АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61050, м.Харків, площ. Руднєва, 36

Справа № 11-5, 2007 р.                                                                            Головуючий 1 інстанції

Категорія:ст15, ч. 1 ст. 115 УК Укр.                                                                 Дегтярчук М.А.

Доповідач: Снігерьова Р.І.

УХВАЛА

іменем  України

6 лютого 2007 року, колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді                      Снігерьової Р.І.

суддів                                         Меркулової Т.М., Щебетун Л.М.

секретаря                                   ОСОБА_4, Салій О.Г.

з участю прокурора                     Омельченко К.О., Медянік О.А

захисника                                  ОСОБА_1

потерпілого                                ОСОБА_2

засудженого                               ОСОБА_3

спеціаліста                                 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові кримінальну справу за апеляціями старшого помічника Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області, захисника ОСОБА_1 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2006 року,

встановила:

Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2006 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець» громадянин України, з неповною середньою освітою, одружений, пенсіонер, інвалід 3 групи, в силу ст.89 КК України, не судимий, засуджений за ст.15, чЛ ст.115 КК України, з застосуванням ст.69 КК України, на 5 років позбавлення волі

На підставі ст.75 КК України, від відбуття покарання звільнений з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням обов'язків: один раз в два місяці являтись для реєстрації в органи кримінально - виконавчої системи, повідомляти їх про зміну місця проживання.

Запобіжний засіб залишено попередній - підписку про невиїзд, зарахувавши в строк відбуття покарання період перебування під вартою, з 10 червня по ЗО вересня 2005 року.

З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  стягнуто«490 гривень  70 коп. матеріальної шкоди, 12,0 тис. грн. моральної. В задоволенні решти позову відмовлено.

З ОСОБА_3 на користь науково-дослідного експертно - криміналістичного центру стягнуто 117 грн.70 коп. за проведення експертизи. Питання про долю речових доказів суд вирішив.

2

Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнано винним в тім, що він 10 червня 2005 року біля 18-00 годин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на території гаражно -будівельного кооперативу АДРЕСА_2, на грунті неприязне них стосунків, під час сварки з потерпшим ОСОБА_2, маючи намір його вбити, ножем, яким в цей день нарізав траву для птиці, умисно наніс удар в область лівої нижньої частини тулуба, заподіявши, за висновком судово - медичної експертизи, тяж-тілесні ушкодження, по критерію небезпечних для життя в момент заподіяння, смерть з не наступила в результаті своєчасного надання медичної допомоги.

В апеляції прокурор, не оспорюючи кваліфікацію дій засудженого, просить про скасування вироку за м'якістю призначеного покарання, вказавши на підвищену суспільну небезпечність скоєного, особу засудженого, який характеризується посередньо, винним себе не визнавав, раніше був судимий.

Адвокат ОСОБА_1 в своїй апеляції в інтересах засудженого ОСОБА_3, не оспорюючи призначену йому міру покарання, просить про перекваліфікацію дій засудженого на ст.124 КК України. В обґрунтування доводів вказує на бездоказовість та суб'єктивність висновку слідчих органів про наявність в діях ОСОБА_3 умислу на вбивство потерпшого, що, на її думку, не відповідає матеріалам справи. При цьому посилається на покази ОСОБА_3 про те, що ножове поранення він наніс у відповідь на отриманий удар в ліву частину голови, і в цілях перешкодити нанесення наступних ударів. тобто, наміру вчинити вбивство потерпшого у нього не було. Вшценаведене, на думку апелянта, мало місце біля його гаража.

В ході часткового судового слідства, заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який частково підтримував доводи поданої апеляції, кваліфікацію дій ОСОБА_3, за недоведеністю умислу на вбивство потерпшого, просив перекваліфікувати на ч1 ст.121 КК України, пояснення потерпшого ОСОБА_2, заперечувавший проти задоволення апеляції захисника, підсудного ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_1, підтримавші доводи своєї апеляції, вивчивши матеріали справи, обсудивши доводи апеляцій, судова колегія вважає їх підлягаючими частковому задоволенню виходячи із слідуючого.

Розглядом апеляцій встановлено, що до висновку про винність підсудного в здійсненні замаху на умисне вбивство ОСОБА_2 суд прийшов на недостатньо повному та об'єктивному дослідженні зібраних по справі доказів.

Зібрані докази, перевірені в судовому засіданні, дають підстави вважати, що встановлені фактичні обставини справи свідчать про відсутність у діях ОСОБА_3 умислу на вбивство ОСОБА_2.

Як видно із показів ОСОБА_3, послідовних в ході досудового і судового слідства, він пояснював, що 10 липня 2005 року на грунті неприязнених відносин з ОСОБА_2, які склались через тривале неповернення позиченого ним бензину, на території гаражно-будівельного кооперативу між ними відбулась сварка, під час якої ОСОБА_2 його образив та ударив в ліву частину голови. У відповідь, не бажаючи його вбивати, ножем, яким рвав траву для курей, ударив його в ліву бокову частину тулуба. Злякавшись того, що трапилось поїхав до дочки. У вчиненому кається.

Такі ж покази він давав при відтворенні обстановки та обставин події. Визнавав приналежність йому ножа, виявленого при огляді місця події 10.06.2005 року за гаражем ЖБК№14.

Потерпший ОСОБА_2 О.Н. підтверджував наявність неприязнених стосунків з ОСОБА_3, а також черговий конфлікт з ним. 10 липня 2005 року на території ЖБК №14, де ОСОБА_3, будучи в стані алкогольного сп'яніння, його ображав, погрожував. Він йому

3

щось відповів, після чого побачив, як ОСОБА_3 став до нього наближатись. Закриваючи двері гаража, хотів відбігти, однак в цей час ОСОБА_3 зненацька наніс йому ножовий удар в ліву бокову частину тулуба і на велосипеді уїхав. Заподіяну шкоду здоров'ю не відшкодовує, тому вважає, що ОСОБА_3 заслуговує реального позбавлення волі.

Даними судово-медичної, криміналістичної експертиз встановлено, що ОСОБА_2 було заподіяне колото-різане поранення лівої поясничної частини, проникаюче в забрюшинний простір, та в брюшну порожнину з пошкодженням внутрішніх органів, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по критерію, небезпечних для життя, утворилось від дії колюче-ріжучого предмета, можливо ножа господасько-побутового призначення, /а не від ригельного ключа/, виготовленого саморобним способом, вилученого при огляді місця події.

Як видно із даних додаткової судово-медичної експертизи №662 від 03.11.2006 року, поранення, що мало місце у ОСОБА_2, являється небезпечним для життя пораненням і, якби йому не була надана своєчасна кваліфікована медична допомога, то в найблкжчі одини після травми наступила б смерть.

Допитані по справі свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтверджували наявність між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 тривалих неприязнених стосунків, в зв'язку з чим вони періодично конфліктували.

Показами свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 встановлено, що 10 червня 2005 року вони, почувши крик ОСОБА_2, побачили як той, держачись рукою за лівий бік, біг від свого гаража, потім упав. Побачивши у нього поранення, визвали автомобіль швидкої допомоги.

Свідок ОСОБА_13 підтверджував, що ОСОБА_3 10 липня 2005 року по його проханню нарізав курям траву, які утримує в своєму гаражі.

Таким чином, виходячи із сукупності всіх обставин протиправного діяння, приймаючи до уваги вчинення ОСОБА_3 одного нецілеспрямованого удару, характер, місце поранення, можливість нанесення послідуючих, те, що ніж, яким було заподіяне поранення потерпілому, не був взятий спеціально, із заздалегідь визначеною метою вчинити злочин, достатньо підстав вважати, що підсудній при заподіянні потерпілому ножового поранення бажав йому смерті і осмислено допускав її настання, не має.

На протязі досудового і судового слідства ОСОБА_3 стверджував, що не бажав смерті ОСОБА_2, удар наніс зі злості на нього і захищаючись від побиття, який перший його ударив.

Однак, з врахуванням сукупності зібраних доказів, механізму заподіяння поранення, відсутності на тілі у ОСОБА_3 відповідних тілесних ушкоджень, також не має підстав вважати, що тілесне ушкодження заподіяне при перевищенні меж необхідної оборони чи в стані сильного душевного хвилювання. Яких-небудь об'єктивних доказів про вчинення потерпілим нападу на ОСОБА_3 і його побиття, що змусило б ОСОБА_3 таким чином захищатись, по справі не встановлено, як не встановлено наявності у ОСОБА_3 в момент заподіяння поранення, сильного душевного хвилювання. Тому в цій частині доводи апеляції захисника необґрунтовані.

З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_3  повинен нести відповідальність за фактично наступивши наслідки умисного діяння, за заподіяння тяжких тілесних ушкоджене тому його дії   слід кваліфікувати не за ст.15, ч.1 ст.115 КК України, а за ч.1 ст.121 КК України.

Призначаючи покарання підсудному, судовою колегією, у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, враховуються характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого, особа винного, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, перша судимість, позитивна характеристика з місця проживання, негативний стан здоров'я, наявність 3 групи інвалідності в зв'язку з трудовим каліцтвом, часткове відшкодування заподіяної шкоди.

4

До обтяжуючих обставин колегія відносить вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Судовою колегією також враховуються і негативні наслідки, понесені потерпіте вір, вчиненого злочину, суттєве погіршення його стану здоров'я   і необхідність постшчт лікування.

З урахуванням усіх обставин, судова колегія вважає можливим, при призначенні покарання ОСОБА_3 в межах санкції ч.1 ст.121 КК України, застосувати ст.75 КК України, звільнити від покарання з випробовуванням, з покладанням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, врахувавши його вік, поведінку після вчинення злочину, наявність ряду тяжких захворювань, перенесення повторного інфаркту і необхідність, в зв'язку з цим, перебування під наглядом лікарів. Таке покарання являтиметься достатнім для виправлення підсудного і попередження нових злочинів.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України судова колегія,

ухвалила:

Апеляцію старшого помічника Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області та апеляцію захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2006 року відношенні ОСОБА_3 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_3 із ст.ст.15, 115 ч.1 КК України на ч.1 ст.121 КК України і призначити йому покарання по ч.1 ст.121 КК України в вигляді 5 /п'яти/ років позбавлення волі

На підставі ст.75 КК України, звільнити від призначеного покарання з іспитовим терміном на 3 /три / роки.

Згідно ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_3: 1/. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-

виконавчої системи; 2/. повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання; З/, періодично з'являтись в ці органи для реєстрації.

В остальній частині вирок залишити без змін.

Ухвала може дути оскаржена др Верховного Суду України протягом шести місяців з моменту її проголошення, у