з норм Цивільного кодексу України та Правил Інкотермс (FCA) в редакції 2000 року, які сторони інкорпорували до згадуваного договору.
Викладене свідчить, про не належну юридичну оцінку відносин сторін та неповне дослідження фактичних обставин справи, що призвело до неповного з'ясування дійсних прав і обов'язків учасників спірних відносин та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
За таких обставин та враховуючи, що згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів дійшла висновку, що рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 13 березня 2006 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 квітня 2006 року у справі № 12/399 скасувати.
Справу № 12/399 передати до господарського суду Донецької області на новий розгляд в іншому складі суду.
Головуючий суддя О. Шульга
Суддя Т. Козир
Суддя О. Кот